Постанова
Іменем України
11 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 362/2905/20
провадження № 61-19618св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на постанову Київського апеляційного суду від26 жовтня 2021 рокув складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У червні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - ТОВ "Порше Лізинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення грошових коштів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між сторонами було укладено договір про фінансовий лізинг, нікчемність якого встановлено рішенням суду. Позивач просив застосувати передбачені цивільним законом наслідки недійсності правочину та стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти у зв`язку із безпідставним користуванням автомобілем, який був об`єктом договору про фінансовий лізинг з 15 листопада 2015 року до 15 жовтня 2018 року в розмірі 875 037,69 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог ТОВ "Порше Лізинг Україна" відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами факт нікчемності укладеного між сторонами договору про фінансовий лізинг. А відтак і не доведено існування передбачених цивільним законодавством підстав для застосування наслідків недійсності правочину.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "Порше Лізинг Україна" задоволено частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 серпня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ "Порше Лізинг Україна" з інших підстав.
Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем доведено факт нікчемності укладеного між сторонами договору про фінансовий лізинг. Однак, колегія суддів дійшла висновку, що надані позивачем докази на підтвердження позовних вимог не доводять розміру коштів, які підлягають стягненню з відповідача за період безпідставного користування майном позивача. Ненадання позивачем до суду належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів розміру коштів, які зберіг у себе відповідач за період безпідставного користування майном позивача, вказує про недоведеність обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а тому такий позов задоволенню не підлягає.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, то відсутні підстави для застосування строку позовної давності, який у правовідносинах щодо застосування наслідків недійсності правочину обчислюється з дати вчинення нікчемного правочину. Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції вважав, що відсутні підстави для відмови у задоволенні позову з інших мотивів, рішення суду першої інстанції підлягало скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
05 грудня 2021 року ТОВ "Порше Лізинг Україна" надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2021 рокувідкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Узагальнення доводів касаційної скарги
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
На обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року заявник вказує на застосування в оскаржуваному судовому рішенні норм права (статей 216, 1212 Цивільного кодексу України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 17 червня 2020 року у справі № 686/17959/16-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 750/11600/16-ц, від 16 березня 2020 року у справі № 755/14119/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 243/9993/17, від 04 червня 2020 року у справі № 290/815/17, від 10 жовтня 2018 року у справі № 755/14931/16-ц, відповідно до яких належним способом захисту лізингодавцем своїх прав внаслідок нікчемності договору про фінансовий лізинг є звернення до суду з відповідним позовом щодо покладення на лізингоодержувача обов`язку по сплаті коштів за користування предметом лізингу (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також ТОВ "Порше Лізинг Україна" зазначає, що апеляційним судом порушено норми процесуального права, а саме статті 82, 89, 95 ЦПК України, тобто ухвалено рішення не на підставі повного та всебічного дослідження доказів та обставин справи, не призначено проведення експертизи для встановлення розміру коштів, які б підлягали стягненню з відповідача. Тобто, апеляційний суд порушив вимоги пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Позиції інших учасників справи
У січні 2022 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу. Зазначав, що доводи скарги є безпідставними та не заслуговують на увагу. Вважає рішення апеляційного суду законним та обґрунтованим. Відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
У лютому 2022 року ОСОБА_2 надіслав письмові пояснення до відзиву на касаційну скаргу, у яких зазначив про пропуск позивачем строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З матеріалів справи видно, що 15 жовтня 2013 року між ТОВ "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг № 00008751 разом з додатками до нього (далі - договір про фінансовий лізинг), за умовами якого лізингодавець зобов`язався придбати транспортний засіб - автомобіль марки Volkswagen Passat B7 Premium Plus 2013 року випуску, шасі № НОМЕР_1, двигун № НОМЕР_2 (далі - об`єкт лізингу), вартість якого еквівалентна 44 000 доларам США, а лізингоодержувач зобов`язався прийняти об`єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення лізингових платежів відповідно до договору та графіку покриття витрат.
Відповідно до акту прийому-передачі до договору лізингу від 15 жовтня 2013 року ТОВ "Порше Лізинг Україна" передало ОСОБА_1 автотранспортний засіб (об`єкт лізингу), вартістю 360 404 грн, та визначило щомісячний платіж - 8 100,82 грн.
