У Х В А Л А
17 серпня 2022 року
м. Київ
Справа № 725/1301/21
Провадження № 14-66цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької місцевої прокуратури Чернівецької області, Прокуратури Чернівецької області, Садгірського відділення поліції Чернівецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду
за касаційними скаргами Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 жовтня 2021 року у складі судді Іщенко І. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у складі колегії суддів Владичан А. І., Лисака І. Н., Перепелюк І. Б. та
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому зазначав, що 16 червня 2018 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) про вчинення ним злочину. Згідно з витягом з ЄРДР у кримінальному провадженні № 12018260030000350 від 16 червня 2018 року правова кваліфікація злочину зазначена за частиною першою статті 361 Кримінального кодексу України (далі - КК України), що відповідно до статті 12 цього Кодексу відноситься до злочину середньої тяжкості.
24 жовтня 2018 року йому вручено обвинувальний акт, відповідно до якого він обвинувачувався у вчиненні злочинів, яких він не вчиняв. Під час кримінального провадження щодо нього було незаконно проведено ряд слідчих (розшукових) дій, у тому числі і негласних слідчих дій.
28 жовтня 2019 року вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців, залишеним без змін ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 11 березня 2020 року та постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року, його визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю в його діянні складу кримінальних правопорушень. У задоволенні цивільного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК Україна" (далі - ТОВ "ТРК Україна") про відшкодування шкоди відмовлено. Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Садгірського районного суду м. Чернівців від 20 серпня 2018 року. Речові докази відповідно до постанов слідчого від 17 серпня 2018 року повернуто.
Незаконне кримінальне провадження за обвинуваченнями, висунутими щодо нього, з обмеженням його конституційних прав загалом тривало 23 місяці і 23 дні. Протягом тривалого часу він був позбавлений можливості володіти, користуватися та розпоряджатися вилученим та арештованим майном, а саме: різних видів електронною та цифровою технікою, мобільними телефонами та грошовими коштами.
Позивач вказував, що він зазнав незаконного втручання у своє особисте життя та власність, переніс тяжкі емоційні хвилювання та стрес через незаконні дії органу досудового розслідування, прокуратури та суду. У результаті незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування і прокуратури йому заподіяно майнову шкоду, яка виразилася у неможливості володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном та грошовими коштами, оскільки у зв`язку із арештом та вилученням майна він втратив дохід, який був пов`язаний із продажем електроніки. Тривалий арешт призвів до втрати товарної вартості вилученого майна і пошкодження заводського упакування. На час вилучення та накладення арешту вартість майна становила 356 112 грн, а на час повернення цього майна продукція була знята з виробництва та втратила товарну цінність. Крім того, було накладено арешт на грошові кошти, які належали йому та його сім`ї, на загальну суму 653 817,15 грн і за період із 16 серпня 2018 року по 13 березня 2020 року розрахунок інфляційних збитків становить 61 785,72 грн, 3 % річних на вказану суму становить 30 942,60 грн. Неправомірними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду йому завдано майнової шкоди на загальну суму 448 840,32 грн.
Крім того, незаконними діями йому завдано моральних страждань у вигляді відчуття образи та приниження через факт притягнення до кримінальної відповідальності, страху через можливість позбавлення волі, відчуття безсилля через неможливість довести свою невинуватість, наявність стану тривалої психічної напруженості (стресу) з ознаками виснаження компенсаторних ресурсів особистості. Розмір відшкодування завданої моральної шкоди він оцінив у 1 200 000 грн.
Позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) шляхом зобов`язання списати у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду, на свою користь майнову та моральну шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, а саме: 448 840 грн - на відшкодування майнової шкоди; 1 200 000 грн - на відшкодування моральної шкоди, а також витрати на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
05 жовтня 2021 року рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через ДКСУ шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 138 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, а також судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 673 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції керувався тим, що її розмір визначається судом співмірно з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством і судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої на день відшкодування. Розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 138 000 грн відповідатиме засадам розумності та справедливості, а також обставинам справи та наслідкам, що наступили для позивача, який зазнав моральних страждань.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції вказав, що позивач не надав доказів повної втрати товарної вартості повернутого майна та неможливості подальшої його реалізації.
02 грудня 2021 року постановою Чернівецького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційні скарги ДКСУ, Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області (далі - ГУНП в Чернівецькій області) задоволено частково. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 жовтня 2021 року в частині стягнення з Державного бюджету України через ДКСУ шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 138 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, змінено.
Другий абзац резолютивної частини рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 жовтня 2021 року викладено у такій редакції: "Стягнути із Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 138 000 грн".
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 жовтня 2021 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасовано. Клопотання ОСОБА_1 із доказами про понесені витрати на професійну правничу допомогу повернуто ОСОБА_1 без розгляду. В іншій частині рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 жовтня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції помилково зазначив у резолютивній частині рішення про стягнення з Державного бюджету України через ДКСУ шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначив, що на порушення вимог статті 83 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) позивач не долучив до клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу докази направлення вказаних документів іншим учасникам справи, що позбавляє сторону відповідачів можливості заявити про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У грудні 2021 року ДКСУ звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову.
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції змінити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позову у повному обсязі.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ДКСУ мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 711/5994/15-ц.
ДКСУ зазначала, що відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, оскільки всі слідчі дії у межах кримінального провадження проведені на підставі рішень слідчого судді, які не оскаржені та не скасовані, а тому є законними. В оскаржуваних судових рішеннях не вказано жодного доказу наявності завдання позивачу моральної шкоди, не надано доказів наявності причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів та вини останніх в їх заподіянні.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказував, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 366/2027/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15.
Указував, що в позовній заяві зазначено всі незаконні дії стосовно позивача внаслідок кримінального переслідування, за які спеціальним законом передбачено відшкодування моральної шкоди, проте судом не розмежовано види незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури. Суди зробили помилковий висновок про відсутність підстав для відшкодування майнової шкоди, завданої позивачу внаслідок кримінального переслідування.
Суд апеляційної інстанції безпідставно повернув без розгляду клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з тих підстав, що позивач не надіслав його копії іншим учасникам справи, оскільки про подачу цього клопотання було відомо усім учасникам справи.
Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції
17 січня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано її з Першотравневого районного суду м. Чернівців.
21 січня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ДКСУ.
29 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.
20 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду своєю ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України, вбачаючи підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду керувався такими міркуваннями.
При перегляді рішення суду першої інстанції у частині стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає поверненню позивачу без розгляду, оскільки на порушення вимог частини дев`ятої статті 83 ЦПК України позивач не додав до клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу доказів направлення вказаних документів іншим учасникам справи, що позбавило сторону відповідачів можливості заявити про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
Такий висновок апеляційного суду має бути оцінений судом касаційної інстанції на його відповідність нормам процесуального права.
Відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Чинна редакція ЦПК України надає більш детальну регламентацію строків подання доказів, що, об`єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правом у сфері доказування. Строки подання доказів є більш скороченими порівняно із попередньою редакцією процесуального закону.
Крім того, законодавством передбачена необхідність доведення доказів до відома учасників справи. Зазначена законодавча регламентація подібна до процедури розкриття доказів (discovery), що притаманна країнам англо-саксонської правової системи. По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Разом з цим клопотання (заява) учасника справи - це усне або письмове звернення до суду, у якому учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань (частини перша, друга статті 182 ЦПК України).
Клопотання (заява) про стягнення витрат на правничу допомогу - це усне або письмове звернення до суду, у якому учасник справи просить суд за результатами розгляду справи здійснити розподіл між сторонами витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката.
Подання учасником справи клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу необхідно здійснювати із дотриманням вимог ЦПК України, встановлених для подання клопотань (заяв) з процесуальних питань.
Згідно з частиною третьою статті 182 ЦПК України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом.
