УХВАЛА
17 серпня 2022 року
м. Київ
Справа № 324/379/19
Провадження № 14-74цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткачука О. С.,
суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Желєзного І. В.,Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ ГРУП" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ ГРУП" (далі - ТОВ "ОМЗ ГРУП", ТОВ, товариство) про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтований тим, що він є учасником ТОВ "ОМЗ Груп" з часткою статутного капіталу товариства 35%, що дорівнює 14 тис. грн. Другим учасником товариства є ОСОБА_2 з часткою статутного капіталу 65 %, що дорівнює 26 тис. грн. З 19 жовтня 2016 року він обіймав посаду директора ТОВ "ОМЗ ГРУП". 15 листопада 2017 року відбулися загальні збори учасників ТОВ "ОМЗ ГРУП", оформлені протоколом від 15 листопада 2017 року № 10, де було прийнято рішення про звільнення його з займаної посади та призначення на вказану посаду ОСОБА_2 з 16 листопада 2017 року.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05 листопада 2018 року, яке набрало законної сили, у справі № 908/1173/18 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним рішення загальних зборів ТОВ "ОМЗ ГРУП", оформлене протоколом від 15 листопада 2017 року № 10.
Позивач зазначав, що його право на працю і на її оплату було порушено. Зокрема, з 16 листопада 2017 року по 04 грудня 2018 року з незалежних від нього причин, він перебував у вимушеному прогулі.
Із урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з ТОВ "ОМЗ ГРУП" на його користь середній заробіток у розмірі 70 535 грн 88 коп. за період з 16 листопада 2017 року по 04 грудня 2018 року.
Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ОМЗ ГРУП" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 55 435 грн 88 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вищезазначеним рішенням загальних зборів учасників ТОВ "ОМЗ ГРУП" ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади. Господарський суд Запорізької області 05 листопада 2018 року визнав недійсним рішення загальних зборів.
Суд першої інстанції вважав, що з набранням вищезазначеним рішенням суду законної сили, ОСОБА_1 фактично було поновлено на роботі, а, отже, позивач має право на оплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 16 листопада 2017 року (дата звільнення) по 04 грудня 2018 року, що становить 55 435 грн 88 коп.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2019 року скасовано. Провадження у цій справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255, частини першої статті 377 ЦПК України, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено позивачу, що він не позбавлений права на звернення до суду з позовом в порядку господарського судочинства.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звертаючись до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "ОМЗ Груп" про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків виконавчого органу товариства - директора та про призначення на цю посаду ОСОБА_2, ОСОБА_1 не ставив вимог про скасування наказу про його звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вимог про поновлення на роботі ОСОБА_1 не пред`явив і в цій справі.
Суд апеляційної інстанції акцентував увагу на положеннях статті 235 КЗпП України, відповідно до якої у разі звільнення без законних підстав або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Водночас, вважав, що вимоги про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі, а вимоги про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є похідними від спору про визнання недійсним рішення органу управління товариства. Отже, розгляд цієї частини позовних вимог за правилами цивільного судочинства порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 214 ЦПК України, якщо дослідження одного і того ж рішення загальних зборів ТОВ "ОМЗ Груп" здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, тому цей спір в цілому належить до юрисдикції господарського суду.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 вересня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_1 про направлення справи № 324/379/19 за встановленою підсудністю. Передано справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ " ОМЗ Груп" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до Господарського суду Запорізької області.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13 січня 2021 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ " ОМЗ Груп" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Господарський суд вважав, що за відсутності вимоги про оспорювання рішення уповноваженого органу товариства учасником цього товариства, вимоги керівника підприємства про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відносяться до компетенції судів загальної юрисдикції. У даному випадку корпоративний спір між сторонами відсутній.
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що приймаючи оскаржувану постанову про належність спору до юрисдикції господарського суду, суд апеляційної інстанції послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19).
Заявник вважав, що наявні підстави для відступлення від висновків, наведених у цій постанові Великої Палати Верховного Суду, оскільки, на його думку, спір у цій справі не є корпоративним і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У грудні 2021 року ТОВ "ОМЗ Груп" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
27 липня 2022 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановлено ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину четверту статті 403 ЦПК України, вбачаючи підстави для відступу від висновку (уточнення висновку) щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19).
У вказаній справі позивач вважав незаконним його звільнення з посади директора ТОВ за сумісництвом, а тому оскаржував рішення загальних зборів учасників товариства, а також просив поновити його на посаді директора та стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Натомість відповідач у касаційній скарзі стверджував, що припинив повноваження директора товариства в межах корпоративних відносин на підставі частини третьої статті 99 ЦК України, а тому відповідні позовні вимоги слід розглядати за правилами господарського судочинства.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що згідно зі статтею 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
ЦК України у редакції, чинній на час прийняття рішення загальних зборів учасників ТОВ, передбачав, що виконавчий орган товариства здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників (стаття 145).
Відповідно до частини першої статті 146 ЦК України, у тій же редакції, контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється у порядку, встановленому статутом та законом.
Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов`язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників (абз. 3 підп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України).
За частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України.
Відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України у редакції, чинній до набрання чинності 01 червня 2014 року Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13 травня 2014 року, члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов`язків. Після 01 червня 2014 року вказана частина була узгоджена з частиною другою статті 61 Закону України "Про акціонерні товариства" в редакції, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Суди першої й апеляційної інстанцій у справі № 361/17/15-ц встановили, що відповідно до статуту товариства директор у будь-який момент може бути усунений від виконання своїх обов`язків (пункт 8.4.3); обрання та відкликання директора товариства належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства (підпункт "і" пункту 9.1).
Згідно з абз. 3 п. 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України у тій редакції, яка була чинною до 01 червня 2014 року, усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов`язків (частина третя статті 99 ЦК України) або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень (абз. 1 частини другої статті 61 Закону України "Про акціонерні товариства") за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України). Саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов`язків міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (абз. 4 п. 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).