Постанова
Іменем України
10 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 677/1060/21
провадження № 61-4905св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Красилівське підприємство водопровідно-каналізаційного господарства,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області у складі судді Кускової Т. В. від 13 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В., від 20 квітня 2022 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
Красилівського підприємства водопровідно-каналізаційного господарства про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона працювала на посаді діловода (секретаря) Красилівського ПВКГ. Відповідно до наказу керівника підприємства від 23 лютого 2021 року № 5-к/тр "Про зміну істотних умов праці" її було повідомлено, що з 24 квітня 2021 року на неї покладається виконання функцій уповноваженої особи з публічних закупівель, визначених Законом України "Про публічні закупівлі" та Положенням про уповноважену особу, відповідальну за організацію та проведення спрощених закупівель по Красилівському ПВКГ. При цьому зазначено, що у разі незгоди на продовження роботи в нових умовах вона буде звільнена з посади на підставі пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
Позивачка зазначала, що вона відмовилася від виконання функцій уповноваженої особи з публічних закупівель, оскільки не мала відповідного досвіду та кваліфікації. Однак, незважаючи на це, на підставі наказу керівника підприємства від 26 квітня 2021 року № 22к/тр її було звільнено з посади діловода (секретаря).
Вважала своє звільнення з роботи незаконним, оскільки за своєю кваліфікацією та посадою вона не могла виконувати обов`язки уповноваженої особи з публічних закупівель. Посилалася на те, що ніяких змін в організації виробництва і праці на Красилівському ПВКГ не відбулося, а покладення на діловода (секретаря) обов`язків щодо здійснення публічних закупівель є зміною спеціальності, кваліфікації та посади, у зв`язку із чим таке звільнення повинно було здійснене на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконним наказ про її звільнення з роботи від 26 квітня 2021 року № 22к/тр, поновити її на посаді діловода (секретаря) та стягнути з Красилівського ПВКГ середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Стислий виклад заперечень відповідача
Красилівське ПВКГ заперечувало проти задоволення позову у повному обсязі. Зазначало, що зміна істотних умов праці на підприємстві була зумовлена змінами в організації виробництва і праці, а саме здійсненою реформою децентралізації та передачі на баланс Красилівського ПВКГ об`єктів водопостачання. У зв`язку із збільшенням об`ємів роботи у Красилівського ПВКГ виникла виробнича необхідність перекласти обов`язки уповноваженої особи з публічних закупівель на позивачку, яка має вищу економічну освіту. Про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 було повідомлено належним чином та ураховуючи її відмову від продовження роботи в нових умовах звільнено її на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Відповідач зауважував також про пропуск позивачкою визначеного статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області
від 13 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 квітня 2022 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивачки з роботи на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України було здійснено з дотриманням положень трудового законодавства. Встановлено, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, що потягли зміну істотних умов праці, у зв`язку із чим на позивачку, яка має вищу економічну освіту, було покладено нові обов`язки уповноваженої особи з публічних закупівель. Оскільки ОСОБА_1 відмовилась продовжувати роботу в нових умовах, її звільнення є таким, що відповідає положенням частини четвертої статті 32, пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Суд першої інстанції додатково зазначив, що позивачка пропустила встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України строк, що є також окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі.
Додатковим рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 11 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала
05 червня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 13 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 квітня 2022 року, справу направити на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України
від 04 липня 2012 року у справі № 6-59цс12 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
ОСОБА_1 посилається на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що посада діловода (секретаря) та її досвід роботи не відповідали вимогам, які ставляться до посади уповноваженої особи з публічних закупівель. Покладення на неї нових обов`язків потребує зміни її кваліфікації, а тому її звільнення повинно було проводитися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
ОСОБА_1 звертає увагу також на те, що суди попередніх інстанцій не встановили зміну істотних умов праці діловода (секретаря) Красилівського ПВКГ. Жодного документа, який би підтверджував такі зміни немає. Обов`язки уповноваженої особи з публічних закупівель здійснював та продовжує здійснювати начальник Красилівського ПВКГ, при цьому після її звільнення також не відбулось жодних змін умов праці діловода (секретаря).
Додатково зазначала про відсутність згоди профспілкового комітету на її звільнення та порушення судом першої інстанції її права на подання відповіді на відзив відповідача.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 13 вересня
2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 квітня
2022 року.
29 липня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
15 липня 2022 року Красилівське ПВКГ через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що касаційна скарга є необґрунтованою, не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. Суди правильно встановили, що у Красилівському ПВКГ відбулись зміни в організації виробництва і праці, у зв`язку із чим ОСОБА_1 було попереджено про зміну істотних умов її праці відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України. Позивачка мала відповідну освіту та можливість пройти навчальні курси з отримання знань та навичок уповноваженої особи з публічних закупівель, при цьому виконання покладених на неї нових обов`язків не заважали їй продовжувати роботу за тієї самою спеціалізацією, кваліфікацією та посадою.
Додатково Красилівське ПВКГ зазначало про пропуск позивачкою передбаченого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду із цим позовом.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до наказу начальника Красилівського ПВКГ від 23 лютого
2021 року № 5-к/тр "Про зміну істотних умов праці", у зв`язку із виробничою необхідністю, з метою вчасного та якісного проведення публічних закупівель на підприємстві, доручено ОСОБА_1 , діловоду (секретарю), з 24 квітня 2021 року виконувати функції уповноваженої особи з публічних закупівель, з призначенням щомісячної доплати у розмірі 25 % від посадового окладу діловода (секретаря), за здійснення додаткової до основних посадових обов`язків роботи з організації та проведення закупівель.
23 лютого 2021 року повідомлено ОСОБА_1 про винесення наказу
від 23 лютого 2021 року № 5-к/тр "Про зміну істотних умов праці", зазначено про необхідність надання згоди або відмови продовжувати роботу за новими умовами до 24 квітня 2021 року. Зазначено, що у випадку відсутності письмової згоди до указаної дати її буде звільнено на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Згідно з актом про відмову від підписання наказу "Про зміну істотних умов праці" № 5-к/тр від 23 лютого 2021 року позивачка відмовилась від проставляння підпису у наказі щодо ознайомлення із ним.
23 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулась до начальника Красилівського ПВКГ із заявою, у якій повідомила про відмову від виконання функцій уповноваженої особи з публічних закупівель.
Наказом начальника Красилівського ПВКГ від 26 квітня 2021 року № 22 к/тр ОСОБА_1 звільнено з посади діловода (секретаря) на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Того ж дня позивачку ознайомили із зазначеним наказом.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.
Розширення трудових обов`язків працівників можливе або за згоди працівника, або в порядку, встановленому частиною третьою статті 32 КЗпП України, за наявності відповідних підстав.
Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2012 року у справі №6-59цс12, на який посилається заявниця як на підставу касаційного оскарження.
У пункті 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз`яснено, що згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов`язку поновити працівникові попередні умови праці.