Постанова
іменем України
18 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 543/690/18
провадження № 51-1315 км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Лагнюка М.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Єременка М.В.,
захисника в режимі відеоконференції Шаталова С.В.,
засудженого ОСОБА_1 ,
потерпілої ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Шаталова С.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Гребінківського районного суду Полтавської області від 14 вересня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у кримінальному провадженні № 12018170280000088 від 17 квітня 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Новий Іржавець Оржицького району Полтавської області, зареєстрованого АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Гребінківського районного суду Полтавської області від 14 вересня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
На підставі ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк перебування його під вартою з 18 квітня 2018 року по 26 квітня 2018 року та з 17 травня 2018 року по 10 липня 2019 року.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 5 000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.
Крім того, ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди, 8 613 грн на відшкодування витрат, пов`язаних із похованням, 5 000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу, 856,4 грн на відшкодування витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування та судового розгляду.
Також ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди, 5 000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу та 2555,47 грн на відшкодування витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування та судового розгляду.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 16 квітня 2018 року перебував у гаражному приміщенні, яке знаходиться на території його домоволодіння по АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_1) у с. Новий Іржавець Оржицького району Полтавської області , разом із потерпілим ОСОБА_5 , де між ними на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків відбулася сварка, в ході якої ОСОБА_1 , діючи умисно, наніс потерпілому не менше трьох ударів кулаком в ділянку голови та приблизно п`ять ударів кулаком та ногою у взутті в ділянку тулубу, чим спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, від яких останній в цей же день помер в автомобілі за місцем свого проживання по АДРЕСА_3 .
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_2 та захисника Шаталова С.В. залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник Шаталов С.В., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить рішення судів попередніх інстанцій, ухвалених щодо засудженого ОСОБА_1 , скасувати, а кримінальне провадження закрити у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості засудженого та вичерпанням можливостей їх отримання.
Аргументуючи свої доводи, захисник вказує, що місцевий суд, ухвалюючи щодо ОСОБА_1 обвинувальний вирок, належним чином своїх висновків не обґрунтував, а також, за наявності в матеріалах провадження суперечливих доказів, не зазначив належних мотивів, за яких прийняв до уваги одні докази та не врахував інші. При цьому зауважує, що при постановленні рішення суд першої інстанції прийняв до уваги лише версію сторони обвинувачення та не врахував версії сторони захисту, які, на переконання захисника, підтверджуються відповідними доказами, пояснюють обставини вчинення злочину та спростовують доводи сторони обвинувачення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Разом з тим захисник стверджує, що вказані порушення не були усунуті апеляційним судом, що свідчить про неефективність проведення процедури перегляду вироку суду першої інстанції та порушення вимог КПК України.
Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник також посилається на неконкретність пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення, що в порушення вимог ст. 374 КПК України не було враховано місцевим судом. Зокрема, захисник зауважує, що як в обвинувальному акті, так і у вироку суду вказано, що обвинувачений в момент події перебував у гаражному приміщенні свого домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , проте матеріалами кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому у вироку також зазначено, що в момент інциденту з потерпілим обвинувачений перебував за адресою: АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_1 ), тобто фактично суд зробив висновок, що ОСОБА_1 одночасно перебував та вчинив злочин за двома різними адресами.
Разом з тим, захисник зазначає, що вказана у вироку кількість ударів, завданих потерпілому, є неконкретизованою. Зокрема, судом не встановлено скільки саме ударів обвинувачений наніс потерпілому в ділянку голови та якою саме рукою. Водночас у рішенні суду першої інстанції також не конкретизована кількість ударів, нанесених по тулубу потерпілого, в яку ділянку вони прийшлись, та якою саме рукою і ногою були заподіяні. При цьому вказує, що ні кількість ударів, ні механізм їх нанесення, ні навіть сам факт заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень саме обвинуваченим не підтверджується жодним із доказів, наявних в матеріалах кримінального провадження.
Також захисник наголошує, що місцевим судом було залишено поза увагою показання обвинуваченого та свідків, які зазначали, що вилучений у ОСОБА_1 під час обшуку одяг та взуття не співпадають з тим, в якому останній був одягнений в день, коли потерпілому було заподіяно тілесні ушкодження.
Ураховуючи вищенаведене, захисник стверджує, що обвинувачення, яке було пред`явлене ОСОБА_1 , не ґрунтується на доказах та, як наслідок, не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, що в свою чергу було проігноровано судом першої інстанції, який вказані недоліки не усунув та на їх підставі ухвалив обвинувальний вирок, який ґрунтується виключно на припущеннях, що є грубим порушенням вимог КПК України та свідчить про необхідність скасування такого рішення.
Крім того, захисник також зазначає, що місцевим судом було досліджено та взято до уваги ряд доказів, які здобуто з порушенням порядку, встановленого процесуальним законом, що відповідно до вимог КПК України свідчить про їх недопустимість.
Так, у своїй касаційній скарзі захисник посилається на недопустимість як доказу протоколу огляду місця події від 17 квітня 2018 року, посилаючись на те, що: слідча дія проводилась не за місцем проживання обвинуваченого, де відповідно до вироку було заподіяно тілесні ушкодження потерпілому; згідно протоколу огляд здійснювався до 03:50, проте в тексті документу вказано, що вимірювання температури тіла трупа було здійснено о 04:29, що ставить під сумнів достовірність даних, внесених до протоколу; у протоколі огляду місця події вказано про вилучення мікрооб`єктів, однак яких саме та яким чином не зазначено; під час проведення слідчої дії було вилучено ряд доказів, які є недопустимими, оскільки положеннями ч. 3 ст. 214 КПК України не передбачено можливості отримання речових доказів до внесення відомостей до ЄРДР; огляд місця події було проведено в нічний час доби, що є грубим порушенням ч. 4 ст. 223 КПК України; у протоколі містяться пусті графи для заповнення, які після його складання та підписання не були закреслені; у протоколі огляду місця події відсутні дані про присутність під час проведення слідчої дії осіб, які проживають за адресою її проведення; пункт протоколу, в якому вказано технічні характеристики засобу фіксації слідчої дії, не містить підписів осіб, які брали участь у її проведенні; додана до протоколу огляду місця події фототаблиця не підписана понятими.
Також захисник вважає недопустимим доказом протокол обшуку від 17 квітня 2018 року, аргументуючи свою позицію наступними доводами: у протоколі містяться пусті графи для заповнення, які після його складання та підписання не були закреслені; протокол не містить переліку речей та предметів, вилучених під час проведення слідчої дії, та способу їх опечатування; у протоколі відсутні дані щодо здійснення фіксації процесуальної дії; слідча дія була проведена без належного дозволу, оскільки ухвалою слідчого судді було санкціоновано проведення обшуку від 18 квітня 2018 року, однак протокол датований 17 квітня 2018 року, тобто обшук на території домоволодіння ОСОБА_1 , який був здійснений 17 квітня 2018 року, проводився без дозволу слідчого судді; вказана в протоколі обшуку адреса місця його проведення не відповідає дійсності, оскільки фактично слідча дія проводилась за місцем проживання обвинуваченого, зокрема, по АДРЕСА_1 , а відповідно до протоколу обшук проводився за місцем проживання обвинуваченого за адресою: АДРЕСА_2 .
Одночасно захисник вказує на недопустимість як доказу протоколу проведення слідчого експерименту від 18 квітня 2018 року, посилаючись на таке: у протоколі вказано дві різні адреси проведення слідчого експерименту; доданий до протоколу проведення слідчого експерименту відеозапис містить ознаки зупинення фіксації слідчої дії, але у протоколі така інформація відсутня; відеозапис проведення слідчого експерименту, який наявний в матеріалах провадження, не є оригіналом, оскільки запис зафіксовано на оптичному диску, однак технічна фіксація здійснювалась на камеру, яка не має такої технічної можливості.
Також захисник вказує на недопустимість як доказів відеозаписів проведення обшуку від 17 квітня 2018 року та слідчого експерименту від 18 квітня 2018 року, посилаючись на те, що дані електронні докази не мають електронного підпису, що відповідно до положень частин 1, 4 ст. 7 закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також рішення Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 9901/43/19 свідчить про їх не оригінальність, а отже і недопустимість.
При цьому захисник посилається на недопустимість як доказів протоколу огляду місця події від 17 квітня 2018 року, протоколу слідчого експерименту від 18 квітня 2018 року за участю ОСОБА_1 , повідомлення про підозру, протоколу освідування від 18 квітня 2018 року, постанови про проведення освідування від 18 квітня 2018 року, протоколу отримання біологічних зразків для експертизи від 18 квітня 2018 року, аргументуючи свою позицію тим, що вказані процесуальні документи було складено за результатами проведення відповідних слідчих дій, під час яких було порушено право обвинуваченого на захист, оскільки адвокат Коба М.Г., який на той момент представляв інтереси ОСОБА_1 , не мав відповідних повноважень на здійснення адвокатської діяльності.
Разом з тим захисник, посилаючись на необґрунтованість та незаконність рішення місцевого суду, зауважує, що покладені в основу обвинувального вироку докази жодним чином не підтверджують того факту, що саме обвинувачений заподіяв потерпілому тілесні ушкодження. Так, у своїй касаційній скарзі захисник зазначає, що на підтвердження своїх висновків щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, місцевий суд послався на висновки судово-медичних та судово-медичних імунологічних експертиз, однак ці експертні дослідження не містять даних, які б підтверджували причинно-наслідковий зв`язок між діями обвинуваченого та смертю потерпілого.
Крім того, захисник посилається на допущення місцевим судом неповноти судового розгляду, яка, на думку сторони захисту, полягає в тому, що судом не взято до уваги обставини, які могли істотно вплинути на прийняття законного рішення. Зокрема судом не було враховано: показання потерпілої ОСОБА_3 щодо наявних в день події у потерпілого ОСОБА_5 конфліктів із сусідами, а також щодо можливості отримання ним тілесних ушкоджень в інший спосіб та в іншому місці; показання свідка ОСОБА_6 стосовно того, що потерпілому в момент перебування на території домоволодіння обвинуваченого жодних тілесних ушкоджень завдано не було; показання потерпілої ОСОБА_4 щодо наявності між нею та ОСОБА_5 конфлікту, а також не враховано її показання про те, що ОСОБА_1 не наносив потерпілому жодних тілесних ушкоджень; показання свідка ОСОБА_7 про відсутність конфліктних ситуацій між обвинуваченим та потерпілим; показання свідка ОСОБА_8 щодо дій ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_5 та нанесення останнім тілесних ушкоджень обвинуваченому. При цьому захисник зауважує, що судом не було надано належної правової оцінки показанням експерта ОСОБА_9 , які, на переконання сторони захисту, є суперечливими та не підтверджують причетність ОСОБА_1 до нанесення потерпілому ОСОБА_5 тілесних ушкоджень.