Постанова
Іменем України
27 липня 2022 року
м. Київ
справа № 331/5517/19
провадження № 61-19227св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3 ,
треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Запорізького апеляційного суду від 02 листопада 2021 рокуу складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухар С. В., Онищенко Е. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні житлом, виселення особи, яка безпідставно вселилася та проживає у житловому приміщенні, вселення позивача з родиною у житлові приміщення.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона, її неповнолітня дочка та треті особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_4, є користувачами частини будинку літ. А за адресою: АДРЕСА_1, та користуються будинком за вказаною адресою з квітня 2006 року. Квартира АДРЕСА_2 є відокремленою частиною будинку АДРЕСА_3 та складається з кухні 7,1 кв. м, житлових кімнат 9,7 кв. м, 11,3 кв. м та 16,0 кв. м.
Співвласником зазначеного будинку є ОСОБА_6, який мешкає у кв. АДРЕСА_4 з 12 листопада 1996 року на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2006 року (справа № 2-1275/06).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя 16 жовтня 2006 року задоволено її позов до ОСОБА_9, визнано дійсним укладений між нимиправочин купівлі-продажу частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, визнано за нею право власності на кв. АДРЕСА_5 .
Надалі, рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2006 року скасовано ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 09 листопада 2017 року, провадження у справі за її позовом до ОСОБА_9, третя особа - Орендне підприємство "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації", про визнання права власності на підставі договору купівлі-продажу закрито.
У період з 2006 року до 2018 року вона разом з родиною у складі: чоловік ОСОБА_5, мати ОСОБА_4, неповнолітня донька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно проживали у спірному будинку, безперешкодно володіли та користувались ним, сплачували комунальні послуги. За період проживання, вони провели реконструкцію спірного будинку (побудували мансарду), здійснили капітальний ремонт, відновили частину будинку після руйнування, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано також її постійне місце проживання, а також місце проживання її дочки, з 13 лютого 2007 року - ОСОБА_5, з 13 вересня 2017 року - ОСОБА_4 .
Станом на час звернення до суду з позовом, вирішується питання щодо отримання нею дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 .
Натомість, ОСОБА_8 та відповідач ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3, ніколи не проживали.ОСОБА_8 з 18 серпня 2011 року зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_6 ; з 23 липня 2008 року до 2011 року - був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 ; з 29 червня 1999 року до 26 жовтня 2007 року - перебував у місцях позбавлення волі. Відповідач ОСОБА_3 зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_6 .
Крім цього, згідно з рішеннями виконкому Жовтневої районної ради народних депутатів м. Запоріжжя від 09 червня 1988 року № 111/3 та від 21 липня 1988 року № 136/3, ОСОБА_8 та ОСОБА_3 надана житлова площа у зв`язку з відселенням, зокрема ОСОБА_8 - однокімнатна квартира, ОСОБА_3 -трикімнатна квартира.
Починаючи з 2018 року ОСОБА_8 почав чинити їй та членам її сім`ї перешкоди у користуванні житловим приміщення та земельною ділянкою. 12 жовтня 2018 року він пошкодивши вхідні двері, вікна та огорожу, проник до квартири виніс їх речі на вулицю, та самоправно разом із ОСОБА_3 вселився у житлове приміщення. Свої дії ОСОБА_8 пояснював тим, що він є єдиним спадкоємцем після померлої у 2006 році ОСОБА_9, у якої вона (позивач) придбала частину будинку та померлого ОСОБА_10, яким начебто на праві власності належала спірна частина домоволодіння на АДРЕСА_3 . Будь-яких правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності на частину спірного будинку, що належала спадкодавцям, ОСОБА_8 не надав.
Крім іншого, ОСОБА_8 намагався незаконним шляхом здійснити відчуження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 . Так, рішенням третейського суду від 31 жовтня 2008 року у справі № 23/2008 за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_8 визнано дійсним договір купівлі-продажу домоволодіння літ. А за адресою: АДРЕСА_3, начебто укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 ; визнано за ОСОБА_11 право власності на об`єкт нерухомого майна - фундамент під житловий будинок літ. В. фундамент під прибудову літ. В за адресою: АДРЕСА_3 .
