Окрема думка суддів К. М. Пількова, Ю. Л. Власова, М. І. Гриціва, І. В. Ткача до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, провадження № 12-58гс21
Велика Палата Верховного Суду постановою від 20.07.2022 частково задовольнила касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Табіті" (відповідач у справі); скасувала рішення Господарського суду Херсонської області від 30.06.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.07.2021; ухвалила нове рішення, яким частково задовольнила позов Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області до ТОВ "Табіті" про визнання недійсним укладеного сторонами договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.08.2019 (Договір), та про застосування наслідків недійсності цього правочину, а саме зобов`язала ТОВ "Табіті" повернути Лазурненській селищній раді земельні ділянки, сформовані з тієї, що була одержана за недійним правочином, та відмовила в іншій частині позову (яка стосувалась визнання недійсним Договору).
Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи це рішення, ґрунтувала його та таких основних мотивах:
1) Позивач не мав права на придбання земельної ділянки за Договором на позаконкурентних засадах (абзац другий частини другої статті 134 Земельного кодексу України, далі - ЗК України), оскільки не набув права власності на розташований на ділянці об`єкт, який є самочинним будівництвом;
2) Договір, як такий, що спрямований на незаконне заволодіння майном територіальної громади, порушує публічний порядок, є нікчемним правочином, тому його визнання недійсним шляхом задоволення окремої позовної вимоги не потрібне;
3) Задоволенню підлягає вимога про зобов`язання відповідача повернути земельні ділянки, сформовані з одержаної ним за нікчемним правочином ділянки. Повернення відповідачу одержаної позивачем вартості ділянки за судовим рішенням не здійснюється, оскільки відповідач такої вимоги не заявив.
З наведеними мотивами (пункти 2 і 3 вище) і заснованим на них рішенням не погоджуємось і нижче викладаємо мотиви незгоди.
Стосовно хибності висновку про нікчемність Договору як правочину, що порушує публічний порядок
1. У § 56 постанови Велика Палата дійшла висновку, що оскільки Договір за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці другому частини другої статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, цей договір згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є нікчемним.
2. Таке застосування частини першої 228 ЦК України з кваліфікацією правочину з придбання земельної ділянки комунальної власності без дотримання конкурентних засад як спрямованого на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, вважаємо помилковим і таким, що загрожує стабільності цивільних відносин, підриває засади правової держави.
3. З цієї кваліфікації випливає, що будь-який правочин, внаслідок якого особа набула майно у процедурі, у якій мало місце порушення закону, слід вважати таким, що спрямований на незаконне заволодіння майна, а отже як такий, що порушує публічний порядок і, як наслідок, нікчемний.
4. Попри те, що у постанові підкреслено цінність землі як національного багатства (§ 38 постанови), у конструкції висновку про нікчемність правочину (§ 56) значення цієї цінності відсутнє, оскільки у частині першій статті 228 ЦК України мова йде про майно загалом. Більше того, у цій нормі йдеться також про майно фізичних і юридичних осіб, тобто можна говорити, про майно всіх форм власності.
5. Якщо надалі такий підхід застосовуватиметься тільки у справах стосовно правочинів щодо майна державної або комунальної власності, це підриватиме проголошену законом рівність форм власності, а також підірве довіру до держави як учасника цивільних відносин.
6. Якщо ж ця практика буде поширена на розгляд справ стосовно правочинів щодо майна приватної власності, це підірве цивільний обіг загалом. Адже за такого тлумачення частини першої статті 228 ЦК України будь-яке порушення закону, яке мало місце при укладенні будь-якого правочину з майном, зумовлює його нікчемність.
7. Видається, що, застосовуючи частину першу статті 228 ЦК України, слід враховувати логіку викладу норм у цій статті в цілому, а саме закладену там ієрархію цінностей: у частині першій йдеться про охоплені категорією публічного порядку цінності засадничого значення для суспільства, які є очевидними (у балансі приватного і публічного інтересів тут з очевидністю переважає загальний, публічний інтерес настільки, що існування приватного інтересу може навіть не визнаватись); натомість у частині третій йдеться про інтереси держави, суспільства, його моральні засади, які підлягають встановленню, оцінці і, якщо вони переважатимуть приватний інтерес, на задоволення якого був укладений правочин, він може бути визнаний недійсним).
8. У правовій державі інтереси держави повинні відповідати інтересам суспільства, не можуть їм суперечити. Ті з інтересів суспільства, які становлять власне його фундамент, становлять публічний порядок.
9. Тобто інтереси суспільства і публічний порядок співвідносяться як родове і видове поняття: забезпечення публічного порядку завжди в інтересах суспільства, однак не все, що становить інтерес суспільства, становить публічний порядок. Його становлять лише фундаментальні цінності.
10. Для цінностей, які охоплюються категорією публічного порядку, також характерна більша стабільність. Як правило, відсутня соціальна дискусія стосовно зміни цих цінностей, а держава без ініціювання такої дискусії не може навіть законом втрутитись у них.
11. Кожен член суспільства, як колективного носія цих засадничих цінностей, що становлять публічний порядок, усвідомлює їх значення. Очевидність цих цінностей для кожного члена суспільства обумовлює те, що правочин, який їх порушує, є нікчемним, тобто будь-яка особа може дійти висновку про його недійсність без потреби у рішенні суду, яким би той визнавав його недійсним, зважуючи приватний і публічний інтереси.
12. Продаж земельної ділянки на конкурентних засадах до таких засадничих цінностей не належить, хоча конкурентний механізм видається корисним для забезпечення найкращих умов продажу, а його дотримання є важливим. Однак конкурентний механізм продажу як цінність не відповідає жодному з наведених вище критеріїв належності до публічного порядку. Чи може держава в межах здійснення законодавчого регулювання змінити цей порядок без того, щоб похитнулись підвалини суспільства? Може. В межах будь-якої моделі можливе забезпечення інтересів суспільства за умови, якщо особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, діють у найкращих інтересах суспільства. Отже, конкурентний механізм продажу земельних ділянок не є засадничою, очевидною та стабільною цінністю, на якій ґрунтується суспільство, тобто не охоплюється категорією публічного порядку.