ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В., Єленіної Ж. М.,
Лобойка Л. М., Пількова К. М.
справа № 759/20550/18 (провадження № 14-28 цс 22)
28 квітня 2022 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду ухвалою від 28 квітня 2022 року повернула колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління розвідки Міністерства оборони України за участю третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-будресурс", Київської міської ради, Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого комітету Київської міської ради - про зобов`язання відновити пам`ятку історії місцевого значення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року.
Із ухвалою Великої Палати Верхового Суду (далі - Велика Палата) не можемо погодитися з огляду на таке.
1. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 09 лютого 2022 року передав зазначену справу на розгляд Великої Палати з посиланням на частину п`яту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки колегія суддів вважала, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
1.1. Зокрема, колегія суддів, обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати, зазначила, що у грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом.
1.2. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_1 є прямим нащадком та представником старовинного козацького роду ОСОБА_2. 24 вересня 2008 року дачний будинок нащадка старовинного козацького роду ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 пунктом 3 Наказу Міністерства культури України від 24 вересня 2008 року № 1001/0/16-08 "Про затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та знесення пам`яток та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України" занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єктів культурної спадщини, охоронний № 511-кв. Попри це дачний будинок ОСОБА_2 був знищений на замовлення Головного управління розвідки забудовником - товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Будресурс".
1.3. З огляду на належність зруйнованого об`єкту до пам`ятки архітектури його знесення є незаконним, а пам`ятка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, підлягає відновленню.
1.4. У зв`язку з викладеним, просила зобов`язати Головне управління розвідки Міністерства оборони України відновити за власний рахунок зруйновану пам`ятку історії шляхом проведення заходів з її відбудови та відтворення її первісного вигляду.
1.5. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року позов задоволено.
1.6. Постановою Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
1.7. Суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що з урахуванням вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини" у справах щодо зобов`язання відновити пам`ятку історії місцевого значення шляхом проведення заходів з її відбудови та відтворення її первісного вигляду належним позивачем є спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
1.8. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Таким чином у позивача відсутні права на звернення з даним позовом і ним обрано неналежний спосіб захисту прав, оскільки він не передбачений Законом України "Про охорону культурної спадщини".
1.9. Так, Закон України "Про охорону культурної спадщини" регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою збереження та використання об`єктів культурної спадщини.
1.10. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належить також виконавчий орган міської ради.
1.11. Згідно з частиною шостою статті 3 цього Закону рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.
1.12. Юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам`яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов`язані відновити пам`ятки на їхній території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону (частина третя статті 47 Закону України "Про охорону культурної спадщини").
1.13. У статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) визначено, що сторони цієї Конвенції домовляються, зокрема визнавати права, пов`язані з культурною спадщиною, як невід`ємну частину права на участь у культурному житті, як це визначено в Загальній декларації прав людини; визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції стосовно найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників.
1.14. Здійснення права на культурну спадщину може підлягати лише таким обмеженням, які є необхідними в демократичному суспільстві для захисту громадського інтересу, прав та свобод інших (стаття 4 Конвенції).
1.15. Згідно з пунктом a) статті 12 Конвенції сторони зобов`язуються заохочувати кожного брати участь, зокрема, у процесі захисту та збереження культурної спадщини.
1.16. Отже, право на захист від порушення конституційного права на культурну спадщину належить кожному та може реалізовуватися як особисто, так і шляхом участі громадян у відповідних громадських організаціях.
1.17. Водночас апеляційний суд застосував обмежувальне тлумачення Закону України "Про охорону культурної спадщини", який вичерпно визначає коло спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини та не передбачає права окремих фізичних осіб звертатись до суду з позовами про захист культурної спадщини, зокрема у спосіб відновлення пам`ятки архітектури (частина третя статті 47 Закону України "Про охорону культурної спадщини").
2. Ураховуючи виняткове значення порушеної проблематики, необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, у спосіб звернення окремих фізичних осіб до суду з позовами про захист культурної спадщини шляхом відновлення пам`ятки архітектури, колегія суддів Другої судової палати вважає, що справа містить виключну правову проблему, становить значний суспільний інтерес, враховуючи також, що позивач вперше заявила своє право на звернення з відповідним позовом на підставі норм Конвенції.
3. Тому колегія суддів вважала, що для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у справах за позовом фізичної особи про захист культурної спадщини, зокрема у спосіб відновлення пам`ятки архітектури, оскільки справа, що переглядається, містить виключну правову проблему.
4. Велика Палата, повертаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду обґрунтувала свою позицію тим, що у провадженні Великої Палати були справи, у яких позивачами за позовами про захист культурних прав не були власники чи носії інших речових прав на відповідні об`єкти (постанови від 23 травня 2018 року у справі № 914/340/17 (пункт 6.26), від 26 червня 2018 року у справі № 914/582/17 (пункти 7.34-7.38)).