ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 826/10853/16
касаційне провадження № К/9901/6726/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві
на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 28.09.2018 (суддя Амельохін В.В.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2019 (головуючий суддя: Чаку Є.В., судді: Файдюк В.В., Мєзєнцев Є.І.)
у справі №826/10853/16
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.04.2016 № 207-1305.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля та земельна ділянка, за адресою: АДРЕСА_1, що використовується ним для здійснення підприємницької діяльності, зокрема розміщення магазину та СТО. За результатами здійснюваної підприємницької діяльності останнім сплачуються відповідні суми єдиного податку за звітні періоди. На думку позивача, нарахування земельного податку з фізичних осіб за цим об`єктом є незаконним, а податкове повідомлення-рішення від 23.04.2016 № 207-1305 має бути скасоване, оскільки позивач звільнений від сплати земельного податку, у зв`язку з тим, що він є суб`єктом господарювання, який застосовує спрощену систему оподаткування та використовує належні йому на праві власності земельну ділянку в господарській діяльності.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2018 позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд виходив із того, що позивачем не доведено факту використання земельної ділянки, на якій розміщене нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1, для провадження господарської діяльності, що, в свою чергу, не звільняє його від обов`язку сплати земельного податку. Водночас, податковим органом при визначенні нормативної грошової оцінки земельної ділянки було використано Витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, виданий у 2008 році, в той час, як податкове зобов`язання із земельного податку визначалося позивачу за 2016 рік. Тобто, відповідачем було використано Витяг з неактуальною інформацією (містив застарілі дані) станом на час визначення грошового зобов`язання.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2019 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2018 в мотивувальній частині - змінено. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2018 - залишено без змін.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявність двох умов надання пільги, а саме використання позивачем власного нежилого приміщення у своїй господарській діяльності та наявність у нього статусу платника єдиного податку, обумовлює звільнення його від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), що доводить протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач не звільнений від обов`язку сплати земельного податку, а розрахунок податку відповідачем було проведено відповідно до чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів.
Ухвалою Верховного Суду від 15.04.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з договором купівлі-продажу, укладеним із ТОВ "Поліанд" від 30.12.2003 № 19, ОСОБА_1 є власником магазину-складу №11, загальною площею 577,0 кв.м., в тому числі павільйону (літ Б), площею - 256, 80 кв.м., навісу (літ. Г), площею - 3230, 20 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Реєстраційний напис на правовстановлюючому документі вчинено 23.01.2014 за №962-з.
Отже, з вказаних документів встановлено, що позивач є власником нежилих приміщень.
Судами також встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 29.11.2001 (свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія В00 № 276571) та з 01.01.2012 перебуває на спрощеній системі оподаткування (свідоцтво платника єдиного податку серія А № 187559 від 27.04.2012).
Основними видами діяльності згідно із вказаним свідоцтвом є: 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 46.90 Неспеціалізована роздрібна торгівля; 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.
Місцем провадження господарської діяльності визначено АДРЕСА_1 .
23.04.2016 ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 133-1305, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 292730,75 грн.
Вважаючи протиправним вказане вище податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з підпунктами 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.
У частині першій статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК України) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.