Постанова
Іменем України
10 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 211/1971/15-ц
провадження № 61-12656св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2021 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що 09 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11116467000, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит в іноземній валюті у розмірі 53 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,3% з терміном повернення не пізніше 08 лютого 2018 року.
01 червня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 5 до кредитного договору № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, відповідно до якого суму кредиту збільшено до 72 700,00 дол. США.
В забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 09 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 11116467000П/1, між банком та ОСОБА_3 - договір поруки № 11116467000П/2, відповідно до умов яких поручителі зобов`язалися відповідати перед кредитором за невиконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність поручителя і боржників є солідарною.
Позичальник ОСОБА_1 порушив взяті на себе зобов`язання, допустивши прострочення погашення суми кредиту і відсотків.
Позивач просив:
стягнути на свою користь солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року в розмірі 33 448,00 дол. США,
заборгованість по сплаті пені у розмірі 23 059,74 грн,
судові витрати.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа судами розглядалась неодноразово.
Заочним рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2017 року позов АТ «УкрСиббанк» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11116467000, укладеним 09 лютого 2007 року, по поверненню кредитних коштів та сплати процентів, що виникла станом на 20 березня 2015 року, у розмірі: кредитна заборгованість - 31 233,36 дол. США, що згідно курсу НБУ становить 730 674,44 грн; заборгованість за процентами - 2 214,64 дол. США, що згідно курсу НБУ становить 51 809,37 грн; а всього 33 448,00 дол. США, що за курсом НБУ, станом на 20 березня 2015 року, становить 782 483,82 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11116467000, укладеним 09 лютого 2007 року по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та процентів за кредит, що виникла станом на 20 березня 2015 року, у розмірі: пеня за прострочення сплати по кредиту - 20 083,78 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 2 975,96 грн; а всього 23 059,74 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Заочне рішення мотивовано тим, що банк 18 грудня 2014 року звернувся до відповідачів з вимогою про дострокове виконання зобов`язань, яку вони залишили без відповіді та задоволення, і заборгованість не сплатили. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року апеляційну скаргу позивача АТ «УкрСиббанк» задоволено.
Заочне рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 серпня 2017 року в частині порядку стягнення заборгованості за кредитним договором змінено та викладено абзац другий та третій його резолютивної частини у наступній редакції:
«Стягнути з ОСОБА_1 , солідарно з ОСОБА_2 та солідарно з ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11116467000, укладеним 09 лютого 2007 року, по поверненню кредитних коштів та сплати процентів, що виникла станом на 20 березня 2015 року, у розмірі: кредитна заборгованість - 31 233,36 дол. США; заборгованість за процентами - 2 214,64 дол. США; а всього 33 448 дол. США.
Стягнути з ОСОБА_1 , солідарно з ОСОБА_2 та солідарно з ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11116467000, укладеним 09 лютого 2007 року, по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та процентів за кредит, що виникла станом на 20 березня 2015 року у розмірі: пеня за прострочення сплати по кредиту - 20 083,78 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 2 975,96 грн; а всього 23 059,74 грн».
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду від 26 червня 2018 року мотивована тим, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима. Вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, стягнути грошову суму в іноземній валюті.
Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 січня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення.
Ухвала мотивована тим, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 не отримував особисто під розписку судові повістки-виклики, які були надіслані судом на адресу проживання відповідача. Судові повістки повернулися до суду за закінченням терміну зберігання. Про розгляд справи в суді він був обізнаний, судом зупинялося провадження по справі з причин перебування ОСОБА_3 на військовій службі до припинення перебування його у складі збройних сил України. Поважність причин не явки до суду відповідачем не обґрунтована, ОСОБА_3 до заяви про перегляд заочного рішення не надано жодного доказу, який має істотне значення для правильного вирішення справи.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Заочне рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду від 26 серпня 2020 року мотивована тим, що 13 червня 2013 року, між ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк» укладено додаткову угоду № 3 до договору про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, якою сторонами визначено, що з 13 червня 2013 року за використання кредитних коштів процентна ставка встановлюється у розмірі 12,3 % річних, фактично підтвердивши розмір відсотків, погоджених на дату укладення договору, та домовились, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення, й таке нарахування починається з дати виникнення прострочення Тобто, сторони договору про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, у порядку визначеному підпунктом 1.3.1 цього договору, переглянули розмір відсоткової ставки та дійшли згоди щодо нарахування підвищеної процентної ставки без попереднього письмового повідомлення позичальника, що жодним чином не вплинуло на обсяг відповідальності поручителів за цим договором. За таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що зобов`язання за договорами забезпечення кредиту (поруки) не припинилися на підставі частини першої статті 559 ЦК України, отже, суд першої інстанції правомірно поклав на поручителя ОСОБА_3 солідарну відповідальність із боржником за кредитним договором.
