Постанова
Іменем України
27 липня 2022 року
м. Київ
справа № 500/5388/18
провадження № 61-15316св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3 ,
третя особа - Орган опіки та піклування Ізмаїльської районної державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_5, ОСОБА_6 , на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 вересня 2020 року у складі судді Пащенко Т. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 березня 2021 року у складі колегії суддів:Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, в якому просила зобов`язати відповідачів з усіма іншими особами, які з ними проживають, усунути перешкоди у користуванні належним їй на праві приватної власності житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання солідарно звільнити приміщення.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 на підстав свідоцтв про право власності на спадщину за законом серії ВКІ № 343541 та № 343543, які видані 20березня 2008 року державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Черненко С. М., зареєстровані в реєстрі
за № 3-2192 та № 3-2194.
З метою збереження спадкового майна, вони з відповідачами досягли згоди про їх проживання у спірному будинку на правах оренди.
У 2012 році відповідач ОСОБА_4 висловив бажання придбати вказаний будинок. Оскільки на той час вона дійсно мала намір продати будинок за ціною 35 000,00 дол. США, сторони досягли усної домовленості про продаж будинку, та про те, що частина грошових коштів, які відповідачі будуть сплачувати їй як оренду плату, підлягають зарахуванню як аванс у рахунок майбутнього договору купівлі-продажу.
Однак, проживаючи у вказаному будинку, відповідачі повністю з нею не розрахувалися, і після спливу у серпні 2017 року оплаченого строку оренди займане житлове приміщення у добровільному порядку не звільнили.
Посилаючись на наведене, позивач просила задовольнити її вимоги.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 вересня 2020 року, залишеного без змін постановою Одеського апеляційного суду від 15 березня 2021 року, позов ОСОБА_7 задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_4, ОСОБА_3 усунути ОСОБА_7 перешкоди в користуванні належним їй на праві власності будинком АДРЕСА_1 шляхом його звільнення. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що ОСОБА_8 є власником спірного житлового будинку, а тому відповідно до положень статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.Судом встановлено, що у 2012 році між сторонами, а саме ОСОБА_7, з одного боку, та ОСОБА_3, ОСОБА_4, з іншого, досягнуто усної домовленості про купівлю-продаж спірного будинку, однак умови домовленості покупцями у повному обсязі не виконано, договір купівлі-продажу між сторонами не укладено. З пояснень сторін, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10 та повідомлення Бросківської сільської ради Ізмаїлького району Одеської області від 21 серпня 2020 року встановлено, відповідачі проживають у спірному житловому будинку у зв`язку з чим позивач позбавлена реальної та об`єктивної можливості користуватися та розпоряджатися зазначеним майном на власний розсуд. З огляду на наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову ОСОБА_7 в частині зобов`язання ОСОБА_4, ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні належним їй на праві власності будинком шляхом його звільнення.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про зобов`язання інших осіб, які проживають разом з відповідачами, усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_7 житловим будинком, суд зауважив, що така вимога є неконкретизованою щодо осіб, якими порушено право позивача. Крім того, обов`язок усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням не є солідарним.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_5, ОСОБА_6, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 вересня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 березня 2021 року, у якій заявники просили скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявники зазначали:
1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 24 січня 2019 року у справі № 757/7180/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 761/31830/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі 569/4373/16-ц, 21 жовтня 2019 року у справі № 757/19753/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 362/3042/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 188/242/18, від 13 листопада 2019 року у справі 369/9908/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 462/1553/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 369/7576/17, від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18, від 25 серпня 2020 року у справі № 592/345/17 щодо усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення;
2) пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України:
- пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України - справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
- пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання заявників.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України, пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України) та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.
Справа надійшла до суду касаційної інстанції у грудні 2021 року.
У січні 2022 року від ОСОБА_1 надійшла заява, у якій вона просила закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки фактичні обставини і правовідносини, які досліджені Верховним Судом у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 24 січня 2019 року у справі № 757/7180/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 761/31830/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі 569/4373/16-ц, 21 жовтня 2019 року у справі № 757/19753/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 362/3042/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 188/242/18, від 13 листопада 2019 року у справі 369/9908/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 462/1553/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 369/7576/17, від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18, від 25 серпня 2020 року у справі № 592/345/17, є відмінними від обставин цієї справи, а тому правові висновки у зазначених вище судових рішеннях не є застосовними при її розгляді.
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_8 є власником житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1, 1/4 частка якого належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 березня 2008 року № 3-2192 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_12, а інші 3/4 частки - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 березня 2008 року № 3-2194 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_13 .
