ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 серпня 2022 року
м. Київ
cправа № 908/1116/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників сторін:
позивача - не з`явилися,
відповідача - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Евіта"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2022 (колегія суддів: Кощеєв І. М. - головуючий, Чус О. В., Орєшкіна Е. В.) і рішення Господарського суду Запорізької області від 08.11.2021 (суддя Дроздова С. С.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Багіра"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Евіта"
про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Багіра" (далі - ТОВ "Багіра") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Евіта" (далі - ТОВ "Евіта") про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ТОВ "Евіта" з нежитлових приміщень загальною площею 409,1 м2, які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2 (далі - нежитлові приміщення).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Багіра" стало власником адміністративної будівлі літ. "А-3" та змощення 1, розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2 (далі - адміністративна будівля), в якій відповідач орендував нежитлові приміщення. ТОВ "Багіра" зазначало, що набуло прав орендодавця нежитлових приміщень згідно з договором оренди, укладеним 01.03.2002 між ТОВ "Евіта" та Запорізьким колективним управлінням будівництва "Машбуд" (попереднім власником адміністративної будівлі). Позивач стверджував, що зазначений договір оренди від 01.03.2002 був розірваний відповідно до рішення Господарського суду Запорізької області від 06.03.2018 у справі № 908/2367/17, проте відповідач не звільнив нежитлові приміщення і не виконує вимоги позивача щодо їх звільнення. Позивач як власник адміністративної будівлі, в якій знаходяться нежитлові приміщення, посилаючись на положення статей 525, 526, 785, Цивільного кодексу України, зазначав, що має право вимагати усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями шляхом виселення відповідача.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.11.2021, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2022, у справі № 908/1116/21 позовні вимоги ТОВ "Багіра" до ТОВ "Евіта" задоволено. Вирішено усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ТОВ "Евіта" з нежитлових приміщень.
2.2. Суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги є обґрунтованими. При цьому суд виходив із того що:
- рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.03.2018 у справі № 908/2367/17 розірвано договір оренди нежитлових приміщень від 01.03.2002, укладений між Запорізьким колективним будівельним управлінням "Машбуд" (орендодавець) та ТОВ "Евіта" (орендар). Вказане рішення суду набрало законної сили 06.06.2018;
- рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.08.2019 у справі № 908/517/19 стягнуто з ТОВ "Евіта" на користь ТОВ "Багіра" 49 550,38 грн заборгованості зі сплати орендних платежів, 439,77 грн інфляційних втрат, 1050,21 грн судового збору. Вказане рішення набрало законної сили 27.11.2019;
- станом на час розгляду справи відповідачем не надано суду доказів про повернення позивачу нежитлових приміщень.
За встановлених обставин суд, посилаючись на положення статті 391, частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що вимога позивача про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ТОВ "Евіта" з нежитлових приміщень є обґрунтованою.
2.3. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. Щодо доводів відповідача про те, що у ТОВ "Евіта" не настав строк виконання зобов`язання із звільнення нежитлових приміщень, оскільки, за твердженням відповідача, ТОВ "Багіра" не виконало власного зобов`язання щодо компенсації вартості ремонту відповідно до пункту 4.9 договору оренди нежитлового приміщення від 01.03.2002, суд, посилаючись на частину 3 статті 653 Цивільного кодексу України, частину 5 статті 188 Господарського кодексу України, зауважив, що у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2021 у справі № 908/3519/19 зазначено, що строк дії договору оренди нежитлових приміщень від 01.03.2002 припинився 06.06.2018, вказані обставини встановлені судом у справі № 908/2367/17, а тому доводи апеляційної скарги щодо визначеного в пункті 4.9 договору оренди нежитлових приміщень від 01.03.2002 порядку передання об`єкта оренди відхиляються.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. ТОВ "Евіта" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 08.11.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2022 та відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.
