Постанова
Іменем України
17 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 553/679/21
провадження № 61-3564св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у березні 2021 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, і остаточно просила стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь борг у розмірі 661 000 грн на підставі договору позики, оформленого борговою розпискою.
Зазначений позов ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що після продажу належної їй квартири у місті Керч та подальшого переїзду на постійне місце проживання у місто Полтава, до неї звернувся її онук ОСОБА_2, який на той час перебував у шлюбі з ОСОБА_4, з проханням надати їм у позику грошові кошти у розмірі 661 000 грн для придбання квартири, про що було складено розписку в присутності свідків.
Оскільки у визначений в розписці строк кошти не були повернуті, на неодноразові звернення щодо повернення коштів ОСОБА_4 не реагував, вона звернулася до суду за захистом своїх прав.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ленінський районний суд міста Полтави рішенням від 17 серпня 2021 року позов задовольнив.
Стягнув солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики та боргової розписки від 08 жовтня 2017 року в сумі 661 000 грн.
Стягнув солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 610 грн.
Стягнув солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що розписка за своєю правовою природою є борговим документом, який боржник видає кредитору, засвідчуючи як укладення договору позики, так і отримання певної грошової суми, наявність розписки, написання якої ОСОБА_4 визнає, підтверджує факт передачі йому грошей у позику для потреб сім`ї, тому доводи ОСОБА_3 щодо неотримання коштів безпідставні.
Також місцевий суд зазначив про те, що відповідач умови укладеного договору не виконує, кошти за договором позики не сплачує.
Полтавський апеляційний суд постановою від 09 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив.
Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 17 серпня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 скасував та прийняв в цій частині нову постанову про відмову у їх задоволенні.
Змінив судове рішення в частині розподілу судових витрат, стягнувши з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 6 610 грн, а також 10 000 грн за правничу допомогу.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 9 915 грн понесеного судового збору за подання апеляційної скарги.
В іншій частині судове рішення залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, встановивши факт невиконання позичальником зобов`язання за договором позики, що не заперечувалось останнім в ході розгляду справи, суд мав підстави для стягнення з боржника ОСОБА_4 суми боргу, оскільки таким договором не покладається його виконання на дружину позичальника.
ОСОБА_3 не надавала згоду на укладання договору позики, факт використання таких коштів в інтересах сім`ї у справі належними та допустимим доказами не доведено, що виключає виникнення солідарного обов`язку іншого подружжя разом з боржником, а відтак колишня дружина ОСОБА_3 не може відповідати за його зобов`язаннями в розумінні статті 65 СК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 у квітні 2022 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що постанова апеляційного суду прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18, від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17, від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18.
За умови того, що боргова розписка містить всі необхідні реквізити, а із її змісту чітко випливають обставини передання позивачем грошових коштів у борг та обов`язок позичальника повернути грошові кошти у встановлений строк, вона є належним доказом того, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 дійсно було укладено договір позики та отримано у позику грошові кошти.
Судом першої інстанції правильно встановлено факт перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у шлюбі на час укладення оспорюваного правочину, що свідчить про укладення договору в інтересах сім`ї.
Судом апеляційної інстанції не враховано практику Європейського суду з прав людини щодо недоцільності застосування цього стандарту у цивільних справах, що є порушенням норм матеріального права.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від ОСОБА_3 у липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що апеляційний суд задовольняючи апеляційну скаргу виходив насамперед з відсутності двох обов`язкових та взаємопов`язаних між собою умов (договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї, майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї) та будь-яких доказів у справі на підтвердження вищенаведених обставин.
Суд апеляційної інстанції вирішив спір відповідно до положень статті 65 СК України, правильно встановив факт невиконання позичальником зобов`язань за договором позики, що не заперечувалось останнім, та наявності підстав для стягнення з боржника суми боргу, оскільки таким договором не покладається його виконання на неї. Вона не давала згоду на укладення договору позики, факт використання коштів в інтересах сім`ї належними і допустимими доказами не доведено, що виключає виникнення солідарного обов`язку іншого подружжя разом з боржником відповідати за його зобов`язаннями.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 09 червня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Ленінського районного суду міста Полтави.
Справа № 553/679/21 надійшла до Верховного Суду 01 липня 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 17 серпня 2022 року продовжив ОСОБА_3 строк на подання відзиву на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_4 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 27 липня 2012 року, який було розірвано рішенням Ленінського районного суду міста Полтави у липні 2021 року.
Згідно з розпискою від 18 жовтня 2017 року ОСОБА_4 у присутності двох свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 отримав у борг від ОСОБА_1 на купівлю квартири грошову суму в розмірі 661 000 грн, які зобов`язувався повернути в строк до 01 березня 2021 року.
ОСОБА_4 є онуком ОСОБА_1, а свідки зазначені в розписці - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідно є його батьками ( ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_1 ).
Вважаючи, що відповідачі як боржники не виконують взяті на себе зобов`язання по своєчасному поверненню запозичених коштів, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в порядку статті 65 СК України, мотивуючи це тим, що договір позики укладений в інтересах сім`ї.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.