Постанова
Іменем України
16 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 428/2010/19
провадження № 61-11535св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В. Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та головного спеціаліста сектору судової роботи та міжнародного співробітництва у Луганській області відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Сідабрас Олени Сергіївни, яка діє від імені Кабінету Міністрів України, на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 лютого 2021 року у складі судді Кордюкової Ж. І. та постанову Луганського апеляційного суду від 11 червня 2021 року у складі колегії суддів: Кострицького В. В., Стахової Н. В., Лозко Ю. П., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення терористичних актів під час проведення антитерористичної операції в м. Луганськ Луганської області,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення терористичних актів під час проведення антитерористичної операції в м. Луганськ Луганської області.
Позовну заяву мотивовано тим, що вони є власниками квартири АДРЕСА_1 .
05 серпня 2014 року внаслідок проведення антитерористичної операції в м. Луганську снарядами була зруйнована належна їм квартира та усе майно, яке в ній знаходилось (меблі, побутова техніка, посуд тощо).
За фактом руйнування зазначеної квартири було відкрито кримінальне провадження від 14 вересня 2014 року № 12014130370003078, яке було об`єднано з кримінальним провадженням від 03 липня 2014 року № 12014130040000684 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 414, частинами першою, другою та третьою статті 258 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Внаслідок зруйнування їхньої квартири вони були змушені її покинути та переїхати до м. Сєвєродонецька, де вимушені орендувати житло для проживання.
У результаті проведення антитерористичної операції їм було спричинено майнову та моральну шкоду, обов`язок відшкодувати якої покладено на державу Україна.
Моральна шкода полягає в тому, що через руйнування квартири вони були змушені істотно змінити спосіб життя, місце проживання, постійно знаходяться в стані стресу та нервозності, через невизначеність відбувається постійне хвилювання, порушився сон, уклад життя, погіршився стан здоров`я.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд стягнути з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України на їх користь заподіяну майнову шкоду в розмірі 1 400 000,00 грн та моральну шкоду в розмірі 1 000 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного суду від 11 червня 2021 року, позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з держави України в особі Кабінету Міністрів України, за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 100 000,00 грн.
Іншу частину позовних вимог залишено без задоволення.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачі помилково вважають, що мають право вимоги до держави України про відшкодування за її рахунок шкоди, завданої пошкодженням (знищенням) внаслідок терористичного акту квартири у розмірі реальної її вартості. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням квартири внаслідок терористичного акту, відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи (позитивний матеріальний обов`язок).
Крім того, станом на час розгляду справи досудове розслідування у кримінальному провадженні від 03 липня 2014 року № 12014130040000684 триває, відомостей про те, що проведено об`єктивне та незалежне розслідування випадку заподіяння майнової шкоди позивачам (позитивний процесуальний обов`язок), суду надано не було.
Отже, виходячи з викладеного суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, за рахунок держави України на користь позивачів підлягає стягненню грошова компенсація, яку суд визначає виходячи з відсутності компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та невідновлення квартири позивачів; відсутності в державі спеціального порядку відшкодування за пошкоджену внаслідок терористичного акту квартиру; нездатність держави захищати власність; відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди за встановленого у відповідному кримінальному провадженні факту пошкодження квартири позивачів внаслідок терористичного акту. При цьому суди застосували у тому числі статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського Суду з прав людини щодо вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна, а також правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19), а також у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 423/450/16-ц (провадження № 61-46200св18), від 25 березня 2020 року у справі № 757/61945/16-ц (провадження № 61-4058св18), від 14 липня 2020 року у справі № 757/49142/16-ц (провадження № 61-19346св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 419/2304/18 (провадження № 61-7783св20).
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 лютого 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 11 червня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 лютого 2021 року та постанови Луганського апеляційного суду від 11 червня 2021 року заявники зазначили необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 423/450/16-ц (провадження № 61-46200св18) та застосованого судами в оскаржуваних судових рішеннях.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, а саме тільки в частині відсутності компенсаційного механізму відшкодування шкоди, посилаючись у своїх рішеннях на відсутність спеціальних підзаконних нормативно-правових актів щодо відшкодування власникові знищеного житла шкоди, відстоюють інтереси держави України, а не захищають інтереси людей, права яких порушені, які передбачені Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, головний спеціаліст сектору судової роботи та міжнародного співробітництва у Луганській області відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Сідабрас О. С., яка діє від імені Кабінету Міністрів України, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 лютого 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 11 червня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 лютого 2021 року та постанови Луганського апеляційного суду від 11 червня 2021 року заявник вказала неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій мали відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, відповідно до вимог чинного законодавства України, однак вони необґрунтовано вирішили, що ця справа стосується захисту права власності від посягань з боку держави, а не права на отримання за рахунок держави відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок проведення терористичного акту, як це зазначено позивачами.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2021 року касаційну ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 лютого 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 11 червня 2021 року залишено без руху для усунення недоліків.
У серпні 2021 року заявниками у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 лютого 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 11 червня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою головного спеціаліста сектору судової роботи та міжнародного співробітництва у Луганській області відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Сідабрас О. С., яка діє від імені Кабінету Міністрів України, на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 лютого 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 11 червня 2021 року і витребувано із Сєвєродонецького міського суду Луганської області цивільну справу № 428/2010/19.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року відмовлено головному спеціалісту сектору судової роботи та міжнародного співробітництва у Луганській області відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Сідабрас О. С., яка діє від імені Кабінету Міністрів України, у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 лютого 2021 року та постанови Луганського апеляційного суду від 11 червня 2021 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та головного спеціаліста сектору судової роботи та міжнародного співробітництва у Луганській області відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Сідабрас О. С., яка діє від імені Кабінету Міністрів України, не підлягають задоволенню.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками трикімнатної квартири АДРЕСА_2 та зареєстровані в цій квартирі, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 01 жовтня 2001 року та копіями їх паспортів.
05 серпня 2014 року в результаті проведення антитерористичної операції в м. Луганськ снарядами була зруйнована належна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартира АДРЕСА_2 і майно, яке в ній знаходилося, що підтверджується актом обстеження, складеним 06 жовтня 2014 року Міським комунальним підприємством «Центрожилком».
За фактом руйнування зазначеної квартири було відкрито кримінальне провадження від 14 вересня 2014 року № 12014130370003078, яке було об`єднано з кримінальним провадженням від 03 липня 2014 року № 12014130040000684 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 414, частинами першою, другою та третьою статті 258 КК України, що підтверджується листом Управління служби безпеки України в Луганській області від 04 жовтня 2017 року № 63/3/8805 та витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань з кримінального провадження від 04 жовтня 2017 року № 12014130040000684 (епізод № 19).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взяті на облік як внутрішньо переміщені особи, які мають фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копіями довідок від 18 листопада 2016 року № 919-661370, від 08 листопада 2017 року № 919-66617.
15 січня 2020 року ОСОБА_1 укладено договір оренди квартири АДРЕСА_4 , строком на один рік.
Відповідно до висновку експерта від 11 червня 2020 року № 3089-3091 за результатами судової будівельно-технічної експертизи причиною руйнування квартири АДРЕСА_1 станом на 05 серпня 2014 року є механічний вплив (вибухова хвиля) на конструкції будівлі внаслідок влучання артилерійського снаряду; зазначена квартира станом на момент складання документації відноситься до 4 категорії технічного стану, що відповідає аварійному, отже виключає можливість проживання у ній людей; розмір матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок руйнування зазначеної квартири станом на 05 серпня 2014 року, може дорівнювати її ринковій вартості на цю дату, яка в еквіваленті долару США складає 24 581,00 дол. США.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно із статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Статтею 22 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.