ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 640/22409/19
адміністративне провадження № К/9901/24368/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Калашнікової О.В., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу № 640/22409/19
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року, ухвалене суддею Мазур А.С.
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач), де просив:
1.2. визнати протиправним і скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 17 жовтня 2019 року №1109ц про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника третього відділу процесуального керівництва управління наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури;
1.3. поновити ОСОБА_1 на посаді начальника третього відділу процесуального керівництва управління наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 18 жовтня 2019 року;
1.4. стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що його протиправно звільнено із займаної посади та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), якою передбачено звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, тоді як станом на час його звільнення не відбулося ліквідації, реорганізації або скорочення чисельності або штату Генеральної прокуратури України, а Офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури та окружні прокуратури ще створені не були.
2.1. За доводами позивача спірний наказ виданий Генеральним прокурором поза межами наданих повноважень, оскільки з дня набрання чинності Законом № 113-ІХ він наділений повноваженнями звільняти лише прокурорів Офісу Генерального прокурора.
2.2. На думку позивача його звільнення відбулося без дотримання гарантій, встановлених частиною четвертою статті 40, статтями 42 та 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки позивача не попереджено про наступне звільнення за два місяці, не враховано його переважне право на залишення на роботі, тоді як він має безперервний стаж служби у Генеральній прокуратурі України з 2015 року та є єдиним в сім`ї із самостійним заробітком і на його утриманні перебуває дружина. На час звільнення позивач перебував у стані тимчасової непрацездатності та йому не було запропоновано іншу роботу.
2.3. Зауважив, що Закон України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113-ІХ) на підставі якого відбулося його звільнення, не є спеціальним законом, який регулює статус прокурорів. Внесені цим Законом зміни до статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та до статті 40 Кодексу законів про працю України є дискримінаційними, що не відповідає приписам частини третьої статті 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. У період з 19 лютого 2015 року по 17 жовтня 2019 року позивач перебував на публічній службі, зокрема на різних посадах проходив службу в органах прокуратури.
4. Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 28 грудня 2018 року №1390ц позивача призначено на посаду начальника третього відділу процесуального керівництва управління наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України.
5. У зв`язку з набранням 25 вересня 2019 року чинності Законом № 113-ІХ, яким запроваджено реформу прокуратури, обов`язковою умовою якої є атестація, успішне проходження усіх етапів якої є підставою для переведення до Офісу Генерального прокурора обласних прокуратур чи окружних прокуратур, позивач до 15 жовтня 2019 року мав подати Генеральному прокурору заяву, форма якої затверджена Додатком 2 до Порядку №221, про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора обласних прокуратур чи окружних прокуратур та про намір пройти атестацію.
6. Позивачем не подано до Генерального прокурора такої заяви про переведення на відповідну посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, яка б містила відомості про його намір пройти атестацію, його згоду на обробку персональних даних та на застосування процедур і умов проведення атестації.
7. Наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №1109ц позивача звільнено з вищевказаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 18 жовтня 2019 року.
8. Не погодившись із вказаним наказом, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
9. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року, залишеним постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року без змін, у задоволенні позовних вимог в цій справі відмовлено.
10. Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у цій справі, дійшли висновку, що оскільки позивачем не надано суду доказів подання у визначений Законом № 113-ІХ строк заяви Генеральному прокурору про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласної прокуратури або окружної прокуратури, то відповідачем цілком обґрунтовано визначено підставою для звільнення позивача положення пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
11. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що жодних доказів, які б підтверджували факт звернення позивача із заявою в порядку, визначеному законодавством, матеріали справи не містять та позивачем таких доказів суду не надано. Окрім того, позивач в судовому засіданні не спростував наведені обставини щодо неподання відповідної заяви про переведення його до Офісу Генерального прокурора та заяви про намір пройти атестацію останнім.
