Постанова
Іменем України
10 серпня 2022 року
місто Київ
справа № 504/369/18
провадження № 61-16633св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 ,
подану адвокатом Чепелєвим Олександром Івановичем, на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 06 липня 2020 року у складі судді Доброва П. В. та постанову Одеського апеляційного суду
від 17 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М.,
Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики.
Позовні вимоги мотивувала тим, що 08 листопада 2011 року між нею та відповідачем укладений договір позики у формі розписки, згідно з якою вона надала у борг ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 12 938,00 євро, які він зобов`язувався повернути до 31 серпня 2016 року.
30 липня 2013 року між нею та відповідачем укладений договір позики у формі розписки, згідно з якою вона надала у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 3 500,00 дол. США, які він зобов`язувався повернути
до 31 серпня 2016 року.
Посилаючись на те, що у встановлений у розписках строк ОСОБА_2 грошові кошти не повернув, позивач просила стягнути з відповідача заборгованість за договором позики та три проценти річних в сумі
635 599,38 грн.
Короткий зміст судових рішення судів попередніх інстанцій
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 06 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду
від 17 серпня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі
635 599,38 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що за своєю суттю складені ОСОБА_2 розписки від 08 листопада 2011 року та
від 30 липня 2013 року про отримання у борг грошових коштів та зобов`язання їх повернути до 31 серпня 2016 року є документами, які підтверджують укладення договору позики, засвідчують отримання боржником від кредитора грошових коштів та обов`язок їх повернути, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2 , подана адвокатом Чепелєвим О. І., на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 06 липня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, у якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду
від 21 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Касаційна скаргаОСОБА_2 у межах доводів та вимог, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань заявника про призначення у справі судово-технічної експертизи документів від 27 листопада 2018 року та від 10 вересня 2019 року. Суд апеляційної інстанції на зазначене увагу не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 , поданий адвокатом Сидорук Д. С., на касаційну скаргуОСОБА_2 , у якому вона просила касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити в силі.
Відзив мотивований посиланням на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача двічі заявляв необґрунтовані клопотання про призначення у справі експертизи з різних підстав. Зокрема, вперше з метою з`ясування давності складання документа, оскільки він вважав, що боргові розписки складені у 2016 році, однак у наданих суду поясненнях, позивач підтвердила цей факт, а отже зазначені обставини визнані сторонами і не потребували доведення шляхом призначення експертизи. А тому повторне подання відповідачем клопотання про призначення у справі експертизи, свідчить про зловживання ним своїми процесуальними правами.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
08 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого позивач надала відповідачу в борг грошові кошти в сумі 12 938,00 євро. У присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , відповідач підтвердив факт отримання грошових коштів та зобов`язався повернути їх до 28 лютого 2012 року.
30 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, згідно з умовами якого позивач надала відповідачу у борг грошові кошти в сумі 3 500,00 дол США. У присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідач зобов`язався повернути борг за першою вимогою.
У 2016 році за домовленістю сторін, боргові розписки від 08 листопада
2011 року та 30 липня 2013 року, були передруковані із зазначенням нового строку виконання зобов`язань за обома розписками - 31 серпня 2016 року. Підписами у нових розписках, сторони підтвердили свою згоду на зміну строку виконання зобов`язань за обома розписками.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Установлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду
від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та
від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.