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 03 квітня 2019 року за її заявою, заявою ОСОБА_6 та ОСОБА_4 рішення третейського суду від 31 жовтня 2008 року у справі № 23/2008 скасовано.
ОСОБА_8 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 ніколи не проживали, починаючи з 2008 року (після звільнення з місць позбавлення волі) ОСОБА_8 проживав по сусідству, бачив як відбудовувався спірний будинок, був знайомий з позивачем та членами її родини, ніяких сумнівів щодо правомірності проживання і користування позивачем частиною будинку АДРЕСА_3 у нього не виникало.
Посилаючись на те, що відповідно до статті 391 ЦК України лише власник житлового приміщення може вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права власності на майно, а відповідачі такими не є, позивач просила:
- усунути їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_5 шляхом виселення з неї відповідачів, без надання іншого житлового приміщення;
- вселити позивача та членів її родини: неповнолітню дочку ОСОБА_2, матір ОСОБА_4, чоловіка ОСОБА_5, у квартиру АДРЕСА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач ОСОБА_8 помер.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_7 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_3 порушила її житлові права, зокрема, право на проживання у спірному житловому будинку (квартирі). Позивач вважала порушеним її право та право членів родини на проживання в спірному будинку, посилаючись на довідки про реєстрацію місця проживання її, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у спірному будинку, однак такі докази не можуть вважатися допустимими, оскільки їх реєстрація у спірному житловому приміщенні була проведена на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2006 року, яке скасовано ухвалою Запорізького апеляційного суду від 09 листопада 2017 року. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 грудня 2017 року № 108313517, право власності ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_5 скасовано. Ураховуючи наведене, а також те, що чинним законодавством України не передбачено порядку вселення та виселення осіб з обʼєктів самочинного будівництва, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову у звʼязку з недоведеністю порушеного права.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову частково.
Вселено ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, до квартири АДРЕСА_5 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач з неповнолітньою дитиною тривалий час проживала у спірному приміщенні на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2006 року, яке було чинним протягом з 2006 до 2017 рік, тобто протягом 11 років, була зареєстрована у ньому, сплачувала комунальні послуги. Незважаючи на те, що на час вирішення спору про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, припинена правова підстава, на якій позивач набула у власність спірне майно, питання про її примусове виселення із займаного приміщення у встановленому законом порядку не вирішувалося. А отже, до вирішення питання про законність користування ОСОБА_7 спірним приміщенням, вона та члени її родини не можуть бути позбавлені права тимчасово проживати у ньому з огляду на те, що вони самоправно були виселені з цього приміщення ОСОБА_8, Після смерті ОСОБА_8 в будинку залишилася проживати ОСОБА_3, у якої відсутні будь-які правові підстави користування спірним житловим приміщенням. Урахувавши наведене, а також пояснення позивача про те, що у спірному будинку є кілька кімнат, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність перешкод для вселення у спірне житлове приміщення позивача разом з дитиною.
Відмовляючи у задоволенні позову у частині вимоги про виселення ОСОБА_3, апеляційний суд зазначив, що таку вимогу може заявляти лише власник або уповноважений на це орган, тоді як позивач не є власником спірного приміщення, і питання про набуття нею права постійного користування цим приміщенням у встановленому законом порядку не вирішувалося.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, аргументи інших учасників справи
У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на постанову Запорізького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, у якій вона просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначила:
1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року № 638/13030/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 644/6646/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 199/10302/14-ц, від 12 квітня 2021 року у справі № 127/26104/18, 03 лютого 2021 року у справі № 643/3624/16, від 15 квітня 2020 року у справі № 466/5057/17, від 12 червня 2020 року у справі № 755/16392/17, від 01 вересня 2021 року у справі № 641/7103/19;
3) пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України) - суд не дослідив зібрані у справі докази та ухвалив судове рішення на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга ОСОБА_3 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_7 частково, апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема статтю 41 Конституції України, статті 317, 383, 391 ЦК України; не урахував, що визначальним для захисту права на підставі положення статті 391 ЦК України є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю; при цьому не має значення ким саме порушене право та з яких підстав.
Задовольняючи апеляційну скаргу в частині вселення ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, до квартири АДРЕСА_5, суд апеляційної інстанції виходив з того, що: ОСОБА_7 та члени її родини фактично є користувачами частини житлового будинку АДРЕСА_3, безперешкодно володіли та користувалися ним з 2006 року; ОСОБА_7 та члени її родини безпідставно позбавлені житла; ОСОБА_8 не є власником частини будинку АДРЕСА_3, речових прав не успадкував; ОСОБА_8 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3, ніколи не проживали. Однак, такі висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам справи.
У 1973 році ОСОБА_8 разом з матірʼю ОСОБА_9 побудували будинок за адресою: АДРЕСА_3 поріжжя. ОСОБА_8 разом зі своєю родиною, а саме: матірʼю ОСОБА_9, сином ОСОБА_12, молодшим братом ОСОБА_10 та дружиною ОСОБА_3 постійно у цьому будинку проживали та вели спільне господарство; з 02 лютого 1993 року по день своєї смерті в цьому будинку були зареєстровані ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . З 24 червня 1999 року до 26 жовтня 2007 року ОСОБА_8 відбував покарання у місцях позбавлення волі, а після звільнення - постійно проживав разом з братом ОСОБА_10 та зі своїм сином ОСОБА_12 за адресою: АДРЕСА_3 поріжжя. ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_12 - ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_10 - ІНФОРМАЦІЯ_5 . На підставі заяви ОСОБА_8 про прийняття спадщини за законом від 04 серпня 2006 року, Четвертою запорізькою державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 409 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 . За життя ОСОБА_8 не отримав свідоцтво про право на спадщину за законом у звʼязку з відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно.
Посилання позивача на те, що вона з родиною вселилася до будинку АДРЕСА_3 на законних підставах і протягом тривалого часу добросовісно користувалася ним, не відповідає дійсності. Насправді, у квітні 2006 року ОСОБА_13 та ОСОБА_4 незаконно заволоділи частиною будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 поріжжя, власником якого була ОСОБА_9, яка з 24 березня 2006 року перебувала у безпорадному стані у 5 Міській лікарні екстренної та швидкої медичної допомоги м. Запоріжжя з діагнозом церебральний атеросклероз, артеріальна гіпертензія, повністю паралізована. Скориставшись безпорадним станом ОСОБА_9, ОСОБА_13 та ОСОБА_4 підробили від імені ОСОБА_9 договір купівлі-продажу частини будинку, складений у простій письмовій формі, а також заяву про "відмову" від частину будинку від 20 квітня 2006 року. Надалі, ОСОБА_13 звернулася з позовом до суду до вже померлої на той час ОСОБА_9 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_2 у спірному будинку, який рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2006 року було задоволено, однак ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 09 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2006 року скасовано, провадження у справі закрито. 20 грудня 2017 року державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Щепанською Н. І. скасовано право власності ОСОБА_13 на квартиру АДРЕСА_5 .
За фактом незаконного заволодіння частиною будинку ОСОБА_7, 21 грудня 2017 року Олександрівським відділом поліції Дніпровського відділу поліції ГУ НП в Запорізькій області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомості про вчинення кримінального правопорушення за № 12017080020003691, передбаченого частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вказувала на те, що на відміну від апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність наявності у ОСОБА_7 права власності чи права користування на спірний будинок, а отже, відсутність порушеного права, що має істотне значення при вирішенні зазначеного спору. У спірних матеріально-правових відносинах, позивач не є субʼєктом права вимоги усунення перешкод у користуванні житлом - квартирою АДРЕСА_5 поріжжя, оскільки у неї не виникло такого права.
Крім іншого, зауважила, що на час вирішення спору квартира АДРЕСА_5 поріжжя відсутня і такої ніколи не було.
У квітні 2022 року від ОСОБА_7 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якому вона просила залишити постанову Запорізького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_3 - без задоволення. Зазначила, що суд апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, надав належну правову оцінку доказам та дійшов обґрунтованих висновків щодо вирішення спору по суті. Зауважила, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що вона була безпідставно позбавлена права користування спірним житловим приміщенням, яке відновлено апеляційним судом.