Починаючи з лютого 2014 року відповідачем сплачувалися лізингові платежі з простроченням, а з грудня 2015 року відповідач перестав сплачувати лізингові платежі, тоді як повинен був це здійснювати до 15 жовтня 2018 року, у зв`язку з чим позивач неодноразово направляв ОСОБА_1 вимогу про сплату заборгованості за договором про фінансовий лізинг.
18 березня 2015 року позивачем направлено на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості за договором у сумі 105 294,32 грн, повернення об`єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору в порядку частини другої статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг". Вимогу ОСОБА_1 не виконав.
18 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О. С. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 677, стосовно повернення відповідачем на користь позивача об`єкта лізингу (автомобіля).
Матеріали справи не містять доказів передання відповідачем об`єкта лізингу ТОВ "Порше Лізинг Україна".
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Порше Лізинг Україна", в якому просив припинити право власності позивача на об`єкт лізингу (автомобіль) та визнати за ним право власності на об`єкт лізингу (справа № 362/4088/16-ц).
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 червня 2017 року у справі № 362/4088/16-ц позов ОСОБА_1 задоволено та визнано за ним право власності на об`єкт лізингу.
Після набрання законної сили рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2017 року відповідач перереєстрував право власності на об`єкт лізингу за собою.
Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року касаційну скаргу ТОВ "Порше Лізинг Україна" задоволено частково, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 червня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Порше Лізинг Україна" про припинення права власності на транспортний засіб та визнання права власності.
Верховний Суд встановив, що укладений між сторонами договір про фінансовий лізинг не посвідчений нотаріально, а тому він є недійсним в силу вказівки про це в законі, тобто нікчемним правочином.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2018 року у справі № 362/814/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ "Порше Лізинг Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та збитків за договором фінансового лізингу.
Нікчемність договору про фінансовий лізинг від 15 жовтня 2013 року, сторонами якого були ТОВ "Порше Лізинг України" і ОСОБА_1, а предметом - транспортний засіб - автомобіль марки Volkswagen Passat B7 Premium Plus 2013 року випуску, шасі № НОМЕР_1, двигун № НОМЕР_2, встановлена преюдиційним рішенням - постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 362/4088/16-ц.
У позовній заяві позивач вказав, що відповідач користувався автомобілем марки Volkswagen Passat B7 Premium Plus 2013 року випуску, шасі № НОМЕР_1, двигун № НОМЕР_2 у період з 15 листопада 2015 року по 15 жовтня 2018 року. Ця обставина сторонами визнавалася.
Позивач пред`явив позов про стягнення з відповідача грошових коштів, які, за твердженням позивача, становлять плату за користування відповідачем без достатньої правової підстави, належним позивачу транспортним засобом, оскільки раніше укладений між цими особами договір лізингу є нікчемним з моменту його укладення. На думку позивача, сума коштів, яку відповідач як фактичний користувач об`єкту лізингу без достатньої на те правової підстави за весь час користування предметом лізингу повинен повернути позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, становить 875 037,69 грн. Позивач розрахував цю суму в якості ціни позову як визначену у договорі про фінансовий лізинг сумарну вартість щомісячних лізингових платежів у гривневому еквіваленті за період з 15 листопада 2015 року до 15 жовтня 2018 року.
Відповідно до Звіту про огляд цінових тенденцій на орендні ставки на транспортний засіб Volkswagen Passat B7 Premium Plus 2013 року випуску, що були станом на 2015-2018 роки, складений ТОВ "Гео Фінанс Груп", ймовірна вартість оренди автомобіля Volkswagen Passat B7 Premium Plus 2013 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1, за період з 15 листопада 2015 року до 15 жовтня 2018 року могла складати 29 353 доларів США, що станом на дату дослідження (09 квітня 2021 року) дорівнює 821 493,61 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до касаційної скарги, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Нікчемність договору про фінансовий лізинг від 15 жовтня 2013 року, сторонами якого виступали ТОВ "Порше Лізинг України" та ОСОБА_1, а предметом був транспортний засіб - автомобіль марки Volkswagen Passat B7 Premium Plus 2013 року випуску, шасі № НОМЕР_1, двигун № НОМЕР_2, встановлена постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 362/4088/16-ц.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За статтею 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, так званий "лізингодавець" зобов`язаний повернути так званому "лізингоодержувачу" сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, своєю чергою, зобов`язаний повернути лізингодавцю майно, а саме об`єкт лізингу.
Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є видом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
За частиною першою статті 1212 глави 83 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, у тому числі до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином (частини друга, третя статті 1212 ЦК України).