Постанова
Іменем України
15 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 464/4150/18
провадження № 61-16350св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 червня 2020 року в складі судді Мичка Б. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути з відповідача на його користь борг за договором позики в розмірі 1 124 975 грн, три проценти річних у розмірі 93 018,48 грн, 496 699, 56 грн пені за час прострочення, а всього 1 714 693,00 грн.
На обґрунтування вимог зазначав про те, що ОСОБА_2 взяла у нього в борг 42 500,00 доларів США, які зобов`язалася повернути до 17 жовтня 2015 року, що підтверджується розпискою, написаною власноручно ОСОБА_2 . Однак вказані боргові зобов`язання відповідач не виконала, грошові кошти у визначений в розписці строк не повернула.
З огляду на наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 12 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики в сумі 1 124 975,00 грн, три проценти річних в сумі 93 018,48 грн, пеню в сумі 496 699,56 грн, а всього 1 714 693, 00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено договір позики, що підтверджується борговою розпискою, однак відповідач взятих на себе зобов`язань належним чином не виконала та не повернула позичені кошти, у зв`язку з чим прострочила виконання грошового зобов`язання, що є підставою для стягнення з неї суми боргу, а також трьох процентів річних від простроченої суми та пені.
Постановою Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 червня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені в розмірі 496 699, 56 грн скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову про відмову в позові.
Рішення суду в частині визначення розміру всієї суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 змінено, зменшено розмір цієї суми з 1 714 693, 00 грн до 1 217 993,44 грн.
Рішення суду в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_2 змінено, зменшено розмір судового збору з 8 810 грн до 6 255, 10 грн.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що між сторонами було укладено договір позики, що підтверджується борговою розпискою, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 42 500 доларів США, які зобов`язалася повернути до 17 жовтня 2015 року. Вказана обставина не була спростована ОСОБА_2 за допомогою належних і допустимих доказів. З огляду на наведене, наявні підстави для стягнення на користь позивача основного боргу за договором позики в розмірі 1 124 975 грн та трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 93 018, 48 грн.
Вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 з відповідача пені у розмірі 496 699, 56 грн за час прострочення виконання зобов`язання задоволенню не підлягають, оскільки не підлягає нарахуванню пеня після 17 жовтня 2015 року, тобто поза межами строку дії договору позики.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 червня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року в справі № 369/3340/16-ц та від 11 червня 2021 року в справі № 753/11670/17.
Також оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказувала про недоведеність існування між сторонами правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення такого договору.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Сихівського районного суду м. Львова.
08 грудня 2021 року справа № 464/4150/18 надійшла до Верховного Суду.
Судові рішення в частині відмовлених позовних вимог в касаційному порядку не оскаржуються, а тому в цій частині судом касаційної інстанції не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами