ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 808/2761/16
касаційне провадження № К/9901/18868/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області (далі - Інспекція) на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.10.2016 (суддя - Лазаренко М.С.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 (головуючий суддя - Семененко Я.В., судді - Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.) у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) до Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, скасування рішення,
У С Т А Н О В И В:
ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інспекції, у якому просив визнати протиправними та скасувати повністю: рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0001761702 від 26.04.2016; вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-005101702 від 13.07.2016.
На обґрунтування зазначених позовних вимог ФОП ОСОБА_1 послався на те, що вимога та рішення про застосування штрафних санкцій протиправними, оскільки вони сформовані на хибному висновку контролюючого органу про те, що позивачем документально не підтверджено використання у власній господарській діяльності палива, вартість якого останнім віднесена до складу витрат, зокрема, у 2014 році на суму 750586,61 грн. та у 2015 році на суму 137210,73 грн., що призвело до заниження обсягів чистого оподаткованого доходу та, як наслідок, до заниження єдиного соціального внеску, нарахованого з чистого оподаткованого доходу за ставкою 34,7 % з урахуванням його максимальної величини: за 2014 рік на 75000,28 грн. та за 2015 рік на 47612,11 грн., в загальній сумі 122 612,39 грн. Також позивач вказав, що підтвердив документально понесені ним під час ведення господарської діяльності протягом 2014-2015 років витрати на придбання палива та надав відповідні документи під час проведення перевірки.
Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 19.10.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував: рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0001761702 від 26.04.2016; вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-005101702 від 13.07.2016.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що: для проведення перевірки позивачем були надані перевіряючим за описом усі документи первинного обліку, що знайшло своє відображення у акті перевірки, які підтверджують факт документального понесення ним витрат, пов`язаних із господарською діяльністю, з урахуванням того, що чинне законодавство не встановлює обмеження у періодичності закупівель та кількості паливно-мастильних матеріалів; розрахунок допустимих норм витрат палива за період 2014 - 2015 роки, проведений позивачем на підставі наказу Міністерства транспорту України від 10.02.1998 №43 та наказу ФОП ОСОБА_1 №1 від 01.01.2014 "Про встановлення норм витрат палива та інших паливо-мастильних матеріалів у відповідності з наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 №43 на 2014 - 2015 роки", та на підставі первинних документів, свідчить про те, що у 2014 році допустима кількість витрат пального становить 200782,73 л., у той час, як підприємцем було фактично витрачено 170649,96 л., що на 30132,77 л. менше допустимої норми, а у 2015 році допустима кількість витрат пального становить 147722,48 л., фактично підприємцем було витрачено 135402,28 л., що на 12320,20 л. менше допустимої норми.
Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 13.04.2017 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної оцінки викладеним в акті перевірки порушенням підприємцем норм податкового законодавства. Решта доводів зводиться до цитування скаржником норм податкового законодавства та змісту акту перевірки.
ФОП ОСОБА_1 не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.08.2022 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 16.08.2022.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди встановили, що ФОП ОСОБА_1 у період з 01.01.2014 по 31.12.2015 застосовував загальну систему оподаткування, обліку та звітності, був зареєстрованим платником податку на додану вартість, здійснював підприємницьку діяльність у сфері діяльності автомобільного вантажного транспорту (60.24.0), облік доходів та витрат вів із застосуванням Книги обліку доходів та витрат за формою № 481 від 16.09.2013.
Інспекція провела документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, результати якої оформлені актом № 714/08-27-13-2-2486708373 від 06.04.2016, за висновками якого позивачем були порушені, зокрема: пункту 2 частини першої статті 7, пункту 11 статті 8, пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а саме заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу, за ставкою 34,7% в загальній сумі 122612,39 грн., у тому числі по періодам: 2014 рік - в сумі 75000,28 грн., 2015 рік - в сумі 47612,11 грн.
На підставі висновків вказаного акта перевірки Інспекцією було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-001101702 від 06.04.2016 на 122612,39 грн. та прийняте рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого внеску №0001761702 від 22.04.2016 у розмірі 12 261,24 грн.
Зазначені вимога та рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, за результатами якого його скарги були залишені без задоволення.
Разом з цим, ГУ ДФС у Запорізькій області рішенням №573/14/08-01-10-01-13 від 11.07.2016 скасувало вимогу №Ф-001101702 від 06.04.2016 через її неналежне оформлення та зобов`язало направити позивачу нову вимогу відповідно до положень чинного законодавства.
На виконання зазначеного рішення Інспекція сформувала вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0005101702 від 13.07.2016 на суму 122612,39 грн.
В силу положень частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до підпункту 16.1.2 пункт 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
Згідно з абзацами 1, 2 підпункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відносини, що виникають у сфері справляння податку на доходи фізичних осіб, платників цього податку, регулює розділ IV Податок на доходи фізичних осіб ПК України.
Згідно з абзацом 4 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до пункту 177.3 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
Положеннями пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 31.12.2014) передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 31.12.2014) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Положеннями підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 31.12.2014) передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.