ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 520/4795/19
адміністративне провадження № К/9901/29495/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Чумаченко Т.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року (суддя Тітов О.М.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року (головуючий суддя Рєзнікова С.С., судді: Мінаєва О.М., Бегунц А.О.) у справі №520/4795/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, підприємець, платник податків) звернувся до суду із позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому (з урахуванням уточнень до позову) просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 9 січня 2019 року №00000391306, №00000421306, №00000401306, №00000411306, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 9 січня 2019 року №00000381306 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 9 січня 2019 року №Ф-00000041306
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючим органом не враховано понесені позивачем витрати, що призвело до завищення нарахування сум зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, з військового збору та з єдиного соціального внеску. Зазначає, що витрати на придбання таких товарного-матеріальних цінностей прямо пов`язані з господарською діяльністю. Рішення та вимога прийняті на підставі висновків акту перевірки, які є надуманими, документально необґрунтованими, такими, що не відповідають дійсним обставинам та суперечать положенням діючого законодавства України.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 9 січня 2019 року №00000391306, №00000421306, №00000401306, №00000411306, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску від 9 січня 2019 року №00000381306, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 9 січня 2019 року №Ф-00000041306.
Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що придбане пальне та запчастини були використане позивачем виключно з метою подальшого використання у господарській діяльності, а саме: придбане пальне використовувалось для заправки вантажного автомобільного транспорту для забезпечення надання послуг з перевезення вантажів.
Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує на неврахування судами, що за приписами підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не підлягають амортизації основні засоби подвійного призначення, легкові та вантажні автомобілі. Зазначає, що позивачем не надано документів в підтвердження використання придбаного пального у тій кількості та наданий розрахунок неможна вважати належним доказом, оскільки він складений безпосередньо позивачем без врахування об`єктивних показників. Вважає, що судами не досліджено первинні документи в підтвердження об`єктивної норми витрат пального.
У відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку самозайнятої особи, позивача, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, за результатами якої складено акт перевірки від 14 грудня 2018 року №5209/20-40-13-06-07/2258000057 (надалі - акт перевірки).
На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 9 січня 2019 року №00000401306, №00000411306, №00000391306, №00000421306, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску від 9 січня 2019 року №00000381306, яким застосовані штрафні санкції та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 9 січня 2019 року №Ф-00000041306.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, які призвели до заниження податкових зобов`язань по податку на додану вартість на суму 741 850,00 грн, пункту 120.2 статті 120 Податкового кодексу України та визначено штрафну санкцію за не реєстрацію податкових накладних у сумі 370 925 грн; підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, пунктів 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податкового зобов`язання за 2016-2017 роки з податку на доходи фізичних осіб у сумі 763115,51 грн; статті 168 Податкового кодексу України, що призвело до не забезпечення виконання податкових зобов`язань платником збору по військовому збору за 2016-2017 роки у сумі 63592,96 грн; підпункту 7.1.2 пункту 7.1 статті 7, пункту 9.2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VІ, що призвело до заниження сум страхових внесків від суми чистого доходу за період 2016, 2017 роки в розмірі 174147,74 грн.
Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог закону ґрунтувались на неправомірності включення підприємцем до складу витрат на закупку пального, яке не було використане для отримання доходу на суму 3709248,35 грн та витрат на закупку запчастин у 2017 році на суму 530 282,27 грн.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач перебував на загальній системі оподаткування та був платником податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності, єдиного внеску, військового збору, податку на додану вартість та здійснював діяльність з надання послуг по перевезенню товарно-матеріальних цінностей, що відповідає зареєстрованому виду діяльності 49.41 «вантажний автомобільний транспорт».
Судами установлено, що за даними Єдиного реєстру податкових накладних, позивач придбав 355 470,44 літри пального на загальну суму 5443255,49 грн та включив до податкового кредиту з податку на додану вартість у відповідних звітних періодах.
Підприємцем в межах здійснення господарської діяльності та з метою отримання прибутку протягом 2016-2017 років надавались послуги з перевезення товарно-матеріальних цінностей відповідно до укладених договорів про надання послуг з перевезення вантажів з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кернел - Трейд», Приватним підприємством «ЛІГА А», Товариствами з обмеженою відповідальністю «Агроліга», «К.Н.Т», Публічним акціонерним товариством «Підсереднє», Товариствами з обмеженою відповідальністю «Аск-Торгагротранс», «Агрофірма «Пісчанська», «Східагроконтракт».
На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надані договори, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, акти списання палива, розрахунок витрат пального на виконання роботи по ввезенню вантажів автомобільним транспортом за 2016-2017 роки, виписки з банківського рахунку про отримання коштів від замовників наданих послуг, накази "Про тимчасові індивідуальні норми витрат дизельного палива", оборотно-сальдові відомості по рахунку 203 "Паливо", акти про списання палива, розрахунки витрат пального на виконання роботи по перевезенню вантажів автомобільним транспортом за період 2016-2017 року, планові калькуляції собівартості перевезень автомобільним транспортом, документи на право власності транспортними засобами, документи на користування автомобілів та причепів до них, договори купівлі-продажу нафтопродуктів, податкові та видаткові накладні, договори продажу нафтопродуктів, рахунки-фактури, договори поставки нафтопродуктів, рахунки на оплату, фіскальні чеки на отримання палива, акти надання послуг, договори про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів, товаро-транспортні накладні, акти прийому-передачі виконаних робіт, договори підряду на перевезення вантажу, банківські виписки, тощо.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
За приписами підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України до складу витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.