Постанова
Іменем України
11 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 201/3196/18
провадження № 61-5309св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори Дудіна Оксана Станіславівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, за участю третьої особи - державного нотаріуса Першої дніпровської державної нотаріальної контори Дудіної О. С., про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Позовну заяву мотивувала тим, що з 05 квітня 2003 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_2 .
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 .
Спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 є його донька ОСОБА_2
ОСОБА_1, діючи в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та дізналася, що 04 листопада 2016 року за нотаріально посвідченим договором квартира подарована ОСОБА_3 .
Проте нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 .
Зазначила, що Соборне відділення поліції Дніпровського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області зареєструвало кримінальне провадження № 12016040650005285 від 18 грудня 2016 року по факту смерті ОСОБА_4 за частиною першою статті 115 КК України, а також за заявою ОСОБА_5 від 21 січня 2017 року про шахрайське заволодіння нерухомим майном за частиною третьою статті 190 КК України.
У межах цього кримінального провадження проведена судово-психіатрична експертиза.
Висновок зазначеної експертизи встановив, що ОСОБА_4 на час укладення договору дарування квартири від 04 листопада 2016 року виявляв ознаки хронічного стійкого психічного розладу у формі шизофреноподібного розладу органічного походження і за психічним станом не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Вважає, що є підстави для визнання договору дарування квартири недійсним.
Просила визнати недійсним договір дарування спірної квартири та визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішеннямвід 19 червня 2018 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська у позові відмовив.
Рішення суд першої інстанції мотивував недоведеністю підстав для визнання спірного правочину недійсним та для визнання права власності на подаровану квартиру за донькою позивача, оскільки ОСОБА_4, укладаючи оспорюваний правочин, розпорядився належною йому на праві приватної власності квартирою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Постановоювід 17 березня 2021 року Дніпровський апеляційний суд апеляційну скаргу задовольнив.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2018 року скасував.
Визнав недійсним з моменту укладення договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений 04 листопада 2016 року державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Дудіною О. С., зареєстрований в реєстрі за № 504.
Визнав за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнув з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати у розмірі 4 488,37 грн.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що ОСОБА_4 на час укладення із ОСОБА_3 договору дарування спірної квартири не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, прохає скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_3 зазначив неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновків щодо застосування статті 225 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 438/732/14-ц, постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 року, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1531цс16, від 13 березня 2017 року у справі № 6-2833цс16.
Касаційну скаргу мотивував тим, що висновок експертизи, наданий позивачем, не свідчить про виявлену у ОСОБА_4 абсолютну неспроможність в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними; експертна установа не виконала ухвалу суду апеляційної інстанції про призначення експертизи, та затягувала розгляд справи шляхом витребування додаткових доказів, а суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про призначення додаткової експертизи з підстав затягування розгляду справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 04 листопада 2016 року державний нотаріус Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори посвідчила договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_4 та ОСОБА_3, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений правочин, уклали цей договір про таке: дарувальник передає у власність, а обдарований приймає у власність належну дарувальнику квартиру кв. АДРЕСА_1 (а. с. 10 т. 1).
У пункті 8 договору сторони підтвердили, що не обмежені у праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору.
ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з 05 квітня 2003 року перебували у шлюбі, зареєстрованому Відділом записів актів цивільного стану адміністрації муніципальної освіти м. Когалим Ханти-Мансійського автономного округу за актовим записом № 132 (а. с. 5 т. 1).
У шлюбі у них народилася донька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 7 т. 1).
Згідно із свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданим 30 листопада 2005 року Відділом записів актів цивільного стану адміністрації муніципальної освіти м. Когалима Ханти-Мансійського автономного округу-Югри Тюменської області, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвали шлюб 21 жовтня 2005 року на підставі рішення Судової ділянки № 4 МО м. Когалим Ханти-Мансійського автономного округу - Югри (а. с. 6 т. 1).
У справі міститься свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, яке видане 31 березня 2010 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, згідно із яким шлюб між ними розірвано 31 березня 2010 року (а. с. 67 т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер (свідоцтво про смерть, видане 14 червня 2017 року Самарським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, а. с. 8 т. 1).
Згідно із витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі 15 червня 2017 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу завів спадкову справу після смерті ОСОБА_4 (а. с. 9 т. 1).
З висновку судово-психіатричної експертизи від 22 червня 2017 року № 16 вбачається, що ОСОБА_4 на момент укладення договору дарування від 04 листопада 2016 року виявляв ознаки хронічного стійкого психічного розладу у формі шизофреноподібного розладу органічного походження та за своїм психічним станом на той час не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними (а. с. 12-15 т. 1).
Зазначена експертиза проведена за дорученням слідчого Соборного відділенні поліції Дніпровського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області у ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12016040650005285 та при її проведенні використані матеріали і відомості отримані у ході розслідування цього провадження.
Під час проведення експертизи використані та покладені в основу показання свідка у кримінальному провадженні ОСОБА_6, яка пояснила, що ОСОБА_4 зловживав спиртними напоями та в нього розвинувся хронічний алкоголізм. Однак, коли ОСОБА_4 перебував у тверезому стані він повністю був свідома та осудна людина, уважний до своїх речей, майна. Також у висновку є посилання на допит як свідка ОСОБА_5, яка показала, що ОСОБА_4 зловживав спиртними напоями та будучи у нетверезому стані вчиняв сварки, з ним проживала жінка. Використані також показання свідків ОСОБА_3, який показав, що його мати ОСОБА_7 проживала із ОСОБА_4, він висловив бажання подарувати квартиру ОСОБА_3, вони разом поїхали до нотаріальної контори для укладення договору та уклали його, а також ОСОБА_7, яка пояснила, що проживала із своїм цивільним чоловіком ОСОБА_4 у шлюбі, він лікувався у психіатричній лікарні, зловживав спиртними напоями, у нього була спроба самогубства (а. с. 14-15 т. 1).
Також у висновку зазначено, що ОСОБА_4 проходив стаціонарне лікування у Комунальному закладі "Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня" Дніпропетровської обласної ради" з діагнозом "Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю".
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.