ОСОБА_7 у вказаному будинку не проживала, а в 2007 році передала його в користування ОСОБА_3 на умовах оренди з наступним його викупом. З того часу ОСОБА_3 разом із сім`єю постійно проживає без реєстрації на АДРЕСА_1 . До складу її сім`ї входять: чоловік ОСОБА_4, син - ОСОБА_5, 2011 року народження, син - ОСОБА_6, 2012 року народження. Весь цей час родина ОСОБА_14 доглядала за будинком, обробляла земельну ділянку та сплачувала місцевий податок.
У 2012 році між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 досягнуто усної домовленості щодо умов купівлі-продажу належного позивачужитлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 30 000,00 дол. США.
20 березня 2017 року ОСОБА_7 направила ОСОБА_3, ОСОБА_4 повідомлення, у якому просила звільнити належний їй житловий будинок, попередньо привівши його у стан, у якому вони отримали його в оренду.
24 квітня 2017 року ОСОБА_4 письмово повідомив ОСОБА_7 про те, що вважає її претензію про звільнення спірного будинку безпідставною, оскільки між ними існує домовленість про продаж будинку за 30 000,00 дол. США, які частково (у розмірі близько 27 000,00 дол. США) вже сплачені шляхом перерахування на кредитний рахунок, відкритий на ім`я чоловіка ОСОБА_7 - ОСОБА_15, а тому просив позивача підготувати документи, які необхідні для оформлення договору купівлі-продажу житлового будинку, після чого він сплатить ще 3 000,00 дол. США в рахунок повного погашення вартості будинку.
У провадженні слідчого відділу Ізмаїльського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області перебувають матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 травня 2017 року за № ʼ1201716015001336, за ознаками кримінального провадження, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, за фактом заволодіння грошовими коштами ОСОБА_4 у великих розмірах шляхом зловживання його довірою.
У ході досудового розслідування встановлено, що у 2012 році між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 та її чоловіком ОСОБА_15 досягнуто домовленості щодо умов купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Сторони дійшли згоди, що ОСОБА_4 поступово, починаючи з липня 2012 року, буде щомісячно перераховувати грошові кошти в дол. США на рахунок ОСОБА_15, відкритий в АТ "УкрСиббанк" для сплати коштів за кредитним договором № 000011213759 у рахунок сплати вартості житлового будинку, ціна якого, згідно досягнутої домовленості ОСОБА_4, становила 30 000,00 дол. США.
Після досягнення домовленості родина ОСОБА_14 почала проживати у вказаному будинку та утримувати у належному стані, жодних претензій з боку ОСОБА_7 не надходило. Розпискою від 01 лютого 2013 року ОСОБА_7 підтвердила, що в рахунок купівлі житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_16 здійснюватиме погашення кредиту, отриманого ОСОБА_15 в АТ "УкрСиббанк", заборгованість за яким у період з 01 липня 2012 року по 01 лютого 2013 року відсутня.
У період з 10 липня 2012 року до 04 квітня 2017р. ОСОБА_4 вніс у рахунок виплат грошові кошти на загальну суму 26 935,00 дол США, що підтверджується копіями квитанцій, долучених до матеріалами кримінального провадження.
Станом на 04 квітня 2017 року ОСОБА_4 свої зобов`язання щодо погашення кредиту виконав повністю, після чого попросив ОСОБА_7 укласти договір купівлі-продажу зазначеного житлового будинку. Однак, 05 квітня 2017 року ОСОБА_7 направила на адресу ОСОБА_4 повідомлення-вимогу, яким вимагала негайно та в повному обсязі виплатити їй грошові кошти в обумовленій сумі, тобто в розмірі 30 000,00 дол. США, та зазначила, що ОСОБА_4 виплачено лише один платіж за кредитом як аванс у рахунок вартості житлового будинку, незважаючи на погашення ОСОБА_4 кредиту чоловіка ОСОБА_7 - ОСОБА_15 в повному обсязі на загальну суму 26 935,00 дол. США. Після цього ОСОБА_7 повідомила, що вчинить продаж ОСОБА_4 належного їй будинку після сплати ним 30 000,00 дол. США, від раніше досягнутої домовленості про погашення кредиту її чоловіка у рахунок купівлі будинку, ОСОБА_7 відмовилася.
У кримінальному провадженні 16 травня 2017 року за № ʼ1201716015001336 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 визнані потерпілими, досудове розслідування триває.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_5, ОСОБА_6,підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права.
У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.