Постанова
Іменем України
17 серпня 2022 року
місто Київ
справа № 693/319/20
провадження № 61-19818св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, приватний нотаріус Жашківського нотаріального округу Черкаської області Шелудько Валентина Петрівна,
третя особа - Відділ державної реєстрації апарату Виконавчого комітету Жашківської міської ради Черкаської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 03 вересня 2021 року, постановлене суддею Шимчиком Р. В., та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Вініченка Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у березні 2020 року звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просила:
- визнати недійсним договір про встановлення емфітевзису від 03 квітня 2013 року;
- скасувати державну реєстрацію цього договору;
- стягнути з ОСОБА_2 суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000, 00 грн та неотриманий дохід у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 03 квітня 2013 року до 2021 року включно у розмірі 227 488, 80 грн;
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 9, 4787 га, кадастровий номер 7120981000:02:001:0213, що знаходиться на території Безпечнівської сільської ради Жашківського району Черкаської області.
03 квітня 2013 року вона та ОСОБА_2 уклали договірпро встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) строком на 49 років, тобто до 03 квітня 2062 року.
ОСОБА_1 зазначала, що, підписуючи договір емфітевзису, вона бажала створення передумов більш ефективного використання своєї земельної ділянки для отримання прибутку за допомогою емфітевта, а натомість нічого не отримала протягом тривалого часу. ОСОБА_2 під час укладення договору емфітевзису скористався тяжким становищем позивача, хворобою її дочки ОСОБА_3, ввів її в оману стосовно умов оплати за користування земельною ділянкою, її вартості на час укладення договору та інших істотних умов договору.
Позивач вважала, що у зв`язку з укладенням недійсного правочину їй завдано збитків у вигляді упущеної вигоди, які полягають у неотриманні нею орендної плати за користування земельною ділянкою протягом восьми років, та моральної шкоди, які підлягають відшкодуванню з винної сторони.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Відповідачі заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами.ОСОБА_2 заявив про застосування позовної давності.
Третя особа проти задоволення позовних вимог не заперечувала.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 03 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, Жашківський районний суд Черкаської області відмовив у задоволенні позову.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що позивач не довела те, що оспорюваний договір емфітевзису вчинений під впливом обману, помилки чи тяжкої обставини, адже під час його укладення та нотаріального посвідчення сторони прочитали зміст правочину та зазначили в його тексті, що наслідки укладення договору їм роз`яснено нотаріусом, а також, що особа діє, не помиляючись щодо обставин правочину, без обману, за відсутності впливу тяжкої обставини, що спонукає сторони до укладення правочину на вкрай невигідних умовах.
Суд апеляційної інстанції також звернув увагу на те, що вимоги про визнання правочину недійсним позивач заявила з декількох підстав, які є взаємовиключними.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 07 грудня 2021 року звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 03 вересня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правовий висновок, викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 489/3570/16-ц (провадження № 61-37839св18), від 16 березня 2021 року у справі № 910/18603/19 та № 910/17988/19, щодо оцінки обставин укладення правочину під впливом введення в оману;
- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили письмові докази, зокрема, на підтвердження важкого перебігу хвороби дочки позивача ОСОБА_3, яка була особою з інвалідністю ІІ групи у зв`язку із загальним захворюванням, а також медичні документи позивача, яка у 2014 році перенесла інсульт та була паралізована; не врахували на підтвердження наведених обставин показання свідків.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 08 грудня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справіза касаційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 11 серпня 2022 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 9, 4787 га, яка знаходиться на території Безпечнівської сільської ради Жашківського району; це підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 25 липня 2005 року, серії ЯА № 467580.
03 квітня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (емфітевт) уклали договір про встановлення емфітевзису, за умовами якого зазначену земельну ділянку надано в користування емфітевту строком на 49 років зі сплатою користувачем за користування цією ділянкою 10 000, 00 грн одноразовим платежем під час підписання цього договору.
У преамбулі оспорюваного договору наголошено, що при його укладенні сторони діяли вільно, цілеспрямовано, свідомо і добровільно, розумно та на власний розсуд, без будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, не порушуючи прав третіх осіб, бажаючи реального настання правових наслідків, обумовлених договором, перебуваючи в здоровому розумі та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними, не помиляючись щодо обставин, обумовлених у договорі, діючи без впливу обману, та були попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений договір, у тому числі з підставами та наслідками недійсності правочину.
У підпунктах 5.7, 5.8 пункту 5 договору зазначено таке: "Текст цього документа, що складений нотаріусом, прочитаний нами - сторонами за цим договором. Вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків договору, що укладається сторонами, їм роз`яснено нотаріусом. Сторони підтверджують, що цей договір вчиняється за відсутності впливу тяжкої обставини та обставин, що спонукають вчинити даний договір на вкрай невигідних умовах, та не є фіктивним та удаваним. У сторін відсутні будь-які заперечення щодо кожної з умов договору, вони однаково розуміють значення договору, умови та правові наслідки для кожної з сторін".
У листі від 25 лютого 2020 року Відділ у Жашківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області повідомив, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_1, площею 9, 4787 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Безпечнівської сільської ради Жашківського району за межами населеного пункту не проводилася. Відповідно до розпорядження районної державної адміністрації від 02 березня 2005 року № 40 "Про затвердження остаточного розміру та вартості земельної частки (паю) члена колишнього КСП "Безпечанське", вартість паю станом на 2013 рік з врахуванням щорічної індексації становить 90 617, 10 грн.
Також суди першої та апеляційної інстанцій на підставі наданих позивачем медичних документів встановили, що дочка ОСОБА_1 ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, була особою з інвалідністю ІІ групи у зв`язку з загальним захворюванням, перебувала на довготривалому лікуванні через тяжке захворювання.
Право, що підлягає застосуванню до спірних відносин
Згідно з частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 395 ЦК України право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) є одним із видів речових прав на чуже майно.
Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (частина перша статті 407 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору)). Строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років (частина перша статті 408 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору)).
Відповідно до частин першої, четвертої та п`ятої статті 102-1 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України. Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб або для забудови не може перевищувати 50 років. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка ? неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення ? дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
У частині першій статті 230 ЦК України зазначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, варто довести, по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Відповідно до статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.
Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин, а також те, що правочин вчинено на вкрай невигідних умовах.
Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України потрібна сукупність зазначених умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника "і", за допомогою якого відбувається поєднання цих умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю двох зазначених елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.
Існування такої тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають впливати на особу так, що спонукатимуть її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину та інші обставини, для усунення або зменшення яких потрібно укласти такий правочин.
Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.
Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20), від 08 грудня 2021 року у справі № 211/5518/18-ц (провадження
№ 61-14894св20),від 26 січня 2022 року у справі № 368/622/20 (провадження № 61-17166св21), від 20 травня 2022 року у справі № 536/1123/18 (провадження № 61-16329св21).
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
ОСОБА_1 просила визнати недійснимдоговір про встановлення емфітевзису від 03 квітня 2013 року з підстав, передбачених
статтями 229, 230, 233 ЦК України.