Постанова
Іменем України
22 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 597/977/21
провадження № 61-1382св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Заліщицька міська рада Чортківського району Тернопільської області, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 грудня 2021 рокуу складі колегії суддів: Хоми М. В., Гірського Б. О., Бершадської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Заліщицької міської ради Чортківського району Тернопільської області (далі - Заліщицька міська рада), ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що згідно з рішенням сесії Заліщицької міської ради від 24 січня 1995 року № 23 їй надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,0805 га на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, на підставі якого вона отримала державний акт на право постійного користування землею серія ТР № 70 від 05 вересня 1995 року.
Рішенням Заліщицької міської ради від 28 вересня 1995 року № 437 їй дозволено проводити будівництво житлового будинку загальною площею 80.68 кв. м, з цією метою вона завезла на земельну ділянку будівельні матеріали.
З 2002 року вона за контрактом працює за межами України.
У грудні 2020 року їй стало відомо про те, що рішеннями Заліщицької міської ради від 26 лютого 2010 року № 1051 та від 04 листопада 2011 року № 479 у неї вилучено з постійного користування земельну ділянку, та надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки у власність.
11 листопада 2016 року ОСОБА_2 здійснила державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку.
Посилаючись на те, що земельна ділянка була вилучена Заліщицькою міською ради з її постійного користування з порушенням вимог чинного законодавства, позивач просила:
- визнати недійсним та скасувати рішення Заліщицької міської ради від 04 листопада 2011 року № 479;
- визнати недійсним, виданий ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0805 га, розташовану на АДРЕСА_1, кадастровий номер 6122010100:02:001:0425;
- скасувати запис від 11 листопада 2016 року № 17480983 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 6122010100:02:001:0425.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки позивач не спростувала висновків, викладених в акті постійної депутатської комісії з питань земельних відносин та охорони довкілля від 13 січня 2010 року, яка рекомендувала міській раді вилучити земельну ділянку у ОСОБА_1 у зв`язку з невикористанням її за цільовим призначенням із її землекористування, та не надала доказів на підтвердження використання наданої їй земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Буриком О. М., задоволено частково, рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 з інших підстав.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що внаслідок неправильного застосування до спірних правовідносин статті 143 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність порушених прав позивача у зв`язку з вилученням у неї земельної ділянки. Суд не звернув увагу, що вилучення земельної ділянки у позивача в порушення статті 143 ЗК України відбулося не на підставі судового рішення, а за рішенням органу місцевого самоврядування, та що обраний позивачем спосіб захисту її прав не є ефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання Заліщицької міської ради незаконним та його скасування не призведе до відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у її володіння або користування спірної земельної ділянки, а вимога про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є похідною від скасування рішення Заліщицької міської ради.Відмова в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з обранням нею неефективного способу захисту не позбавляє її права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1, у якій вона просила скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а в частині скасування рішення суду першої інстанції постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року залишити без змін.
Підставами касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 зазначила пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції не урахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 350/1171/18 (провадження № 61-17322св19).
Касаційна скарга заявника в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що орган місцевого самоврядування вилучив у неї земельну ділянку з грубим порушенням вимог статті 143 ЗК України, оскільки примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється виключно у судовому порядку. Апеляційний суд лише частково поновив права та законні інтереси позивача, скасувавши рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2021 року, однак не вжив заходів до повного відновлення її порушених прав, оскільки не скасував протиправні рішення Заліщицької міської ради, мотивуючи рішення тим, що обраний нею спосіб захисту є неефективним. На переконання заявника, апеляційний суд мав можливість скасувати рішення суду першої інстанції та поновити її права, натомість рекомендував їй обрати інший спосіб захисту, а саме знову звернутися до суду першої інстанції, знову сплатити судовий збір та витратити дорогоцінний час, який міг бути використаний на зведення житлового будинку для родини.
Обраний нею спосіб захисту порушених прав шляхом визнання незаконним та скасування ненормативного акта субʼєкта владних повноважень відповідає вимогам закону, а тому є ефективним. Різне читання та тлумачення судом чинних норм законодавства та способів захисту порушених прав в аналогічних ситуаціях, дає їй підстави для висновку про відсутність рівного доступу до правосуддя та можливості ефективного захисту своїх прав.
В контексті застосування судами положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), заявник вказувала на те, що у справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) ЄСПЛ визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування", який передбачає, що у разі, якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" ("Beyeler v. Italy", пункт 119). У своїх рішеннях ЄСПЛ вказує на те, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а тому суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96). Зазначений висновок, узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 350/1171/18 (провадження № 61-17322св19), які не враховано апеляційним судом при розгляді цієї справи.
Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Матеріали справи надійшли до суду касаційної інстанції у квітні 2022 року.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що згідно з рішенням сесії Заліщицької міської ради від 24 січня 1995 року № 23, ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,0805 га на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд.
На підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування, ОСОБА_1 отримала державний акт на право постійного користування землею, серія ТР № 70 від 05 вересня 1995 року.
Рішенням виконавчого комітету Заліщицької міської ради від 28 вересня 1995 року, ОСОБА_1 наданий дозвіл на будівництво житлового будинку згідно з проєктом.
Згідно з актом від 13 січня 2010 року, складеного комісією Заліщицької міської ради за результатами обстеження земельних ділянок, встановлено, що ОСОБА_1 не використовує земельну ділянку за цільовим призначенням протягом 10 років, у зв`язку з чим міській раді рекомендовано розглянути питання про вилучення земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
Рішенням Заліщицької міської ради п`ятого скликання двадцять третьої сесії від 26 лютого 2010 року № 1951 на підставі акта від 13 січня 2010 року та заяви ОСОБА_2, вирішено:
- вилучити із землекористування ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,08 га на АДРЕСА_1 у рахунок земель, не наданих у власність та користування;
- надати дозвіл ОСОБА_2 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,08 га на АДРЕСА_1 з передачею надалі у власність за рахунок земель не наданих у власність та користування;
- надати дозвіл ОСОБА_2 на розробку проектно-кошторисної документації на будівництво житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1 .
Рішенням Заліщицької міської ради шостого скликання шостої сесії від 04 листопада 2011 року № 479 у вказане вище рішення Заліщицької міської ради внесено зміни, уточнено площу земельної ділянки - 0,0805 га.
Рішенням сесії Заліщицької міської ради від 17 червня 2016 року № 396 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0805 га у власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_2 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 11 листопада 2016 року здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.