Постанова
Іменем України
17 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 201/13078/16
провадження № 61-4085св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Дніпровська міська рада,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:Перша Дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року у складі судді Наумової О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша Дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на майно у зв`язку із втратою правовстановлюючого документу та в порядку спадкування за законом після смерті батька.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 14 жовтня 1996 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та членам його сім`ї ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 .
З січня 1997 року позивач проживає у Німеччині. Документи на квартиру залишилися у батька позивача ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 .
Позивач зазначає, що після смерті батька свідоцтво про право власності на житло від 14 жовтня 1996 року не було знайдено.
У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті батька, у зв`язку з чим була відкрита спадкова справа.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_5 .
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на: 1/5 частину квартири АДРЕСА_2 .
У встановленому законодавством порядку позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 .
Окрім позивача спадкоємцем першої черги за законом після смерті батьків є ОСОБА_2 .
Оскільки у позивача були відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, а ОСОБА_2 на той час стверджувала, що ці документи у неї також відсутні, тому 17 серпня 2016 року державним нотаріусом Першої Дніпропетровської нотаріальної контори Білецькою В. І. винесено постанову про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 серпня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано усунути недоліки позовної заяви, а саме: вказати вартість об`єктів нерухомого майна, на які позивач просить визнати право власності, сплатити судовий збір у встановлених порядку та розмірі або документ, що підтверджує підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
На виконання вимог ухвали Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав позов до ОСОБА_2, Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Перша Дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом та у зв`язку із втратою правовстановлюючих документів.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що у жовтні 2016 року йому стало відомо, що на підставі договору дарування від 26 липня 2013 року спірна квартира в цілому була подарована ОСОБА_2 .
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Л. Г., Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, про визнання недійсним договору дарування (справа № 201/1550/18), позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним договір дарування квартири від 26 липня 2013 року.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 січня 2019 року у справі № 201/1550/18 скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 201/1550/18 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задоволено. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2019 року скасовано, рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 січня 2019 року залишено в силі.
Постановами про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19 червня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальних дій: видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, та видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Підставою для відмови у вчиненні нотаріальних дій є те, що ОСОБА_1 не надав нотаріусу оригінал правовстановлюючого документу на спадкове майно, а саме свідоцтво про право власності на житло від 14 жовтня 1996 року.
Разом з тим відповідач ОСОБА_2 утримує в себе оригінал свідоцтва про право власності на житло.
Виходячи з викладеного та з урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати за ним право власності на: 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 у зв`язку з втратою правовстановлюючих документів, 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4, 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5, Ѕ частину садового (дачного) будинку АДРЕСА_3 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
РішеннямЖовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 у зв`язку з втратою правовстановлюючого документу - свідоцтва про право власності на житло від 14 жовтня 1996 року.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/10 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину садового (дачного) будинку АДРЕСА_3 у порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В решті позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 196,25 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що рішенням суду у справі № 201/1550/18 встановлено, що внаслідок укладення договору дарування квартири від 26 липня 2013 року порушено права ОСОБА_1 на розпорядження спільною сумісною власністю, оскільки спірний договір вчинений без врахування його думки як співвласника, а тому з цих підстав визнав спірний правочин недійсним з моменту його укладення.
У матеріалах справи були відсутні докази на підтвердження зміни форми власності співвласниками зазначеної квартири із спільної сумісної на спільну часткову.
Тому дарувальники - ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_3 відчужили по 1/5 частині квартири, належної їм на праві спільної сумісної власності, без згоди на те іншого співвласника ОСОБА_1, чим порушили вимоги статті 369 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
При цьому, зазначеним судовим рішенням також встановлено, що оригінал правовстановлюючого документа у позивача відсутній, оскільки він знаходиться у відповідача ОСОБА_2, його копія була надана позивачем нотаріусу при поданні заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 .
Отже позивач через вказані обставини не має можливості оформити спадкові права без звернення до суду із даним позовом.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У зв`язку із втратою свідоцтва про право власності позивач не може зареєструвати за собою право власності на належну йому на праві спільної сумісної власності 1/5 частину квартири, що зумовило його звернення до суду із цим позовом.
Позивач звернувся до суду через об`єктивні обставин, незалежні від його волі, які позбавляють його можливості оформити спадкові права і отримати у спадщину належну частку квартири і будинку, а тому, з урахуванням принципу верховенства права, його право підлягає захисту судом.
ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги прийняв спадщину як після смерті батька ОСОБА_4, так і після смерті матері ОСОБА_5, оскільки своєчасно звернувся до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини.
