Постанова
Іменем України
17 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 758/14698/19
провадження № 61-116св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Любарця Андрія Юрійовича на рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року у складі судді Гребенюка В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у листопаді 2019 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 9 077 698,89 грн, з яких: прострочена заборгованість за основним боргом - 1 911 000 грн, 15 % річних за користування чужими грошовими коштами - 23 495,90 грн; пеня на прострочену заборгованість - 6 975 150 грн; 3 % річних за простроченою заборгованістю - 168 052,99 грн.
Зазначений позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 08 листопада 2016 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, згідно з умовами якого позивач передав відповідачу в борг грошові кошти в розмірі, еквівалентному 78 000 доларів США, а останній зобов`язався повернути дану суму до 07 грудня 2016 року.
Також, 08 листопада 2016 року між сторонами була укладена додаткова угода до договору позики, якою передбачено сплату процентів за користування позикою.
Однак, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення боргу не виконав.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Подільський районний суд міста Києва рішенням від 15 квітня 2021 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 29 грудня 2021 року,позов задовольнив частково.
Стягнув на користь ОСОБА_1 зі ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 08 листопада 2016 року в сумі 3 822 000 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Стягнув на користь ОСОБА_1 зі ОСОБА_2 сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 9 605 грн.
Задовольняючи частково позов місцевий суд виходив з того, що наданий позивачем примірник договору містить підпис відповідача, останній не надав належних доказів на спростування підписання договору, тому встановленим є факт передання коштів позивачем відповідачу та відповідно факт виникнення боргових зобов`язань відповідача перед позивачем.
Зменшуючи розмір неустойки суд першої інстанції врахував кількість справ, які знаходяться у провадженні головуючого у спорах між тими самими сторонами з підстав отримання позики, а також те, що жодна із сторін спору не є фінансовою установою, принципи розумності і справедливості.
Київський апеляційний суд постановою від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу адвоката Любарця А. Ю. в інтересах ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що укладений між сторонами договір позики з доповненням до нього є чинним й з їх умовами ОСОБА_2 повністю погоджувався, а тому колегія суддів дійшла висновку, що районний суд з достатньою повнотою з`ясував дійсні обставини справи, зібраним доказам дав належну правову оцінку й ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Представник ОСОБА_3 - адвокат Любарець А. Ю. у січні 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не надали належної оцінки доводам відповідача про те, що ОСОБА_2 не мав жодних договірних правовідносин з позивачем та не укладав договору позики та додаткової угоди до нього.
Протокольною ухвалою суду першої інстанції від 05 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи, однак будь-яких обґрунтувань щодо недоцільності та/або неможливості проведення експертизи у рішенні не зазначено.
Під час розгляду також було подано клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, яке було задоволено апеляційним судом. Однак суд відмовився приймати експериментальні зразки підпису та повідомив про виключний обов`язок заінтересованої особи самостійно надати суду вільні та експериментальні зразки підпису, у зв`язку з чим було оголошено перерву до 23 листопада 2021 року.
23 листопада 2021 року судом повідомлено про наявність сумніву у наданих вільних зразках підписів та зазначено вже про необхідність відбирання експериментальних зразків підписів безпосередньо у відповідача, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 07 грудня 2021 року.
Однак, у представника відповідача було виявлено та підтверджено коронавірусну хворобу, про що надано підтверджуючі документи, які апеляційний суд безпідставно визнав неналежними доказами.
У судів попередніх інстанцій не було належних та достатніх доказів, які б давали підстави для задоволення позовних вимог.
Призначення у цій справі почеркознавчої експертизи є необхідним, оскільки відповідач заперечує укладення з позивачем договору позики.
Суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11, від 16 червня 2021 року у справі № 756/3115/17, від 10 червня 2020 року у справі № 233/4787/18, від 28 листопада 2018 року у справі № 179/303/17, від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 705/2437/16-ц.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від ОСОБА_1 у травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що у цій справі, враховуючи особливості її обставин, розгляд без призначення судової експертизи не порушував норм процесуального права.
Відповідачем не були надані зразки свого підпису і почерку, які необхідні для призначення судово-почеркознавчої експертизи, а поведінка відповідача при розгляді справи мала ознаки зловживання своїми процесуальними правами з метою затягування справи.
За відсутності зразків підпису та почерку у суду не було підстав для призначення судово-почеркознавчої експертизи, тому розгляд справи без призначення такої експертизи не порушував норм процесуального права, і, відповідно, не свідчить про незаконність судового рішення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 07 квітня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Подільського районного суду міста Києва.
Справа № 758/14698/19 надійшла до Верховного Суду 20 травня 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 07 липня 2022 року призначив справу до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 08 листопада 2016 року було укладено договір позики, згідно з пунктом 1.1 якого позикодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі еквівалентному 78 000 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у встановлений договором строк.
Відповідно до пункту 1.3 зазначеного договору, підписуючи цей договір, позичальник підтверджує, що він отримав готівковими грошовими коштами в гривні всю суму позики, зазначену в пункті 1.1, до підписання цього договору.
Згідно з пунктом 2.1 договору позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві всю суму отриманої позики 07 грудня 2016 року.
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 08 листопада 2016 року було укладено додаткову угоду до договору позики, згідно з пунктом 2 якої проценти за користування позикою становлять 15 % річних, нараховуються щоденно і підлягають сплаті щомісячно готівковими доларами США.
Пунктом 5 додаткової угоди передбачено, що у випадку порушення позичальником строку повернення позики, передбаченого пунктом 1 додаткової угоди, позичальник виплачує позикодавцеві штраф у розмірі 20 % від суми невиконаного грошового зобов`язання, а також пеню в розмірі 1 % від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день.
ОСОБА_1 31 січня 2020 року направив на адресу ОСОБА_2 вимогу про повернення позичених грошових коштів, яка отримана останнім 08 лютого 2020 року.
Однак, позичальник не виконав взяті на себе зобов`язання та не вжив відповідних заходів щодо повернення грошових коштів.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Крім того, відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Такого висновку дійшов Верховний Суд України, зокрема у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.