12. Також відхилено доводи позивача про те, що на момент прийняття відповідачем наказу про його звільнення фактичної реалізації процедури ліквідації, реорганізації Генеральної прокуратури чи скорочення штату ще не відбулося, оскільки саме здійснення відповідного реформування законодавцем визначено як підставу для запровадження атестаційних процедур з переведення працівників та, взагалі, вирішення питання щодо можливості подальшого використання їх на службі.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
13. До Верховного Суду (далі - Суд) 05 липня 2021 року надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, де позивач просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
14. Ця касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
14.1. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник указує, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24 травня 2019 року у справі № 815/1554/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 826/26823/15, від 30 листопада 2020 року у справі № 815/7055/16.
14.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ, підпункту 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ.
14.3. Зокрема, скаржник зазначає, що у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року № 815/1554/17 Верховний Суд сформував висновок про те, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Наявність у цій нормі двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником "або", покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом. Вказівка відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на зазначену вище норму Закону № 1697-VII без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
14.4. Також скаржник указує, що підстав для його звільнення за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII не було, оскільки жодної з обставин, зазначених у вказаному пункті, не існувало на час його звільнення. Зазначає, що ліквідації або реорганізації прокуратури, в якій займав посаду, не відбулося.
14.5. Скаржник зазначає, що у цій справі відбулося втручання держави в особисте життя позивача без легітимної мети чим порушено Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.
14.6. На думку позивача його позбавили права на проходження атестації та продовження служби лише на підставі факту неподання заяви згідно форми, яка встановлена відповідачем та яка містить протиправні вимоги: погодитися із своїм звільненням наперед, надати згоду на використання щодо себе анонімної інформації, яка б не вимагала додаткового офіційного підтвердження.
14.7. Зауважує, що саме положення КЗпП повинні бути застосовані до цих правовідносин, оскільки дія положень спеціального законодавства зупинена тим же Законом № 113-ІХ.
14.8. Скаржник указує на помилковість посилання судів попередніх інстанцій на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19, через відмінність обставин у цій справі.
14.9. У додаткових поясненнях позивач просить врахувати під час розгляду цієї справи у касаційному порядку науково-консультативні висновки членів Науково- консультативної ради при Верховному Суді ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України щодо окремих питань законності звільнення з посад прокурорів за результатами проведення атестації згідно із Законом № 113-ІХ, а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у випадку встановлення судом, що окремі положення закону не відповідають критерію "якості закону", суд зобов`язаний застосувати найбільш сприятливий для особи підхід та спосіб тлумачення закону (постанови від 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а, від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18, від 13 лютого 2019 року у зразковій справі № 822/524/18).
15. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 липня 2021 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді: Єресько Л.О., суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.
16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2021 року відкрито касаційне провадження № К/9901/24368/21 за вищевказаною касаційною скаргою.
17. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 17 серпня 2022 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
18. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 серпня 2022 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року № 1279/0/78-22 у зв`язку із перебуванням судді Губської О.А., яка входить до складу постійної колегії суддів у відпустці, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді: Калашнікова О.В., Соколов В.М.
Позиція інших учасників справи
19. Від Офісу Генерального прокурора 04 серпня 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на безпідставність доводів касаційної скарги.
19.1. Відповідач зазначає, що Закон № 113-ІХ є чинним та неконституційним у встановленому чинним законодавством порядку не визнавався.
19.2. Посилається на те, що подача прокурором заяви визначеного змісту та форми є тим юридичним фактом, з яким Закон № 113-ІХ пов`язує виникнення правовідносин щодо проходження прокурорами атестації. Така згода є лише свідченням усвідомлення прокурором можливих наслідків неуспішного проходження атестації, а саме, звільнення, яке передбачено Законом № 113-ІХ.
19.3. Відповідач наголошує, що ОСОБА_1 заяву про переведення на посаду прокурора у Офісі Генерального прокурора та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію у встановлений строк не подав. Оскільки обов`язковою умовою для призначення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур є успішне проходження ними атестації та надання їх згоди на призначення, неподання відповідної заяви вказує на відсутність бажання позивача щодо його переведення до відповідної прокуратури з дотриманням чітко визначеного у Законі механізму.
19.4. Окрім того, підстава звільнення позивача, вказана в спірному наказі про звільнення, сформульована у відповідності до пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ.
Позиція Верховного Суду
Джерела права та акти їхнього застосування, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
20. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
21. За приписами частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
22. Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача з посади та зі служби в органах прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII та підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-IХ через неподання позивачем заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.
23. Надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права у межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
24. Ключове питання у межах спірних правовідносин, які склалися у цій справі, полягає у (не)правомірності застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) у зіставленні з пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-IХ щодо підстав та умов звільнення прокурора з посади.
25. Верховним Судом після відкриття цього касаційного провадження сформовано правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ у поєднанні з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, зокрема у постановах від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20 та у справі № 200/5038/20-а, від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20, від 4 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, від 11 листопада 2021 року у справі №640/17212/20, які підлягають врахуванню у цьому касаційному провадженні.
26. У вказаних справах Верховний Суд підкреслив, що Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
27. З огляду на зміст включеної Законом № 1401-VIII до Конституції України статті 131-1, новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
28. Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
29. У Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов`язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов`язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов`язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, що відповідають особливим кваліфікаційним вимогам. Вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар`єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська комісія зазначала: "Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів" (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, § 19).
30. Гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо забезпечуються Законом № 1697-VII, з ухваленням якого розпочався черговий етап реформування прокуратури. Так, прокурори були позбавлені функції загального нагляду, а з початком роботи Державного бюро розслідувань - функції досудового розслідування.
31. 19 вересня 2019 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ, у пункті 1 пояснювальної записки до проєкту якого наголошено, що після ухвалення Закону № 1697-VII в органах прокуратури не відбулося повноцінного кадрового перезавантаження з метою очищення лав прокурорів від осіб, які не відповідають вимогам доброчесності і професійності, що впливало на належність рівня виконання прокурорами своїх повноважень, а також рівня підтримки діяльності прокуратури суспільством. Цей Закон спрямований не стільки на зміну форми чи змісту діяльності прокуратури, скільки на проведення оцінки діючих прокурорів критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики.
32. У назві згаданого Закону законодавець чітко відтворив предмет його правового регулювання - першочергові заходи із реформи органів прокуратури. Положення Закону № 113-ІХ, як про це йдеться у пункті 2 пояснювальної записки до його проєкту, спрямовані на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.
33. Таким чином, реформування прокуратури є цілеспрямованим комплексом процедур і заходів, передбачених чинним законодавством, спрямованих на трансформацію цінностей, принципів, завдань і функцій прокуратури, а також стандартів і організаційно- правових засад її діяльності. Мета цієї реформи - сформувати в Україні ефективну прокуратуру, яка б користувалася повагою та довірою суспільства та сформувати високопрофесійний і доброчесний корпус прокурорів.
34. Реалізація кадрового перезавантаження за цим Законом відбувається у формі атестації діючих прокурорів на відповідність критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики. Встановлена цим Законом атестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою.
35. Кадрове перезавантаження спрямоване на зменшення максимальної кількості працівників органів прокуратури з 15000 до 10000 осіб, корпус яких мав бути сформований із переведених прокурорів, які на день набрання цим Законом чинності працюють на посадах прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних та місцевих прокуратурах на посади в Офіс Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку передбаченому Законом № 113-ІХ, а також осіб, які не займали посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, відібраних в результаті добору на вакантні посади в Офісі Генерального прокурора, обласних і окружних прокуратурах, які з`явилися після звільнення прокурорів за власним бажанням, неуспішного проходження прокурорами атестації або з інших підстав.
36. Положення Закону № 113-ІХ щодо процедури переведення діючих прокурорів у разі успішного проходження ними атестації у порядку цього Закону, а також щодо процедури добору на вакантні посади, яка не є складовою процедури призначення на посаду прокурора у розумінні Закону №1697-VII (норми щодо якої зупинені відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Закону №113-ІХ) а є самостійною та тимчасовою процедурою, передбаченою пунктами 20 та 22 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, носять тимчасовий характер (до 01 вересня 2021 року).
37. Отже, проведення атестації діючих прокурорів є обов`язковою складовою запровадженого Законом №113-ІХ процесу реформування системи органів прокуратури та за своєю суттю є спеціальною процедурою, яка має на меті підтвердження здатності прокурорами виконувати свої повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
38. Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
39. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (пункт 6 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ).