ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 640/10555/20
адміністративне провадження № К/9901/11457/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Шишова О.О.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року (головуюча суддя - Патратій О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кузьменко В.В., судді - Василенко Я.М., Ганечко О.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІМЕРІК" до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, зобов`язання вчинити дії,
установив:
У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ "ЛІМЕРІК" (далі -ТОВ "ЛІМЕРІК", Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 лютого 2020 року №0005350504, №0005360504 та №0005370504; зобов`язати ГУ ДПС у м. Києві внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого товариством з обмеженою відповідальністю "Лімерік" у розмірі 8974940 грн відповідно до абзацу 2 пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував, що проведене за результатами перевірки збільшення податкових зобов`язань та зменшення суми бюджетного відшкодування, а також зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість, ґрунтується на висновках контролюючого органу про невикористання у господарській діяльності орендованих транспортних засобів та земельної ділянки з огляду на неподання до перевірки товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, реєстраційних документів на транспортні засоби, посвідчень на право управлінням транспортними засобами. Утім, позивач вважає такі висновки безпідставними й такими, що не відповідають вимогам як чинного законодавства, так і умовам укладених з контрагентом договорів, й, більше того, використання орендованих земельної ділянки та транспорту в господарські діяльності підтверджується належним чином оформленими первинними документами.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року, позовні вимоги Товариства задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 20 лютого 2020 року №0005360504, №0005350504, №0005370504; у задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з переліченими вище рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами (судом) норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у наступних постановах Верховного Суду:
від 6 червня 2018 року у справі №П/811/2247/14, в якій касаційний суд зазначив, що "товарно-транспортні накладні повинні бути в наявності як у покупця, так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов`язану сторону щодо доставки товару. Такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик";
від 12 березня 2019 року у справі №826/14489/16, у якій зроблено висновок про те, що "надані платником податку на підтвердження реальності господарських операцій документи повинні містити відомості та деталізацію послуг, визначення, у чому конкретно полягає зміст послуги, відомостей щодо місць надання послуг тощо";
від 27 січня 2020 року у справі №640/19386/18, в якій касаційний суд зазначив, що "ненадання платником податку документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій, у сукупності із виявленими фактами фіктивної діяльності контрагентів, в даному випадку надані таким платником первинні документи не підтверджують реальності операцій, які зумовлювали б зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання (позивача)";
від 20 березня 2020 року у справі №2а-9423/12/2670, у якій зроблено висновок про неможливість врахування наданих платником до суду документів, які не надавались до податкової перевірки.
У світлі наведених вище правових висновків та аргументів Верховного Суду, у касаційній скарзі звертається увага на те, що суди не дослідили належним чином обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, а саме: чи надані позивачем товарно-транспортні накладні відображають дійсну (актуальну) інформацію щодо руху товарно-матеріальних цінностей між суб`єктами господарювання, а також чи мав контрагент позивача фізичні можливості передати спірні транспортні засоби в оренду позивачу, з огляду на їх неперебування у власності чи розпорядженні означеного суб`єкта господарювання; видаткові накладні та товарно-транспортні накладні складені за іншою адресою, ніж знаходилась спірна земельна ділянка, що унеможливлює встановлення дійсного місця виконання зобов`язань; долучені позивачем до матеріалів справи товарно-транспортні накладні попередньо до перевірки не надавалися, й, більш того, позивач у листуванні з контролюючим органом вказував, що закон не вимагає складення документів такого роду за господарськими операціями з суборенди майна.
Окрім викладеного, у касаційній скарзі відповідачем звертається увага на постанову Верховного Суду України від 27 червня 2017 року у справі №21-3418а16, де висловлена правова позиція, згідно із якою первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентами, які не мали можливості фактично здійснювати господарські операції, у зв`язку з відсутністю майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу або надання послуг, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.
Наполягаючи на порушенні судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права відповідач вказує на порушення, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, відповідач звертає увагу на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання податкового органу про витребування у справі доказів, про виключення з числа доказів наданих Товариством товарно-транспортних накладних, а також клопотання про призначення у справі технічної експертизи наданих позивачем до суду товарно-транспортних накладних, які, на переконання відповідача, викликають обґрунтовані сумніви щодо дати їх складання. Апеляційний суд, своєю чергою, не вжив дій, спрямованих на виправлення допущених судом першої інстанції процесуальних порушень.
Відзиву на касаційну скаргу від ТОВ "ЛІМЕРІК" не надходило. Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивач у касаційному порядку не оскаржував.
Представник позивача в судове засідання не прибув, подав клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.
Належно уповноважений представник ГУ ДПС у м. Києві у судове засідання також не з`явився.
З урахуванням викладеного, а також з огляду на те, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "ЛІМЕРІК" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за листопад 2019 року, за результатами якої 7 лютого 2020 року складено акт.
Перевіркою встановлено порушення Товариством: пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за листопад 2019 року на 833552 грн; пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено суму податкових зобов`язань за листопад 2019 року на суму 9286666 грн, завищено суму від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за листопад 2019 року на суму ПДВ 9286666 грн, завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за листопад 2019 року на суму 311756 грн та завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2019 року на 8974910 грн; пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України, в частині неоформлення та нереєстрації зведеної податкової накладної за листопад 2019 року на загальну суму 55720000 грн (в т.ч. ПДВ 9286666,64 грн).
На підставі встановлених перевіркою порушень 20 лютого 2020 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0005340504 за формою "В3", яким відмовлено в бюджетному відшкодуванні на суму 833522 грн за листопад 2019 року; №0005350504 за формою "В1", яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ, задекларовану на рахунок платника у банку, на суму 8974910 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 2243727,50 грн; №0005360504 за формою "В4", яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 311756 грн за листопад 2019 року; №0005370504 за формою "ПН" про застосування штрафу в розмірі 4643333 грн.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з безпідставності тверджень контролюючого органу щодо відсутності зв`язку між суборендою транспортних засобів та земельної ділянки й, безпосередньо, господарською діяльністю позивача, оскільки такі твердження суперечать наявним у справі доказам.
За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з підпунктом "а" пунктом 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України (…).
За приписами пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: