Постанова
Іменем України
12 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 524/6220/20
провадження № 61-18932св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,відповідачі: - ОСОБА_2 , приватне підприємство «Діліжанс», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного підприємства «Діліжанс» на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 липня 2021 року в складі судді Андрієць Д. Д. та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Кузнєцової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом довідповідачів ОСОБА_2 та приватного підприємства «Діліжанс» про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням шляхом виселення.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення - прибудованого магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » площею 189 кв. м, що знаходиться у кварталі АДРЕСА_1 .
11 листопада 2002 року позивач за усною домовленістю з ОСОБА_2 надала йому довіреність на право розпорядження належним їй нерухомим майном. Предметом усних домовленостей був продаж ОСОБА_2 належного позивачу майна та отримання коштів у розмірі його ринкової вартості або передання майна в платне строкове користування. Однак ОСОБА_2 вказаних дій не вчинив та починаючи з моменту видачі довіреності користується спірним майном безкоштовно для проведення власної господарської діяльності. Також, належне позивачу майно було передано в заставу з метою забезпечення виконання відповідачем ПП «Діліжанс» (власником якого є ОСОБА_2 ), своїх зобов`язань перед банком. Після отримання повідомлення про наявність у ПП «Діліжанс» заборгованості та про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 із вимогою звільнити приміщення та вирішити питання про сплату орендної плати за весь час користування майном. 30 червня 2020 року вона повторно звернулась до ОСОБА_2 із вимогою про звільнення майна, однак у відповідь отримала погрози фізичною розправою, у зв`язку із чим 23 липня 2020 було відкрито кримінальне провадження.
Позивач просила усунути їй перешкоди у користуванні спірним нежитловим приміщенням та виселити ОСОБА_2 і ПП «Діліжанс» з цього приміщення - прибудованого магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » площею 189 кв. м, що знаходиться у кварталі АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спірним нежитловим приміщенням прибудованого магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 189 кв. м., літ. «А»., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 та ПП «Діліжанс» із займаного приміщення.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що власнику майна ОСОБА_1 чиняться перешкоди у здійсненні її права власності на належне їй приміщення, що потребує захисту шляхом виселення відповідачів.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, відхиливши доводи апеляційної скарги ПП «Діліжанс» та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції. Районний суд обґрунтовано та підставно захистив права ОСОБА_1 , як власника спірного нежитлового приміщення, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17 листопада 2021 року ПП «Діліжанс»засобами поштового зв`язку надіслало на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року, і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 16 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПП «Діліжанс» на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах. Вважає, що судидійшли до необґрунтованих висновків, що об`єкти нерухомого майна, які належать ОСОБА_1 та ПП «Діліжанс» є відокремленими об`єктами. Так приміщення площею 23,2 кв. м, яке належить ПП «Діліжанс» входить до складу нерухомого майна, яке належить позивачу. Тобто, є неправомірним виселення відповідача із спірного нежитлового приміщення, співвласником якого він є.
Також зазначає, що судами було допущено порушення пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України (судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі). Оскаржувані рішення стосуються прав та обов`язків особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме, приватного підприємства «Діліжанс і Ко». З цих підстав відповідні судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу ПП «Діліжанс» від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2002 року належить нерухоме майно нежитлове приміщення - прибудований магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 189 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 673942753104, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з договором купівлі-продажу приміщення шляхом викупу від 24 грудня 2004 року ПП «Діліжанс» придбав у Фонді міського майна Кременчуцької міської ради Полтавської області нежитлове приміщення площею 23,5 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про власність № 15, виданого 23 листопада 2012 року Фондом міського майна Кременчуцької міської ради, ПП «Діліжанс» належить нежитлове приміщення загальною площею 134,2 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
11 листопада 2002 року ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) склала довіреність строком на 3 роки, яка була посвідчена приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Дудкіною С. Г., якою вона уповноважила відповідача ОСОБА_2 розпоряджатись (продати, обміняти, подарувати, здати в оренду та ін.) на свій розсуд належний їй прибудований магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », для чого надала право, в тому числі, підписувати договори купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, найму, страхування, одержувати належні за прибудований магазин гроші, представляти інтереси в органах державної влади, підприємствах, установах, організаціях, виконувати інші дії, пов`язані з цим дорученням.
За цією довіреністю ОСОБА_2 01 липня 2004 року та 11 липня 2005 року від імені позивача за договорами позички приміщення магазину передав в користування відповідачу ПП «Діліжанс» спірне нежитлове приміщення площею 189 кв. м.
Позивач 11 червня 2020 року письмово звернулась до ОСОБА_2 як власника та директора ПП «Діліжанс» із вимогою звільнити займане ним приміщення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до приписів статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.