ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 757/65996/17-ц
провадження № 61-70св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Кредит Європа Банк»,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк», подану адвокатом Кондрашиним Ігорем Вадимовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства (далі - АТ) «Кредит Європа Банк» про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову вказував, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 3 березня 2017 позов АТ «Кредит Європа Банк» задоволено частково і в рахунок погашення його заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 00012-ML-000000001848 від 3 серпня 2011 року в сумі 3 664 552,59 грн звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 135,9 кв.м, яка є предметом іпотеки за договором іпотеки № 00012-ML-000000001848/1 від 3 серпня
2011 року, шляхом визнання права власності на квартиру за АТ «Кредит Європа Банк».
Згідно з вказаним рішенням суду ринкова вартість предмета іпотеки без податку на додану вартість складає 4 401 667 грн, тобто сума вартості предмета іпотеки перевищує суму заборгованості за забезпеченим іпотекою кредитним договором. Банк добровільно не бажає повернути різницю коштів, мотивуючи відмову тим, що іпотекодержатель не зареєстрував право власності на предмет іпотеки за собою.
За таких обставин просив стягнути різницю між ринковою вартістю предмета іпотеки в сумі 4 401 667 грн та кредитною заборгованістю в сумі 3 664 552,59 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2019 року, ухваленим у складі судді Батрин О. В., відмовлено у задоволенні позову.
Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 3 березня 2017 року звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності відповідача на іпотечне майно, тому до спірних правовідносин на підставі частини першої статті 8 ЦК України підлягають застосуванню положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», що регулюють питання переходу та виникнення права власності на іпотечне майно в іпотекодержателя.
Місцевий суд зазначив, що на час проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем (29 листопада 2017 року) її вартість з урахуванням податку на додану вартість складала 2 894 670 грн, а без урахування такого податку - 2 412 225 грн. Встановивши, що вартість предмета іпотеки на час здійснення реєстрації права власності на нього за відповідачем не перевищує розмір заборгованості позивача, в рахунок якої звернено стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позову та відмову з цих підстав у його задоволенні.
Крім того, суд першої інстанції врахував, що на час звернення ОСОБА_1 з позовом про стягнення різниці між ринковою вартістю іпотеки та кредитною заборгованістю (6 листопада 2017 року) його права не були порушеними, оскільки відповідач набув право власності на предмет іпотеки 29 листопада 2017 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнено з АТ «Кредит Європа Банк» на користь
ОСОБА_1 737 114,41 грн та судовий збір в сумі 18 427,85 грн, а всього - 755 542,26 грн.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не могла бути застосована Голосіївським районним судом міста Києва, однак рішення цього суду від 3 березня 2017 року є остаточним, набрало законної сили, питання щодо визнання права власності за банком вирішене і позивач таке право втратив.
Апеляційний суд зазначив, що оскільки стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки передбачає позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, а банк обрав судовий спосіб захисту - на підставі рішення суду, тому відповідно до частини першої статті 8 ЦК України до спірних правовідносин підлягають застосуванню за аналогією закону статті 38, 39 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» з урахуванням
частини шостої статті 38 цього Закону ціна предмета іпотеки визначається судом на підставі оцінки майна. Частина сьома статті 38 цього Закону визначає, що розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта коштів повертається іпотекодавцю.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обов`язок банку відшкодувати ОСОБА_1 решту коштів у розмірі 737 114,41 грн (4 401 667 грн (вартість предмета іпотеки) - 3 664 552,59 грн (розмір заборгованості за забезпеченим зобов`язанням)).
Дійшовши такого висновку, апеляційний суд врахував, що вартість квартири, за якою вона переходить у власність банка, встановлена рішенням суду і така вартість не може змінитися в ході продажу (стаття 38 Закону України «Про іпотеку») чи прилюдних торгів (стаття 41 Закону України «Про іпотеку»), оскільки ні продаж, ні торги не відбуваються. Ціна також не може змінитися в ході реєстрації права власності, оскільки стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, тому не має значення момент здійснення реєстрації права власності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2020 року представник АТ «Кредит Європа Банк»- адвокат
Кондрашин І. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року і залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про порушення права позивача на момент подання позову, оскільки у останнього не виникло право вимагати від банка сплати грошових коштів за квартиру, яка на той час у власність останнього не перейшла. Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що саме по собі ухвалення судом рішення про визнання права власності на предмет іпотеки не свідчить про набуття іпотекодержателем права власності на це майно, оскільки таке право виникає з моменту державної реєстрації. З часу ухвалення рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки до дати здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком позивач не втрачав право власності на спірну квартиру, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У постанові апеляційного суду відсутні мотиви на спростування вказаних висновків суду першої інстанції.
Помилковим, на думку заявника, є висновок суду апеляційної інстанції про застосування до спірних правовідносин статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», якими врегульовано продаж предмета іпотеки і отримання іпотекодержателем грошових коштів. При цьому стаття 37 Закону України «Про іпотеку» регулює передачу, набуття права власності на предмет іпотеки, не пов`язаний з його продажем і отриманням грошових коштів.
Вказує про недоведення позивачем того, що на момент державної реєстрації за відповідачем права власності на предмет іпотеки його вартість перевищувала заборгованість за забезпеченим іпотекою зобов`язанням.
Позиція інших учасників справи
У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вінокуров В. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та додержання норм процесуального права, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 21 лютого
2022 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 3 березня 2017 року у справі № 752/14621/15, яке набрало законної сили, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання споживчого
кредиту № 00012-ML-000000001848 від 3 серпня 2011 року у сумі 3 664 552,59 грн звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 135,9 кв.м, що належить на праві власності
ОСОБА_2 та є предметом іпотеки за договором
іпотеки № 00012-ML-000000001848/1 від 3 серпня 2011 року, шляхом визнання права власності на вказану квартиру за АТ «Кредит Європа Банк».
Зі змісту вказаного рішення суди встановили, що ринкова вартість предмета іпотеки становить без податку на додану вартість 4 401 667 грн, а заборгованість ОСОБА_1 перед банком складала 3 664 552,59 грн.
З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно суди встановили, що 29 листопада 2017 року о 11:12:48 відбулася державна реєстрація права власності АТ «Кредит Європа Банк» на квартиру
АДРЕСА_1 загальною площею 135,9 кв.м, яка до цього моменту належала позивачу.
На час реєстрації права власності на вказану квартиру її вартість становила 2 894 670 грн з урахуванням податку на додану вартість та 2 412 225 грн - без урахування податку на додану вартість.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ «Кредит Європа Банк», поданої адвокатом Кондрашиним І. В., на постанову Київського апеляційного суду
від 26 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Стаття 575 ЦК України визначає, що іпотекою є застава нерухомого майна, яке залишається у володінні заставодавця або третьої особи.