ОСОБА_2 подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 . При цьому після смерті батька ОСОБА_2 нотаріусу заяву про прийняття спадщини не подавала.
Тому ОСОБА_1 є спадкоємцем 1/5 частини квартири, яка входить до складу спадщини, що відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_4 .
Також позивач є спадкоємцем Ѕ частки садового (дачного) будинку АДРЕСА_3, яка входить до складу спадщини, що відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_5 .
ОСОБА_2 є такою, що прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_5, оскільки вчасно звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті матері, нотаріус не відмовляв їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Після смерті ОСОБА_5 обидва спадкоємці ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) успадкували спадкове майно, а саме квартиру, по 1/10 її частині.
Дніпровська міська рада не є належним відповідачем у цій справі, тому вимоги позивача до органу місцевого самоврядування не підлягають задоволенню.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу скасовано, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 000 грн. В решті рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, вірно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права у зв`язку з чим прийняв справедливе рішення.
При цьому апеляційний суд зазначив, що на підставі належних та допустимих доказів позивач довів обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, що у нього відсутній оригінал правовстановлюючого документа на квартиру, у зв`язку з чим він не має можливості оформити належне йому право власності на частину квартири та спадкові права на нерухоме майно.
Доводи ОСОБА_2, що позивач не звертався до неї з проханням надати правовстановлюючі документи, є безпідставними, оскільки вказані обставини не спростовують відсутність у позивача цих документів.
Із зазначеним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся у 2016 році, який був повернутий судом на підставі ухвали суду першої інстанції від 30 листопада 2016 року. Разом з тим постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Отже в діях суду відсутні порушення норм процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зазначає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) та у постановах Верховного Суду: від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18 (адміністративне провадження № К/9901/57401/18), від 13 травня 2019 року у справі № 905/494/18.
Також як на підставу оскарження судових рішень заявник послалася на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України); суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що відшкодуванню підлягають лише ті витрати на професійну правничу допомогу, які конкретно передбачені договором про надання правової допомоги та які конкретно вказані в акті виконаних робіт по даному договору.
Для визнання розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає до суду детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
ОСОБА_1 не надав суду докази, які б підтверджували понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 000 грн, а саме акт виконаних робіт та інші докази.
Крім того, ОСОБА_2 не потрібно було заявляти клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката, оскільки вона підтримує рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у стягненні цих витрат та не визнає вимоги ОСОБА_1 по суті в цілому, а не у частині зменшення суми витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката.
Суд першої інстанції належним чином не повідомив ОСОБА_2 про дату, час та місце судового засідання, призначене на 09 березня 2021 року, про що вона зазначала в апеляційній скарзі, а також апеляційний суд не повідомив належним чином її про судове засідання, призначене на 17 вересня 2021 року, що є порушенням норм процесуального права та обов`язковою підставою для скасування судових рішень.
У порушення норм процесуального права до участі у справі не був залучений співвідповідачем ОСОБА_3, хоча він є співвласником спірної квартири, яка є спільною сумісною власністю кількох осіб без встановлення часток.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу упереджено і не об`єктивно, оскільки суддя Дніпровського апеляційного суду Макаров М. О. приймав участь при розгляді цієї справи та справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, відшкодування матеріальної шкоди (справа № 201/8017/18).
При розгляді цієї справи у суді апеляційної інстанції суддя Дніпровського апеляційного суду на підставі статей 36, 39 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) зобов`язаний був заявити самовідвід, оскільки є інші обставини, що викликають сумнів в його неупередженості і об`єктивності.
Натомість суддя Дніпровського апеляційного суду цього не зробив та розглянув апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
Суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин положення статей 369, 370, 372 ЦК України, а саме визнали за ОСОБА_1 право власності на чітко визначені частки у спірному майні, яке є спільною сумісною власністю, без попереднього встановлення розміру часток в праві спільної сумісної власності співвласників на підставі рішення суду та за наявності згоди усіх співвласників майна на встановлення такого розміру часток у спільному майні.
ОСОБА_1 на час подання позову до суду був співвласником у праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 не оспорювала і не оспорює його право власності на частку у праві спільної сумісної власності квартири, разом з тим розмір часток у спільній сумісній власності встановлено не було.
Крім того, згідно з діючим законодавством у випадку втрати, пошкодження чи зіпсування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, за видачею свідоцтва на заміну втраченого, пошкодженого чи зіпсованого документу, необхідно звертатися до державного реєстратора або нотаріуса.
