Постанова
Іменем України
10 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 754/16771/17
провадження № 61-12636св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Позов мотивований тим, що 11 листопада 2016 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики на суму 1 533 720,00 грн, що за офіційним курсом Національного банку України на день укладення договору еквівалентно 60 000,00 дол. США, зі строком повернення до 12 год 00 хв 11 березня 2017 року.
Того ж дня між сторонами укладений додатковий договір, яким передбачено право позикодавця на отримання процентів у розмірі 4,5 % від суми позики за кожні 30 днів позики та погашення позики відповідно до графіку.
На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 11 листопада 2016 року між позивачем і ОСОБА_3 укладений договір поруки, за умовами якого остання несе перед кредитором солідарну з позичальником відповідальність за виконання ним своїх зобов`язань.
Також між сторонами укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира
АДРЕСА_1 , багатобоксові гаражі-автостоянки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 за тією ж адресою.
Посилаючись на те, що відповідачі допустили порушення взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого утворилась заборгованість, позивач просив задовольнити позовні вимоги.
З урахуванням уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 1 533 720,00 грн неповернутої позики, 23 839 777,40 грн відсотків, 294 474,24 грн інфляційних втрат та 766 860,00 грн штрафу в розмірі 50 % від суми фактичного залишку позики.
Короткий зміст рішень судів першої, касаційної та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1
1 533 720,00 грн неповернутої позики та 294 474,24 грн інфляційних втрат.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідачі допустили порушення взятих на себе зобов`язань, що є підставою для стягнення неповернутої позики та втрат від інфляції. Оскільки позивач особисто в судовому засіданні зазначив, що передбачені договором позики та додатковим договором проценти йому були сплачені повністю, суд першої інстанції вважав позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування позикою безпідставними.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав, а суд не встановив обставин, які свідчили б про застосування ним стосовно позичальника примусового порядку стягнення простроченої заборгованості.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків (процентів за користування позикою, неустойки (пені та штрафу), 3 % річних) скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6 142 280,20 грн, з яких: 1 875 279,44 грн - проценти за користування позикою; 91 140,76 грн - 3 % річних; 3 409 000,00 грн - пеня; 766 860,00 грн - штраф.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 30 березня 2021 року касаційну скаргу
ОСОБА_2 задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції виходив з того, що задовольняючи позовні вимоги
в частині стягнення процентів за користування позикою у розмірі 1 875 279,44 грн, апеляційний суд не врахував, що строк, на який була надана позика, сплив, не з`ясував, за який період нараховані відсотки, а також не звернув уваги, що за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК Українияк плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Верховний Суд також вказав, що апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідачів на користь позивача 294 474,24 грн інфляційних втрат, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, вважав, що зобов`язання між сторонами виникли
в гривнях, проте не врахував, що на підтвердження укладеного договору позики у графіку розрахунків ОСОБА_2 вчинений власноручний напис про отримання 11 листопада 2016 року саме 60 000,00 дол. США із зазначенням вказаної суми цифрами та прописом. За таких обставин, враховуючи отримання позичальником грошових коштів в іноземній валюті та погашення заборгованості за договором позики від 11 листопада 2016 року також
в доларах США, висновок апеляційного суду про застосування до спірних правовідносин частини другої статті 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних витрат є передчасним.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування позикою, неустойки (пені та штрафу), 3 % річних та інфляційних втрат, а також в частині розподілу судових витрат скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині.
Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення процентів за користування позикою, неустойки (пені та штрафу), 3 % річних та інфляційних втрат задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1
3 % річних у розмірі 91 140,76 грн; штраф у розмірі 766 860,00 грнта пеню у розмірі 1 533 720,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення процентів за користування позикою, пені та інфляційних втрат відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , взявши в позику від ОСОБА_1 гроші в сумі 1 533 720,00 грн на строк з 11 листопада 2016 року до 11 березня 2017 року зі сплатою 4,5 % за кожні 30 днів користування позиченими коштами, не повернув її в обумовлений строк, у зв`язку з чим
з нього солідарно з поручителем підлягає стягненню сума неповернутої позики, 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України, штраф в розмірі 766 860,00 грн (50 % від суми неповернутої позики) та пеня в розмірі 1 533 720,00 грн згідно з умовами договору.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У липні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині солідарного стягнення із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 штрафу
у розмірі 766 860,00 грн та пені у розмірі 1 533 720,00 грн і залишити в силі рішення суду першої інстанції у частині щодо солідарного стягнення
з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 1 533 720,00 грн неповернутої позики.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції, стягуючи
з відповідачів пеню в розмірі 1 533 720,00 грн, вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не заявляв позовні вимоги про стягнення пені. Крім того, після спливу визначеного договором строку кредитування кредитодавець втрачає право нараховувати обумовлену в договорі неустойку.
Позивач також не надав жодного доказу на підтвердження прийняття ним рішення про стягнення простроченої заборгованості в примусовому порядку,
у зв`язку з чим відсутні передбачені пунктом 7.4 додаткового договору до договору позики для стягнення з відповідачів штрафу в розмірі 50 % від суми фактичного залишку позики. Крім того, ОСОБА_2 вважає, що стягнення з відповідачів пені і штрафу здійснено за одне і теж правопорушення, що є порушенням закріпленого в статті 61 Конституції України принципу «ніхто не може двічі бути притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення».
Аналіз вимог і доводів касаційної скарги свідчить про те, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині стягнення пені в розмірі 1 533 720,00 грн і штрафу в розмірі 766 860,00 грн, у зв`язку з чим це судове рішення з врахуванням положень статті 400 ЦПК України в іншій частині не переглядається.
У серпні 2021 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення,
а постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою. Суд правильно установив обставини, які мають значення для справи, надав належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, а судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права;
доводи скаржника, про те що апеляційний суд незаконно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення пені, оскільки, на його думку, позивач не заявляв позовних вимог про стягнення пені, є безпідставними;
аргументи скаржника про незаконність задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафу, оскільки, на його думку, до нього застосовано подвійну цивільно-правову відповідальність за одне і те саме порушення, необґрунтовані.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано йому строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року справу призначено досудового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі
№ 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від
28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 14 лютого 2018 року у справі