Постанова
іменем України
16 серпня 2022 року
м. Київ
Справа № 317/695/17
Провадження № 51- 5896 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Крота І.М.,
прокурора Кузнецова С.М.,
а також в режимі відеоконференції:
виправданого ОСОБА_1 ,
захисника Пузіна Д.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 13 вересня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080230000118, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,
котрого визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.309 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 31 травня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, та виправдано через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 від 31 травня 2019 року скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.
Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 18 січня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, та виправдано через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 13 вересня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, за таких обставин.
Так, 24 січня 2017 року, в період часу з 5 год 30 хв до 6 год 28 хв біля АЗС Parallel, що розташована за адресою: вул. Городська, 1 с. Бабурка Запорізького району Запорізької області, було проведено огляд автомобіля «MercedesBenz Vito» з державним номером НОМЕР_1 , який знаходився в користуванні ОСОБА_1 .
У ході проведеного огляду на передньому пасажирському сидінні було виявлено та вилучено поліетиленовий зіп-пакет з порошком коричневого кольору, який згідно з висновком експерта № 7-136 від 1 лютого 2017 року містить у своєму складі психотропну речовину, обіг якої обмежено, - метамфетамін, масою 0,683 г.
Зазначену речовину ОСОБА_1 невстановленим шляхом незаконно придбав, зберігав та перевозив у салоні вказаного автомобіля без мети збуту до моменту виявлення співробітниками поліції.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд необґрунтовано виправдав ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 309 КК, при цьому не виконав вказівки апеляційного суду, наведені в ухвалі від 29 жовтня 2019 року. Також зазначає, що суд залишив поза увагою ряд доказів сторони обвинувачення, які не отримали належної оцінки. Вказує, що суд, визнавши протокол огляду місця події від 24 січня 2017 року недопустимим доказом, надав неправильну правову оцінку обставинам та діям працівникам патрульної поліції під час проведення поверхневої перевірки автомобіля, залишив поза увагою те, що відповідно до вимог ст. 34 Закону України «Про Національну поліцію» працівники патрульної поліції проводили поверхневу перевірку автомобіля, а не його огляд. Крім того, зазначає, що судом безпідставно було виключено з числа доказів висновок експерта № 7-136 від 1 лютого 2017 року, оскільки предметом експертного дослідження були речовини, вилучені під час проведення огляду місця події, протокол якого судом помилково визнано недопустимим доказом. Також вказує, що судом дано неправильну оцінку показанням свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки їх показання в суді не відповідають показанням цих свідків, які зазначено у вироку. Посилається на те, що суд належно не забезпечив виклик у судове засідання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Зазначає, що в журналі судового засідання від 12 листопада 2020 року зафіксовано незавершений допит обвинуваченого ОСОБА_1 , оскільки судом не надано прокурору можливості задавати обвинуваченому додаткові та уточнюючі запитання після його допиту, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що суд безпідставно не розглянув клопотання прокурора про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження і перейшов до судових дебатів, чим фактично позбавив його можливості виступати в судових дебатах на підтримку висунутого обвинувачення. Окрім того, вказує на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки в ній не зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою. Вважає, що апеляційним судом не спростовано доводи прокурора щодо безпідставності висновку місцевого суду про визнання доказів недопустимими, не дано оцінки з точки зору допустимості даним, що містяться в протоколі огляду місця події від 24 січня 2017 року.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Кузнецов С.В. вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив відмовити у її задоволенні.
Виправданий ОСОБА_1 та його захисник Пузін Д.М. заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора і просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Кузнецова С.В., виправданого ОСОБА_1 та захисника Пузіна Д.М., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 370 КПКсудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Згідно з вимогамич. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу.
Ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 , суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону та відповідно до вимог ч. 3 ст. 415 КПК врахував вказівки апеляційного суду, викладені в ухвалі від 29 жовтня 2019 року, всебічно та повно дослідив всі зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення, навів їх детальний аналіз, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
На обґрунтування свого рішення про виправдання ОСОБА_1 суд першої інстанції зазначив про недоведеність вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, в якому він обвинувачується.
Колегія суддів касаційного суду погоджується з цим рішенням суду, виходячи з наступного.
Як убачається з обвинувального акту, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК.
При розгляді кримінального провадження, судом безпосередньо було досліджено письмові докази, надані стороною обвинувачення, та допитано обвинуваченого ОСОБА_1 , котрий вину не визнав, свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .