Постанова
Іменем України
17 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 199/3168/15-ц
провадження № 61-16055св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 07 травня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з яким банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 90 545 дол. США зі сплатою 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк до 07 травня 2028 року.
У рахунок належного виконання позичальником умов кредитного договору 07 травня 2008 року між сторонами укладено також договір іпотеки квартири, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
22 серпня 2012 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 07 травня 2008 року, за умовами якої внесено зміни до кредитного договору від 07 травня 2008 року: 1. Суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди зменшити на 68 091,67 дол. США, а саме пеня у розмірі 68 091,67 дол. США. 2. Згідно зі статтями 212, 651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого зобов`язання, передбаченого в графіку погашення кредиту, понад 31 день позичальник сплачує банку штраф у розмірі 68 091,67 дол. США.
Проте починаючи з 21 листопада 2014 року ОСОБА_1 не виконує умови додаткової угоди від 22 серпня 2012 року, у зв`язку з чим станом на 20 лютого 2015 року виникла заборгованість в сумі 131 676,49 дол. США, яка складається з: 54 266,07 дол. США - заборгованість за кредитом, 2 530,40 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 343,28 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом, 68 257,88 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до договору - 8,98 дол. США (фіксована частина), 6 269,88 дол. США (процентна складова).
Ураховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", просило задовольнити позовні вимоги та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 131 676,49 дол. США, яка складається з: 54 266,07 дол. США - заборгованість за кредитом, 2 530,40 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 343,28 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом, 68 257,88 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до договору - 8,98 дол. США (фіксована частина), 6 269,88 дол. США (процентна складова), що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) складає 3 667 190,20 грн, а також судові витрати.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 жовтня 2016 року в задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 заперечувала проти позову та наголошувала, що підпис на додатковій угоді від 22 серпня 2012 року, копія якої надана суду, належить не їй, а іншій особі.
Ураховуючи, що судова почеркознавча експертиза, призначена ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 серпня 2015 року, не була проведена, оскільки банк не надав оригінал додаткової угоди від 22 серпня 2012 року у зв`язку із його втратою, без такого документа провести експертизу неможливо, банк ухиляється від її проведення, тому наявні підстави для визнання факту підписання додаткової угоди від 22 серпня 2012 року не ОСОБА_1, а іншою особою.
У справі відсутні підстави для встановлення факту, що волевиявлення відповідача як учасника правочину було вільним і відповідало його внутрішній волі.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 жовтня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що висновки суду першої інстанції відповідають чинному законодавству та узгоджуються з обставинами справи.
Також апеляційний суд зазначив, що банк не надав належного розрахунку заборгованості за кредитним договором, оскільки звертаючись до суду із цим позовом банк вказував про існування заборгованості у розмірі 131 676, 49 дол. США, розрахованої станом на 20 лютого 2015 року. Проте, відповідно до письмових пояснень банку станом на 16 липня 2015 року заборгованість за кредитним договором складала 76 628,39 дол. США.
Крім того, на підставі договору іпотеки від 07 травня 2008 року банк 13 грудня 2006 року зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Отже банк скористався своїм правом на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення своїх вимог як іпотекодержателя за кредитним договором.
Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи судове рішення апеляційного суду Верховний Суд зазначив, що враховуючи висновки про непідписання ОСОБА_1 додаткової угоди від 22 серпня 2012 року, суди першої та апеляційної інстанцій мали дослідити наявність правових підстав для задоволення позову відповідно до умов кредитного договору без врахуваннязмін, внесених додатковою угодою від 22 серпня 2012 року. Натомість, дійшовши висновку, що додаткова угода не була підписана позичальником, суди зробили передчасні висновки про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором в цілому, не дослідивши надані позивачем та зібрані під час розгляду справи докази та не надавши їм відповідної оцінки.
Вважаючи, що розміри заборгованості за кредитним договором (визначений до стягнення у позовних вимогах, а також визначений у письмових поясненнях) відрізняються, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не перевірили й не встановили розмір поточної заборгованості за кредитним договором, а також розмір загальної заборгованості за кредитним договором, яку просив стягнути банк.
Висновки апеляційного суду про те, що банк реалізував своє право щодо погашення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором, також є передчасними. Апеляційний суд мав вирішити, чи є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором наступною відповідно до частини п`ятої статті 36 Закону України "Про іпотеку", а відповідно, чи є вона дійсною.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції, яка є предметом оскарження в касаційному порядку
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", яке є правонаступником ПАТ КБ "ПриватБанк", задоволено частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 жовтня 2016 року скасовано.
Позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 07 травня 2008 року, яка складається із: 28 862,56 дол. США - заборгованість за тілом кредиту, 2 530,40 дол. США - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом, 28 862,56 дол. США - пеня.
В іншій частині позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, що реалізовуючи своє право на позасудове врегулювання спору на підставі договору іпотеки від 07 травня 2008 року банк звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за собою права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
10 травня 2017 року банк зарахував на погашення поточної заборгованості за тілом кредиту 25 402,61 дол. США, що за курсом НБУ складає 673 406,45 грн.
Звертаючись до суду із цим позовом банк просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 131 676,49 дол. США, яка складається з: 54 266,07 дол. США - заборгованість за кредитом, 2 530,40 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 343,28 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом, 68 257,88 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до договору - 8,98 дол. США (фіксована частина), 6 269, 88 дол. США (процентна складова).
Тому розмір заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 28 863,46 дол. США (з урахуванням погашення заборгованості, шляхом зарахування, за тілом кредиту у розмірі 25 402,61 дол. США).
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену договором неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування у разі пред`явлення до позичальника вимоги на підставі частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Звернувшись до суду із цим позовом банк змінив строк виконання основного зобов`язання, тому мав право нараховувати проценти до дня звернення з цим позовом, тобто до 28 квітня 2015 року, тому з відповідача на користь банку підлягають стягнення проценти за користування кредитом станом на день звернення до суду у розмірі 2 530,40 дол. США.
Підстави для стягнення з відповідача на користь банку комісії за користування кредитом відсутні, оскільки за умовами кредитного договору є винагородою за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту.
Такий платіж є платежем за дії банку, які останній здійснює на свою користь, та не може бути передбачений умовами кредитного договору.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості за кредитним договором пеня нарахована починаючи з 2008 року, разом з тим в матеріалах справи відсутні докази того, що банк вживав заходи щодо зменшення розміру заборгованості, в тому числі і неустойки, тому, з урахуванням положень статей 551, 616 ЦК України, розмір пені підлягає зменшенню з 68 257,88 дол. США до 28 862,56 дол. США.
Штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у статті 61 Конституції України.
Оскільки чинним законодавством запроваджено заборону одночасного застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, тому відсутні підстави для задоволення вимог банку про стягнення штрафів.
ОСОБА_1 не заперечувала щодо підписання кредитного договору від 07 травня 2008 року та не надала доказів на спростування заборгованості за цим кредитним договором, яку має на меті стягнути банк.
Посилання ОСОБА_1 що вона не підписувала додаткову угоду від 22 серпня 2012 року є необґрунтованими, оскільки під час розгляду справи призначалась судова почеркознавча експертиза, яка не була проведена у зв`язку з ненадання банком оригіналу цієї угоди, разом з тим із відповідним клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи відповідач до суду не зверталася.
Необґрунтованими є і доводи ОСОБА_1 щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором з 1,25 % на місяць, як передбачено умовами кредитного договору, до 15 % - як зазначено банком у розрахунку заборгованості, оскільки банк вказав процентну ставку за кредитом у розмірі 15 % річних, що відповідає процентній ставці 1,25 % на місяць (1,25 % * 12 міс. = 15 %).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 757/63756/18 (провадження № 61- 13113св19), а також висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19 лютого 2020 року у цій справі.
Касаційна скарга мотивована тим, що у цій справі Верховний Суд, скасовуючи судове рішення апеляційного суду, зазначив, що при новому розгляді справи апеляційний суд повинен був дослідити та вирішити чи є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором наступною, відповідно до частини п`ятої статті 36 Закону України "Про іпотеку", а відповідно чи є вона дійсною.
Проте у постанові апеляційного суду не міститься жодного висновку щодо застосування статті 36 Закону України "Про іпотеку", хоча апеляційний суд зобов`язаний був дослідити зазначені обставини.
АТ КБ "ПриватБанк" звернув стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності на нього. На час перереєстрації квартири, яка є предметом іпотеки, спір про стягнення заборгованості за кредитним договором розглянутий не був.
Банк не довів розмір заборгованості та наявність порушення зобов`язання за кредитним договором.
В матеріалах справи містяться розрахунки заборгованості за кредитним договором, проте вони різні між собою.
Банк не довів порушення зобов`язання за кредитним договором позичальником ОСОБА_1 .
Крім того, банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур до обачності та розсудливості у веденні справ. Вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. Тому усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитись судом саме на користь слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
АТ КБ "ПриватБанк" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначило, що доводи касаційної скарги є недоведеними, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
При цьому банк зазначив, що у порушення умов кредитного договору та вимог цивільного законодавства ОСОБА_1 не виконала зобов`язання, взяті на себе за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість. У добровільному порядку відповідач відмовляється виконати зобов`язання за кредитним договором.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
20 грудня 2021 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 серпня 2022 рокусправу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 07 травня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNU0GK00001620, згідно з умовами якого банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 90 545, 00 дол. США зі сплатою 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк до 07 травня 2028 року, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені договором.
07 травня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки квартири, відповідно до якого на забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .
Пунктом 33.4 договору іпотеки квартири від 07 травня 2008 року передбачено, що вартість предмета іпотеки складає 631 250 грн (т. 1, а. с. 147).
Згідно з пунктом 27 договору іпотеки квартири від 07 травня 2008 року звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодержателя; або продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно (т. 1, а. с. 147).
07 травня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя з метою визначення способів та порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог іпотекодержателя, в тому числі порушення іпотекодавцем зобов`язань, передбачених умовами кредитного договору.
Пунктами 6, 8 договору про задоволення вимог іпотекодержателя передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом надсилання повідомлення іпотекодавцю про це, одним із наступних способів задоволення своїх вимог, про що іпотекодержатель сповіщає іпотекодавця у цьому повідомленні: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки або продажу предмету іпотеки від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому законом. При зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодились, що ціна продажу предмета іпотеки будь-якій особі встановлюється у розмірі 631 250 грн, якщо інший порядок визначення ціни не передбачений законодавством. Іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за ціною, вище зазначеної в цьому пункті (т. 1, а. с. 145).
07 травня 2008 року іпотекодержателю видано заставну (т. 1, а. с. 144).
22 серпня 2012 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 07 травня 2008 року, за умовами якої внесено зміни до кредитного договору від 07 травня 2008 року: 1. Суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди зменшити на 68 091,67 дол. США, а саме пеня у розмірі 68 091,67 дол. США. 2. Згідно зі статтями 212, 651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого зобов`язання, передбаченого в графіку погашення кредиту, понад 31 день позичальник сплачує банку штраф у розмірі 68 091,67 дол. США.
Пункт 8. 1 викладено у новій редакції та зазначено, що банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 15 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом (т. 1, а. с. 34 - 37).
13 грудня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 (до перейменування - Дніпропетровськ) (т. 2, а. с. 105).
ОСОБА_1 не виплачувала своєчасно банку грошові кошти на погашення заборгованості за кредитом відповідно до умов кредитного договору, у зв`язку з чим станом на 20 лютого 2015 року виникла заборгованість у сумі 131 676,49 дол. США, яка складається із: 54 266,07 дол. США - заборгованість за сумою кредиту, 2 530,40 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 343,28 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом, 68 257,88 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, також штрафи відповідно до договору - 8,98 дол. США (фіксована частина), 6 269,88 дол. США (процентна складова).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався в ому числі і на укладення між ним та відповідачем додаткової угоди від 22 серпня 2012 року.
Заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 зазначала, що підпис на додатковій угоді № 1 від 22 серпня 2012 року їй не належить, у зв`язку з чим за клопотанням відповідача судом призначена судова почеркознавча експертиза.
У повідомленні № 8384 від 15 жовтня 2015 року судовий експерт зазначив, що висновок надати неможливо, оскільки клопотання експерта про надання необхідних додаткових матеріалів не виконано, оригінали (всі примірники) додаткової угоди від 22 серпня 2012 року № 1 до кредитного договору від 07 травня 2008 року № DNU0GK00001620 не надані (т. 1, а. с. 206).
Згідно із заявою ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", від 10 червня 2016 року оригінал додаткової угоди від 22 серпня 2012 року не може бути наданий суду, оскільки його втрачено під час переїзду у 2015 році архіву банку з міста Дніпропетровська (після перейменування - місто Дніпро) до міста Дніпродзержинська (після перейменування - місто Кам`янське).
Враховуючи неможливість проведення судової почеркознавчої експертизи у зв`язку з ненаданням банком оригіналу додаткової угоди від 22 серпня 2012 року, суд першої інстанції на підставі частини першої статті 146 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України 2004 року) визнав факт, для з`ясування якого судова експертиза призначалась, тобто факт підписання додаткової угоди від 22 серпня 2012 року не ОСОБА_1, а іншою особою.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.