Постанова
Іменем України
11 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 608/611/20
провадження № 61-3642св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Чортківська районна державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Півторака Володимира Михайловича на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 08 листопада 2021 року у складі судді Запорожець Л. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 березня 2022 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Храпак Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов і судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Чортківська районна державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та свідоцтва про право приватної власності на жилий будинок, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його баба - ОСОБА_5, а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер його дід - ОСОБА_6, яким належали по 1/10 частці жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Спадкова справа до майна померлого ОСОБА_4 не заводилася та згідно з довідкою Шманьківської сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 03 грудня 2019 року № 496 спадкодавець не залишав заповіту. Після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було заведено спадкові справи лише за його заявами, інших заяв до нотаріальної контори в цих спадкових справах не надходило. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишили заповіти, якими заповіли все належне їм майно йому. Довідками Шманьківської сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 03 грудня 2019 року № 497, від 18 лютого 2016 року № 107, № 108 підтверджено, що спадкодавці проживали та були зареєстровані в селі Шманьківці Чортківського району Тернопільської області разом з ним, ОСОБА_2 (його матір`ю), ОСОБА_3 (його братом). Таким чином, він має право на спадкування часток вищевказаного жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами після смерті свого батька ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом першої черги, а після смерті баби ОСОБА_5 та діда ОСОБА_6 - в порядку спадкування за заповітами. Однак йому було відмовлено в оформленні свідоцтв про право на спадщину за законом та за заповітами у зв`язку з тим, що в померлих ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не було оформлено належних документів, що посвідчують право власності на частки жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами. Належність кожному спадкодавцю по 1/10 частці вказаного нерухомого майна підтверджується довідкою Шманьківської сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 27 листопада 2019 року № 491, в якій зазначено, що згідно з погосподарською книгою № 3 за 1986-1990 роки за особовим рахунком № НОМЕР_1 в 1/2 частині жилого будинку в АДРЕСА_1 станом на 01 липня 1990 року були зареєстровані: ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2 . Інша 1/2 частина вказаного жилого будинку обліковувалася в сільській раді згідно з погосподарською книгою № 3 за 1986-1990 роки за особовим рахунком № НОМЕР_2, в якому була зареєстрована ОСОБА_7 . Однак 26 липня 1996 року Чортківським міжрайонним бюро технічної інвентаризації ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право приватної власності на весь жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Це домоволодіння відносилося до колгоспного двору, тому йому та кожному спадкодавцю як членам колгоспного двору належало по 1/10 його частині. Він та відповідачі є спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_4, так як фактично вступили в управління спадковим майном, однак в лютому 2020 року його матір ОСОБА_2 звернулася до Чортківського районного суду Тернопільської області з позовом до нього про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, у зв`язку з чим він дізнався про те, що ОСОБА_2 вже є одноособовим власником цього жилого будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 серпня 2004 року. Вказане свідоцтво було видане Чортківською районною державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4, на цілий жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, хоча ОСОБА_7 належала лише 1/2 частина цього домоволодіння. При цьому згідно з витягом з рішення Шманьківської сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 18 грудня 2014 року № 311 "Про зміну поштової адреси жилих будинків с. Шманьківці" необхідно вважати місце знаходження жилого будинку в АДРЕСА_2 . Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:
- визнати за ним право власності в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 та після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 на 13/50 частин жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованими по АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_2 30 серпня 2004 року Чортківською районною державною нотаріальною конторою, зареєстроване в реєстрі за № 1-1904;
- визнати недійсним свідоцтво про право приватної власності на жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_7 26 липня 1996 року Чортківським міжрайонним бюро технічної інвентаризації, записане в реєстрову книгу № 4 за реєстровим № 409.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечили проти позову та просили відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що оспорювані свідоцтво про право приватної власності на жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами і свідоцтво про право на спадщину за заповітом є законними, а підстави для визнання за позивачем права власності на спадкове майно відсутні. ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, не мали права власності на частину оспорюваного жилого будинку, так як не виділяли частки з колгоспного двору, хоча мали можливість це зробити. При цьому за заявою ОСОБА_6 та за відсутності заперечень ОСОБА_7 рішенням Шманьківської сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 25 грудня 2002 року № 42 було закрито погосподарський рахунок № НОМЕР_3 ОСОБА_6 і прописано його на особовий рахунок № НОМЕР_4 власника ОСОБА_7 . Крім того, при оформленні спадщини після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 позивач подавав нотаріусу довідки Шманьківської сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 18 лютого 2016 року № 107, № 108. Тому з 18 лютого 2016 року ОСОБА_1 довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, однак позовну заяву подав лише 20 лютого 2020 року, тобто з пропуском позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
14 квітня 2021 року ОСОБА_2 подала до суду заяву, в якій просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском позовної давності. Заява обґрунтована тим, що її син ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, з часу досягнення повноліття, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_6 мав можливість отримати інформацію про порушення свого права та достовірно отримав її при оформленні спадщини після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в лютому 2016 року.
Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 08 листопада 2021 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 та після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 на 13/50 частин жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованими на АДРЕСА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_2 30 серпня 2004 року Чортківською районною державною нотаріальною конторою, зареєстроване в реєстрі за № 1-1904. Визнано недійсним свідоцтво про право приватної власності на жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_7 26 липня 1996 року Чортківським міжрайонним бюро технічної інвентаризації, записане в реєстрову книгу № 4 за реєстровим № 409. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірне домоволодіння відносилося до суспільної групи господарств - колгоспний двір. За довідкою Шманьківської сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 27 листопада 2019 року № 491 згідно з погосподарською книгою № 3 за 1986-1990 роки за особовим рахунком № НОМЕР_1 в 1/2 частині жилого будинку в АДРЕСА_1 станом на 01 липня 1990 року були зареєстровані: ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2 . Інша 1/2 частина вказаного жилого будинку обліковувалася в сільській раді згідно з погосподарською книгою № 3 за 1986-1990 роки за особовим рахунком № НОМЕР_2, в якому була зареєстрована ОСОБА_7 . Тобто спадкодавцям ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 як членам колгоспного двору належали по 1/10 частині домоволодіння. Оскільки спірні правовідносини виникли до 15 квітня 1991 року, дати введення в дію Закону України "Про власність", то до них застосовується чинне на той час законодавство. Згідно з частиною першою статті 120, частиною другою статті 123 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року № 1540-VI (далі - ЦК Української РСР) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Таким чином, майно померлих членів колгоспного двору має право успадкувати позивач, який є їх спадкоємцем. Суд не взяв до уваги доводи відповідачів про пропуск позивачем трирічної позовної давності, виходячи з того, що факт досягнення ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 повноліття не є самостійною, достатньою підставою вважати, що він мав можливість отримати інформацію про порушення свого права. Отримання такої інформації не перебуває в залежності з досягненням певного віку. Часткове оформлення позивачем в лютому 2016 року спадкових прав після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не свідчить про те, що він володів інформацією про порушення його прав. Крім цього, оформленням спадщини після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь позивача займалася саме відповідач ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності, посвідченої 25 червня 2013 року Шманьківською сільською радою Чортківського району Тернопільської області за реєстровим № 61, що підтверджується також інформацією Чортківської районної державної нотаріальної контори від 14 травня 2021 року за №257/02-14. Саме ОСОБА_2 витребувала у Шманьківської сільської ради Чортківського району Тернопільської області довідки від 18 лютого 2016 року № 107, № 108 та надала їх нотаріусу. У вказаних довідках відсутні відомості щодо права власності, а зазначено виключно про те, хто саме проживав із спадкодавцями на день їх смерті.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 08 листопада 2021 року змінено, визнано за ОСОБА_1 право власності на 10/36 частин жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованими на АДРЕСА_1 . В решті рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 08 листопада 2021 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що до 1990 року спірний будинок відносився до колгоспного двору, тому кожному із зареєстрованих в ньому 6 осіб, а саме ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3 в 1/2 частині домоволодіння станом на 15 квітня 1991 року належало по 1/12 частці всього домоволодіння, а не як зазначив позивач у позовній заяві - по 1/10 частці, виходячи з 5 членів. Позивачем не враховано відповідача ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7 . Оскільки після ліквідації колгоспного двору позивачу належала 1/12 частка домоволодіння, а також ним була успадкована частка майна його батька ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом першої черги та по 1/12 частки його діда ОСОБА_6 і баби ОСОБА_5 в порядку спадкування за заповітами, то частка позивача підлягає зміні з 13/50 до 10/36. При цьому висновок суду першої інстанції про визнання недійсним свідоцтва про право приватної власності на спірний жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами, виданого на ім`я ОСОБА_7 26 липня 1996 року Чортківським міжрайонним бюро технічної інвентаризації, записаного в реєстрову книгу № 4 за реєстровим № 409, є правильним, так як згідно з погосподарською книгою № 3 за 1986-1990 роки за особовим рахунком № НОМЕР_2 ОСОБА_7 належала 1/2 частина будинку в колгоспному дворі. Тобто станом на 15 липня 1991 року ОСОБА_7 була власником тільки половини будинку, а не всього. Власником другої половини будинку (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) був ОСОБА_6 разом із іншими членами сім`ї (виписка з погосподарської книги № 3 за 1986-1990 роки). Складаючи заповіт, ОСОБА_7 не була власником всього домоволодіння. Тому висновок