Загальні вимоги до форми та змісту письмового клопотання (заяви) визначені положеннями статті 183 ЦПК України.
Зокрема, нормою вказаної статті не передбачено обов`язку учасника справи долучати дозаяви, скарги, клопотання чи заперечення докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження), за винятком, коли заяви, скарги, клопотання чи заперечення подаються на стадії виконання судового рішення (частина друга статті 183 ЦПК України).
Не встановлено такого обов`язку для учасників справи також і положеннями статей 137, 141 ЦПК України, якими передбачено порядок розподілу судових витрат між сторонами, у тому числі й витрат на професійну правничу допомогу.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі, а також протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже, якщо позивач, за загальним правилом, повинен подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України), то докази щодо розміру судових витрат можуть бути ним подані до закінчення судових дебатів у справі, або й пізніше.
При цьому ЦПК України не передбачає такої підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви для очікування надходження заперечень іншого учасника на докази розміру понесених судових витрат.
Таким чином, положеннями чинного ЦПК України не передбачено процесуального обов`язку учасника справи надсилати копії клопотання (заяви) про стягнення витрат на правничу допомогу та доданих до нього документів іншим учасникам справи, поданого на завершальному етапі розгляду цивільної справи по суті.
Отже, клопотання (заява) про стягнення витрат на правничу допомогу у розумінні положень ЦПК України не є доказом у розумінні статті 83 ЦПК України, а тому у разі подання особою такого клопотання відсутні правові підстави для застосування вимог частини дев`ятої цієї статті, яка передбачає, що суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи.
Матеріалами справи підтверджується, що 05 жовтня 2021 року (у день постановлення рішення судом першої інстанції) позивач подав до суду клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу разом із додатками, а саме: копією додатка № 1 до договору про надання правової допомоги від 15 лютого 2021 року, копією акта виконаних робіт (наданих послуг) від 05 жовтня 2021 року, копіями квитанцій від 17 березня та від 05 жовтня 2021 року (а. с. 228-237, т. 1).
Незважаючи на те, що зазначені докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу є окремими документами, їх необхідно розглядати як додатки до клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, тобто такі документи є складовою клопотання.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зробив висновок про повернення без розгляду клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу із тих підстав, що позивач не додав доказів направлення вказаного клопотання та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Необхідно зазначити, що така процесуальна дія, як "повернення без розгляду" у тексті ЦПК України згадується лише у статті 170 та стосується заяви про скасування судового наказу.
До основних засад (принципів) цивільного судочинства належить пропорційність цивільного процесу (пункт 6 частини третьої статті 2 ЦПК України).
У розглядуваній справі позивач зазначив у позовній заяві орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу - 20 000 грн.
В апеляційних скаргах ГУНП в Чернівецькій області та ДКСУнавели доводи щодо неправильного розподілу судом першої інстанції судових витрат, але лише в аспекті необхідності застосування принципу пропорційності розподілу судових витрат, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України, а не їх неспівмірності.
Отже, до положення частини дев`ятої статті 83 ЦПК України щодо подання доказів необхідно застосувати систематичне тлумачення у взаємозв`язку з іншими правовими нормами, зокрема статей 2, 137, 141, 182, 183 ЦПК України.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена права на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права, передбаченого Конвенцією, на справедливий суд.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 910/14138/18 Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду зробив висновок про те, що склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, підлягає доведенню, порушення заявником свого процесуального обов`язку та ненаправлення іншій стороні копій доказів на підтвердження дійсності понесення витрат на правничу допомогу призводить до порушення принципу змагальності, неможливості іншим учасникам судового розгляду ознайомитись із їхнім змістом, позбавляє можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку.
Згідно з висновком Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладеним у додатковій постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, у випадку недотримання заявником вимог щодо належного направлення відповідних копій документів іншій стороні, а також у разі ненадання суду доказів підтвердження факту такого надсилання суд з огляду на положення статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви, адже відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення з цього питання.