Постанова
Іменем України
12 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 727/8872/20
провадження № 61-8114св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Вищий державний начальний заклад України «Буковинський державний медичний університет»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 січня 2021 року у складі судді Слободян Г. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вищого державного начального закладу України «Буковинський державний медичний університет» (далі - ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет») про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовну заяву мотивувала тим, що займала посаду доцента кафедри суспільних наук та українознавства ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет».
Наказом від 01 жовтня 2020 року N 251-к ректор ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет» звільнив позивачку із займаної посади за закінченням строку трудового договору, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
Вважає цей наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки трудові відносини із нею фактично тривали до 02 жовтня 2020 року, тобто продовжувалися і після 01 вересня 2020 року.
Зазначила, що до 01 жовтня 2020 року вона фактично перебувала на посаді доцента кафедри суспільних наук та українознавства ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет», а тому ця посада не могла бути вакантною, а отже, наказ ректора про її звільнення за закінченням строку трудового договору, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, є незаконним та порушує її трудові права, передбачені статтею 2 КЗпП України.
Просила визнати незаконним і скасувати наказ про її звільнення, поновити на займаній посаді, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та вирішити питання про судові витрати.
Короткий змістрішення суду першої інстанції
Рішенням від 29 січня 2021 року Шевченківський районний суд м. Чернівці у позові відмовив.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому позовні вимоги про визнання наказу незаконним та скасування його, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 15 квітня 2021 року Чернівецький апеляційний суд апеляційну скаргу адвоката Маркідонова О. В., в інтересах ОСОБА_1 , залишив без задоволення, рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що позивач була переведена на посаду доцента кафедри суспільних наук та українознавства з 01 вересня 2018 року до заміщення посади за конкурсом, що також підтверджується заявою позивача про переведення, тобто до відповідної події, в контексті завершення строку з якою вона пов`язана, ОСОБА_1 не мала підстав вважати трудові відносини безстроковими. .
Зазначив, що ОСОБА_1 не виявила бажання приймати участь у конкурсі на заміщення вакантних посад та не зазначила будь-яких обставин з приводу того, що їй не було відомо про конкурсний відбір відповідно до Закону України «Про вищу освіту».
Вважає звільнення ОСОБА_1 таким, що відповідає вимогам трудового законодавства, а підстави для поновлення її на роботі відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою від 01 липні 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 12 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» у системному її тлумаченні з нормами Кодексу законів про працю України.
Касаційна скарга мотивована тим, що зазначена норма передбачає, що в окремих випадках, у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками, вакантні посади науково-педагогічних працівників можуть заміщуватися за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цих посад у поточному навчальному році.
Аналогічна за своїм змістом норма міститься у абзаці 3 пункту 1.11 Положення про порядок проведення конкурсного відбору ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет» (зі змінами), затвердженого Вченою радою ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет» Протоколом від 29 серпня 2019 року № 01.
Неоднозначність застосування цієї норми права судами та іншими суб`єктами правовідносин обумовлена різним їхнім баченням відповідей на такі питання:
- чи залишається вакантною посада науково-педагогічного працівника у разі її заміщення в порядку, визначеному частиною 12 статті 55 Закону України «Про вищу освіту»?
- чи можливе в окремих випадках, у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками заміщення вакантної посади науково- педагогічного працівника за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цієї посади не у поточному навчальному році, а наприклад у наступному, чи взагалі без вказівки строку проведення конкурсного відбору?
- чи поширюватиме у згаданому випадку норма частини 12 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» свій регулятивний вплив на правовідносини, що складуться між сторонами такого трудового договору?
- чи вважається трудовий договір науково-педагогічного працівника продовженим на невизначений строк в силу статті 39-1 КЗпП України у разі відсутності проведення конкурсного заміщення цієї посади науково-педагогічного працівника, чи порушення обумовлених строків проведення такого конкурсу, якщо попередньо посада науково-педагогічного працівника була заміщена в порядку, визначеному частиною 12 статті 55 Закону України «Про вищу освіту»?
- чи може оголошення про проведення конкурсного заміщення науково- педагогічного посад (конкурсу) та й самий конкурс відбуватись стосовно посади, що не є вакантною на момент оголошення та проведення конкурсу, але стане вакантною унаслідок проведення конкурсу через припинення трудового договору у зв`язку із закінченням його строку (пункт 2 частини 1 статті 36 КЗпП України) з працівником, прийнятим на цю посаду у порядку заміщення відповідно до частини 12 статті 55 Закону України «Про вищу освіту»?
Викладення у постанові Верховного Суду висновку щодо питання застосування норми права (частини 12 статті 55 Закону України «Про вищу освіту») у трудових правовідносинах науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти та закладів вищої освіти, як роботодавців, дозволить сформувати єдину правозастосовну практику щодо такої норми для правильного вирішення цієї та подібних справ.
У серпні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ректор Буковинського державного медичного університету просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 22 червня 2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою на ім`я ректора ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет», в якій просила перевести її з посади викладача кафедри суспільних наук та українознавства на посаду доцента цієї ж кафедри до заміщення посади за конкурсом (а. с. 82).
Наказом від 25 липня 2018 року № 243-к ректор ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет» перевів ОСОБА_1 на посаду доцента кафедри суспільних наук та українознавства з 01 вересня 2018 року до проведення конкурсного відбору, з посадовим окладом до 01 вересня 2020 року в розмірі 6 026,00 грн на місяць (а. с. 83).
Наказом від 18 серпня 2020 року № 188-к по ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет» оголошений конкурс на заміщення вакантних посад зокрема повторно на посаду доцента кафедри суспільних наук та українознавства.
Оголошення про проведення конкурсу та умови його проведення опубліковано в друкованих засобах масової інформації, а саме в газеті «Чернівці» від 20 серпня 2020 року № 33 (1553).
Повідомлення про оголошення конкурсу наказом та в ЗМІ надіслано на кафедру корпоративною поштою 20 серпня 2020 року ОСОБА_1 .
Позивач станом на день проведення конкурсу не подала заяву на конкурс.
На засіданні Вченої ради університету 01 жовтня 2020 року відбулося обрання за конкурсом на заміщення вакантних посад, в т. ч. на посаду доцента кафедри суспільних наук та українознавства, на цю посаду таємним голосуванням обрана інша кандидатура та відповідно до наказу від 02 січня 2020 року № 256-к ОСОБА_2 пройшла конкурс на заміщення посади доцента кафедри суспільних наук та українознавства (а. с. 86-88).
Наказом від 02 жовтня 2020 року ОСОБА_2 , викладач кафедри суспільних наук і українознавства, переведена на посаду доцента цієї кафедри з 02 жовтня 2020 року до 01 жовтня 2025 року як обрана за конкурсом (а. с. 87-88).
Наказом від 01 жовтня 2020 року № 251-к ректор ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет» ОСОБА_1 звільнив з посади доцента кафедри суспільних наук та українознавства, у зв`язку з закінченням строку трудового договору, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України (а. с. 10).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права