суду першої інстанції про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 13 серпня 2004 року на ім`я ОСОБА_2, також є правильним. Оформленням спадщини у 2016 році на земельні ділянки після смерті діда та баби на користь позивача займалася саме ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності, посвідченої Шманьківською сільською радою Чортківського району Тернопільської області 25 червня 2013 року за реєстровим № 61, що підтверджується також інформацією Чортківської районної державної нотаріальної контори за № 257/02-14 від 14 травня 2021 року, та вказаний факт не спростований відповідачем ОСОБА_2 . Про порушене право власності і про те, що ОСОБА_2 є єдиним власником спірного будинку, ОСОБА_1 дізнався в лютому 2020 року при зверненні ОСОБА_2 з позовом до нього про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Крім того, оформивши право власності на частину спадкового майна (земельні ділянки, належні ОСОБА_6, ОСОБА_5 ) у 2016 році, ОСОБА_1 не був обмежений часом у дооформленні іншої частини спадкового майна за заповітами ОСОБА_6, ОСОБА_5, в яких вказано про розпорядження усім майном, де б воно не було і з чого б не складалося, і всім тим, що їм належало на день смерті, чим спростовуються доводи апеляційної скарги щодо пропуску позовної давності.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
20 квітня 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Півторак В. М. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 08 листопада 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 березня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 8 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 904/750/19, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 120/4617/18-а, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі № 442/2771/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 278/657/18, від 09 березня 2021 року у справі № 756/4120/16-ц, про те, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто свідоцтво про право власності не породжує виникнення у власника відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Таким чином, скасувати (визнати недійсним) свідоцтво про право власності на майно можливо тільки в разі визнання недійсним (незаконним) відповідного рішення, на підставі якого видане це свідоцтво. Оскільки оспорюване свідоцтво про право приватної власності на жилий будинок було видано на ім`я ОСОБА_7 на підставі рішення Шманьківської сільської ради народних депутатів Чортківського району Тернопільської області від 25 липня 1996 року № 21, то належним способом захисту має бути пред`явлення позову про скасування та/або визнання недійсним вказаного рішення. Отже, визнавши недійсним свідоцтво про право приватної власності на жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами, суди прийняли рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі, а саме - Шманьківської сільської ради Чортківського району Тернопільської області.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Чортківського районного суду Тернопільської області.
19 травня 2022 року справа № 608/611/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 1/2 частина жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_3 відносилася до колгоспного двору, що підтверджується довідкою Шманьківської сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 27 листопада 2019 року № 491, в якій зазначено, що згідно з погосподарською книгою № 3 за 1986-1990 роки за особовим рахунком № НОМЕР_1 в 1/2 частині жилого будинку в АДРЕСА_1 станом на 01 липня 1990 року були зареєстровані: ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2 . Інша 1/2 частина вказаного жилого будинку обліковувалася в сільській раді згідно з погосподарською книгою № 3 за 1986-1990 роки за особовим рахунком № НОМЕР_2, в якому була зареєстрована ОСОБА_7 .
Відповідно до частини першої статті 120 ЦК Української РСР в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Згідно з частиною другою статті 123 ЦК Української РСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було набуте до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.
Судами також встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, є сином відповідача ОСОБА_2 та рідним братом відповідача ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 20 жовтня 1997 року серії НОМЕР_5 .
В довідці Шманьківської сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 03 грудня 2019 року № 496 зазначено, що ОСОБА_4 не складав заповіту.
Спадкова справа до майна померлого ОСОБА_4 не заводилася.
За довідкою Шманьківської сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 03 грудня 2019 року № 497спадкодавець ОСОБА_4 з 21 червня 1986 року по 18 жовтня 1997 року проживав та був зареєстрований в селі Шманьківці Чортківського району Тернопільської області. На день смерті з ним були зареєстровані: дружина ОСОБА_2, син ОСОБА_1, син ОСОБА_3, батько ОСОБА_6, матір ОСОБА_5 .
Згідно з пунктом 4, абзацом першим пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
З огляду на викладене спірні правовідносини щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 регулюються нормами ЦК Української РСР.
Відповідно до частин першої, другої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (частини перша, друга статті 548 ЦК Української РСР).
Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.