Постановою Верховного Суду від 24 березня 2021 року у задоволенні клопотання ПАТ «УкрСиббанк» про закриття касаційного провадження відмовлено.
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року скасовано.
Передано справу № 211/1971/15-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_3 при зверненні із заявою про перегляд заочного рішення та із апеляційною скаргою вказував, що не отримував ніяких повідомлень про позов, заочне рішення ухвалене за його відсутності в суді першої інстанції. Проте суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, станом на 20 березня 2015 року, у загальному розмірі 33 448 дол. США, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 31 233,36 дол. США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 2 214,64 дол. США; та заборгованість по сплаті пені у загальному розмірі 23 059,74 грн, яка складається з пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 20 083,78 грн та пені за прострочення сплати процентів у розмірі 2 975,96 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, станом на 20 березня 2015 року, у загальному розмірі 33 448 дол. США, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 31 233,36 дол. США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 2 214,64 долари США; та заборгованість по сплаті пені у загальному розмірі 23 059,74 грн, яка складається з пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 20 083,78 грн та пені за прострочення сплати процентів у розмірі 2 975,96 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів вручення відповідачу ОСОБА_3 судової повістки про призначення справи до розгляду, що не відповідає частині п`ятій статті 128 ЦПК України.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що кредитор АТ «УкрСиббанк» змінив строк виконання основного зобов`язання, який вважається таким, що настав для позичальника ОСОБА_1 , що зумовило для нього виникнення обов`язку в цей строк повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти та інші платежі.
Оскільки, з договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 3.1.) про його дію до повного виконання зобов`язань за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, так як суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що порука припиняється після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. У кредитному договорі строк виконання основного зобов`язання визначений строком повного погашення кредиту - 08 лютого 2018 року.
Однак, пред`явивши 18 грудня 2014 року вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов`язання й був зобов`язаний пред`явити позов до поручителя ОСОБА_3 протягом шести місяців з моменту спливу 32-денного строку після отримання позичальником вимоги про дострокове виконання зобов`язання або після спливу 41 календарного дня після дати відправлення цієї вимоги.
Як вбачається з матеріалів справи, позов до боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 пред`явлений у квітні 2015 року, тобто в межах строку дії поруки.
Поручитель ОСОБА_3 був ознайомлений з умовами кредитного договору, підписавши 09 лютого 2007 року договір поруки, а 01 червня 2007 року - додаткову угоду до договору поруки.
Таким чином, умови кредитного договору передбачають нарахування та сплату щомісячних процентів, тобто розміру процентної ставки за користування кредитом у разі, коли терміни внесення платежів не порушено; та підвищених процентів - розміру підвищеної процентної ставки за користування кредитом у разі порушення строків погашення кредиту. При цьому у разі дотримання графіку внесення платежів процентна ставка як плата за користування кредитними коштами залишається у погодженому сторонами розмірі.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що нарахування підвищеної процентної ставки не є збільшенням розміру плати за користування кредитом, яка призводить до збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки є мірою відповідальності за прострочення виконання кредитного зобов`язання.
13 червня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк» було укладено додаткову угоду № 3 до договору про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, якою сторонами визначено, що з 13 червня 2013 року за використання кредитних коштів процентна ставка встановлюється у розмірі 12,3% річних, фактично підтвердивши розмір відсотків погоджених на дату укладення договору, та домовились, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення, й таке нарахування починається з дати виникнення прострочення. Тобто, сторони договору про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, у порядку визначеному підпунктом 1.3.1 цього договору, переглянули розмір відсоткової ставки та дійшли згоди щодо нарахування підвищеної процентної ставки без попереднього письмового повідомлення позичальника, що жодним чином не вплинуло на обсяг відповідальності поручителів за цим договором.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що зобов`язання за договорами забезпечення кредиту (поруки) не припинилися на підставі частини першої статті 559 ЦК України, отже, суд першої інстанції правомірно поклав на поручителя ОСОБА_3 солідарну відповідальність із боржником за кредитним договором. Водночас, законом не заборонено укладення кількох договорів поруки на виконання того самого зобов`язання та в цьому випадку частина третя статті 554 ЦК України застосована бути не може. Поручителі не несуть у такому разі солідарної відповідальності між собою, оскільки не можна вважати поруку їхньою спільною. За таких обставин кредитор має право пред`явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору, але поручитель, що виконав зобов`язання, не може висунути вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок про наявність підстави для стягнення заборгованості з відповідачів за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті, а тому суд першої інстанції помилково визначив еквівалент розміру заборгованості за договором (за кредитом та процентами) у гривні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2021 року в частині стягнення з нього на користь АТ «УкрСиббанк» грошових коштів та ухвалити нове рішення, яким відмовити АТ «УкрСиббанк» в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 .
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду є незаконною та необґрунтованою. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми статті 559 ЦК України в частині припинення поруки у зв`язку із зміною зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Відповідно до пункту 2.1 договору поруки зазначено, що кредитор не вправі змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи або печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою), або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін.
Однак, незважаючи на такі умови договору поруки, як стало відомо ОСОБА_3 згодом, банківська установа неодноразово вносила зміни до кредитного договору, однак зміни та доповнення до договору поруки не вносилися, його як поручителя в жодний спосіб не повідомляли про графік, строки та суми погашення періодичних платежів. Йому було відомо тільки про те, що кінцевий термін погашення всієї суми кредиту - 08 лютого 2018 року.
На час укладення основного договору - 09 лютого 2007 року, банківською установою було введено ОСОБА_3 як поручителя в оману, що 09 лютого 2007 року, позичальнику було видано кредит в сумі 53 000,00 дол. США. Як вбачається із додаткових угод до кредитного договору, вказана сума кредиту в розмірі 53 000,00 дол. США видавалася позичальнику частинами, в період із 12 лютого 2007 року по 05 червня 2007 року, про що він не повідомлявся як поручитель. Вказана обставина підтверджується додатковими угодами до кредитного договору.
Оскільки кінцевий строк повернення кредиту - 08 лютого 2018 року, тому банк безпідставно звернувся до суду із позовом особисто до нього як до поручителя в 2015 році, із цих же підстав, ОСОБА_3 вважає вимоги банку до нього необґрунтованими.
Судом апеляційної інстанції не було враховано положення договору поруки та умови, на яких вносяться зміни та доповнення до нього, та не враховано, що підвищена відсоткова ставка наведена в розрахунку до позову в розмірі 24,6 % річних, зазначена в даному розрахунку банком саме у зв`язку із укладенням між банком та позичальником додаткової угоди до кредитного договору 13 червня 2013 року за № 3, без укладення будь-яких додаткових угод з ОСОБА_3 як із поручителем, у зв`язку із чим збільшився розмір його відповідальності перед банком.
Апеляційним судом застосовані норми матеріального права, а саме статті 554, 559 ЦК України без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц.
Судом не досліджувалися жодні належні та допустимі докази того факту, що на адресу ОСОБА_3 , як поручителя, направлялася вимога саме такого змісту, яка була долучена позивачем до матеріалів цивільної справи та в якій банк зазначав про невиконання позичальником умов договору та про необхідність дострокового погашення кредиту. Жодних письмових вимог від банку, де б у ОСОБА_3 вимагали дострокового виконання зобов`язань позичальника за кредитом, він не отримував. Отже строк виконання зобов`язань за кредитним договором не настав, а тому, відповідно, відсутні підстави для відповідальності поручителів.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги та зробив помилковий висновок, що початком перебігу строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, є 41-й календарний день з дня направлення позивачем письмових повідомлень (вимог) про дострокове повернення коштів за кредитними договорами. Доказом даного факту є те, що в матеріалах цивільної справи відсутні докази та вони судом не досліджувалися, а саме опис вкладення до поштового конверту, відповідно до якого б вбачалося, що банківська установа повідомляла ОСОБА_3 , як поручителя, про необхідність дострокового повного погашення заборгованості за кредитним договором.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3 , в іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
Позиція інших учасників справи
У жовтні АТ «УкрСиббанк» подало відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4 , у якому просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України. При відмові у закритті касаційного провадження та розгляді касаційної скарги ОСОБА_3 по суті - касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2021 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що всі доводи ОСОБА_3 є необґрунтованими та безпідставними, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що на підставі додаткової угоди до договору про надання споживчого кредиту не відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя, зробив обґрунтований висновок про солідарне стягнення заборгованості. Банк послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 646/2866/16-ц. Верховний Суд України у справі № 6-638цс16 зробив висновок, що в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред`явить вимоги до поручителя. Правовідносини у справі № 638/13683/15-ц (в якій Верховним Судом прийнято постанову від 26 травня 2020 року, на яку посилається ОСОБА_3 як на підставу касаційного оскарження) не є подібними з правовідносинами у справі № 211/1971/15-ц. Щодо застосування норми частини першої статті 559 ЦК Верховним Судом викладена позиція у постанові від 28 травня 2020 року у справі № 204/3266/17 (провадження № 61-35685ск18). Щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України Верховним Судом викладена позиція у постанові від 05 жовтня 2021 року у справі № 2601/7773/12 (провадження № 61-2498ск21).