ОСОБА_1 не надав до суду докази, що він звертався до відповідних органів з метою отримання дубліката свідоцтва про право власності на житло.
Крім того, за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку не підлягають.
Тому суди помилково застосували до спірних правовідносин положення статті 392 ЦК України.
Також суди попередніх інстанцій не встановили і не вказали інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, що ОСОБА_2 є такою, що прийняла спадщину, після смерті батька ОСОБА_4 у порядку статті 1268 ЦК України, оскільки на час відкриття спадщини вона проживала разом з ним. Такий позов розглядається судом першої інстанції та рішення у справі ще не прийнято (справа № 201/5907/20), однак суд зобов`язаний був зупинити провадження у справі до розгляду справи № 201/5907/20.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2021 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про народження від 15 квітня 1964 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1, а. с. 166 зворот).
Згідно зі свідоцтвом про народження від 02 грудня 1971 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1, а. с. 51).
01 жовтня 1983 року ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_8, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 167).
ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_3 (син відповідача ОСОБА_2 ) (т. 1, а. с. 165).
На підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 14 жовтня 1996 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 належить на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 52).
З січня 1997 року ОСОБА_1 проживає у Німеччині, що підтверджується відмітками у паспорті (т. 1, а. с. 174 - 176).
26 липня 2013 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 (дарувальники) та ОСОБА_2 (обдарованою) укладено договір дарування, відповідно до умов якого дарувальники безоплатно передали у приватну спільну сумісну власність, а обдарована прийняла в дар всі належні їм частки у праві приватної сумісної власності у квартирі АДРЕСА_1 . У договорі зазначено, що ця квартира належить дарувальникам на праві приватної спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням виконавчого комітету міської ради народних депутатів міста Дніпропетровська від 14 жовтня 1996 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (т. 1, а. с. 173).
05 вересня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4
05 вересня 2014 року заведена спадкова справа № 567-2014 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 ( т. 1, а. с. 172).
На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 грудня 2015 року ОСОБА_5 є власником садового (дачного) будинку АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 57).
Постановою державного нотаріуса Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори від 17 серпня 2016 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке залишилося після смерті батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з тим, що нотаріусу не пред`явлено правовстановлюючий документ на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 14).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 50).
Після її смерті відкрилась спадщина на садовий (дачний) будинок АДРЕСА_3 .
17 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 158 зворот).
17 серпня 2016 року заведена спадкова справа № 494-2016 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 158 - 171).
25 листопада 2016 року до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, звернулася ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 159).
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Батова Л. Г., Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської міської ради, про визнання недійсним договору дарування (справа № 201/15116/16-ц).
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 квітня 2017 року у справі № 201/15116/16-ц відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову.
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 квітня 2017 року змінено в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позову. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
При цьому апеляційний суд виходив з того, що до участі у справі належний співвідповідач ОСОБА_3, який є стороною оспорюваного договору дарування, залучений не був, однак позов безпосередньо стосується його прав та обов`язків, тому наявні підстави для відмови в задоволенні позову саме з наведених підстав.
У лютому 2018 року ОСОБА_1 повторно звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири від 26 липня 2013 року (справа № 201/1550/18).
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 січня 2019 року у справі № 201/1550/18 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування квартири від 26 липня 2013 року, укладений між дарувальниками ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 і обдарованою ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., зареєстрований в реєстрі за № 3180 (т. 1, а. с. 61 - 65).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2019 року у справі № 201/1550/18 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування (т. 1, а. с. 66 - 67).
Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 201/1550/18 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задоволено, постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2019 року скасовано, рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 січня 2019 року залишено в силі (т. 1, а. с. 68 - 72).
У справі № 201/1550/18 суди встановили, що 04 жовтня 2016 року ОСОБА_1 дізнався, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна квартира 26 липня 2013 року була подарована ОСОБА_2 на підставі договору дарування.
При цьому, у справі № 201/1550/18 суди, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, дійшли висновку, що оспорюваним правочином порушено право ОСОБА_1 на розпорядження спільною сумісною власністю (частини друга, четверта статті 369 ЦК України), оскільки спірний договір вчинений без врахування його думки як співвласника, у зв`язку з чим такий договір підлягає визнанню недійсним з моменту його укладення.
У матеріалах справи були відсутні докази на підтвердження зміни форми власності співвласниками квартири із спільної сумісної власності на спільну часткову власність.
Тому дарувальники ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_3 відчужили по 1/5 частині квартири, належній їм на праві спільної сумісної власності, без згоди на те іншого співвласника, чим порушили вимоги статті 369 ЦК України.