ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 462/3660/19
провадження № 61-11776св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», в інтересах якого діє Бекерська Олена Іванівна, на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 23 вересня 2019 року, ухвалене у складі судді Ліуша А. І., та постанову Львівського апеляційного суду від 3 березня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Ванівського О. М., Курій Н. М.,
Мельничук О. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Львівського міського комунального підприємства (далі - ЛМКП) «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позову вказував, що він працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго»; з 1 вересня 2007 року переведений на посаду машиніста котлів котлотурбінного цеху 4 розряду. Наказом № 124 від 23 лютого 2016 року його звільнено із займаної посади за власним бажанням.
Починаючи з січня 2010 року, і до червня 2015 року відповідач здійснював нарахування заробітної плати з порушенням норм чинного законодавства, що призвело до суттєвого заниження її розміру. Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 23 грудня 2016 року у справі № 462/4833/16 стягнено з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на його користь заборгованість з невиплаченої заробітної плати у розмірі 34 530,33 грн.
Крім того, рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 5 липня
2017 року у справі № 462/2986/17 стягнено з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на його користь заборгованість з надбавок та доплат у розмірі 17 343,38 грн, а рішенням цього ж суду від 24 січня 2019 року у справі № 462/6962/18 - компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати
у розмірі 46 505,31 грн.
Посилаючись на правові підстави статті 117 КЗпП України позивач зазначав про обов`язок відповідача виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з 24 лютого 2016 року до 11 квітня
2019 року.
За таких обставин просив стягнути з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на його користь 171 970,40 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та 4 000 грн на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 23 вересня
2019 року позов задоволено.
Стягнено з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 171 970,40 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1 719,70 грн на відшкодування судового збору.
Суд першої інстанції виходив з того, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» при звільненні позивача не виплатило всіх сум, що належали йому від підприємства в день звільнення, тому з відповідача підлягає стягненню 171 970,40 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 24 лютого 2016 року до 11 квітня 2019 року. Місцевий суд врахував, що відповідач розрахунку вказаних сум не спростував та свого розрахунку суду не надав.
Постановою Львівського апеляційного суду від 3 березня 2020 року апеляційну скаргу ЛМКП «Львівтеплоенерго» залишено без задоволення, а рішення Залізничного районного суду міста Львова від 23 вересня 2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Також суд апеляційної інстанції вказав про відсутність підстав для застосування принципу співмірності при визначенні суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У серпні 2020 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Залізничного районного суду міста Львова від 23 вересня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 3 березня 2020 року і направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновку Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року
у справі № 761/9584/18 (провадження № 14-623цс18) про те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі, чи частково. Суди не врахували, що в силу специфіки формування фонду заробітної плати у ЛМКП «Львівтеплоенерго» підприємство не мало можливості сплатити недораховану заробітну плату за відсутності судового рішення про її стягнення.
Також вказує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій
статті 233 КЗпП України, оскільки після ухвалення Залізничним районним судом міста Львова рішення від 23 грудня 2016 року позивач дізнався про порушення свого права, тому саме з цього часу розпочав перебіг визначений вказаною статтею тримісячний строк звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору. На думку заявника, звернувшись до суду із позовом
у червні 2019 року, ОСОБА_1 пропустив строк, визначений статтею 233 КЗпП України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Також вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених в аналогічних правовідносинах (відповідач
ЛМКП «Львівтеплоенерго») у постанові від 10 березня 2020 року у справі № 462/2160/18, в якій колегія суддів касаційного суду погодилась із висновками апеляційного суду про необхідність зменшення суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 2 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Підставою для відкриття касаційного провадження були доводи заявника про застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15, провадження № 14-623цс18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго» на посаді машиніста котлів котлотурбінного цеху з 2007 року до 2016 року. 23 лютого 2016 року відповідно до наказу № 124к
від 23 лютого 2016 року ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням.
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 23 грудня 2016 року стягнено з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 заборгованість з невиплаченої заробітної плати у розмірі 34 530,33 грн.
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 19 вересня 2017 року стягнено з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 заборгованість за надбавками та доплатами за роботу у нічний час і у шкідливих умовах праці в розмірі 17 348,98 грн.
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 24 січня 2019 року стягнено з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 46 505,31 грн компенсації втрати частини заробітної плати.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої
статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.