3.2. Скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували всіх обставин справи, а також неправильно застосували норми матеріального права. ТОВ "Евіта" наголошує, що суди, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що вимога про звільнення приміщення є законною вимогою власника після розірвання договору оренди, а питання компенсації позивачем відповідачу грошових коштів підлягає розгляду в іншому, окремому провадженні. ТОВ "Евіта" не погоджується з такими висновками судів, оскільки вважає, що суди не врахували того, що зобов`язання щодо звільнення нежитлових приміщень у ТОВ "Евіта" є зустрічним зобов`язанням по відношенню до зобов`язання ТОВ "Багіра" компенсувати грошові кошти. Скаржник вважає, що без проведення компенсації з боку ТОВ "Багіра" у ТОВ "Евіта" не розпочинається відлік строку щодо звільнення приміщення. ТОВ "Евіта" стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 538 Цивільного кодексу України у правовідносинах щодо наявності обов`язку орендаря звільнити приміщення лише після виконання орендодавцем зобов`язання з компенсації вартості ремонтних робіт, передбаченого умовами договору оренди. Скаржник також вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування під час вирішення справ у подібних правовідносинах положень статей 509, 530, 598, 599 Цивільного кодексу України щодо тотожності понять "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання".
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 01.03.2002 між Запорізьким колективним будівельним управлінням "Машбуд" (орендодавець) та ТОВ "Евіта" (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 0301-01 (далі - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає орендарю нежитлове приміщення в адміністративній будівлі за юридичною адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 2, загальною площею 409,1 м2..
4.2. ТОВ "Багіра" є власником адміністративної будівлі в цілому, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 2.
Згідно з інформаційною довідкою № 117304756 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка сформована 16.03.2018, 26.11.2012, внесено запис про реєстрацію прав власності ТОВ "Багіра" на нежитлову будівлю літ. "А-3" за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2; підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу від 07.02.2003 № 07.02/1.
4.3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.03.2018 у справі № 908/2367/17 задоволено позовні вимоги ТОВ "Багіра" до ТОВ "Евіта", розірвано договір оренди. Вказане рішення Господарського суду Запорізької області від 06.03.2018 у справі № 908/2367/17 залишене без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.06.2018 та постановою Верховного Суду від 25.09.2018.
4.4. Суди встановили, що ТОВ "Евіта", незважаючи на наявність вказаних судових рішень, не звільнило нежитлові приміщення, у зв`язку з цим позивач був вимушений звертатись до суду про стягнення грошових коштів за фактичне користування його майном.
4.5. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.08.2019 у справі № 908/517/19 стягнуто з ТОВ "Евіта" на користь ТОВ "Багіра" 49 550,38 грн заборгованості зі сплати орендних платежів. Вказане рішення набрало законної сили 27.11.2019.
4.6. Позивач листами від 16.07.2019, 24.11.2020, 15.02.2021 неодноразово пропонував відповідачу звільнити займані приміщення та підписати акт прийому-передачі приміщення.
4.7. Відповідач своїми листами № 21/05-1 (вимога) та б/н від 01.03.2021 вказав про проведення інвентаризації залишків майна ТОВ "Евіта", зазначив, що звільнення орендованого приміщення буде забезпечено протягом місяця з моменту сплати компенсації.
4.8. Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю підстав для усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ТОВ "Евіта" з нежитлових приміщень.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу ТОВ "Евіта" належить залишити без задоволення з огляду на таке.
5.2. Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги ТОВ "Багіра" про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ТОВ "Евіта" з нежитлових приміщень. Позов обґрунтований положеннями статей 525, 526, 611, 785 Цивільного кодексу України.
5.3. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
5.4. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
5.5. Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
5.6. Положеннями частини 4 статті 291 Господарського кодексу України передбачено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
5.7. Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина 3 статті 653 Цивільного кодексу України).
5.8. Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Таким чином, з припиненням договірних відносин у наймача виникає обов`язок негайно повернути наймодавцеві майно та відсутні правові підстави для подальшого користування ним.
5.9. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того що рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.03.2018 у справі № 908/2367/17 розірвано договір оренди, вказане рішення суду набрало законної сили 06.06.2018; рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.08.2019 у справі № 908/517/19 стягнуто з ТОВ "Евіта" на користь ТОВ "Багіра" заборгованості зі сплати орендних платежів; станом на час розгляду справи відповідачем не надано суду доказів про повернення позивачу нежитлових приміщень. За встановлених обставин суд, посилаючись на положення статті 391, частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що вимога позивача про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ТОВ "Евіта" з нежитлових приміщень є обґрунтованою.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.10. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.