Постанова
Іменем України
10 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 448/13/21
провадження № 61-5565св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідачі (позивач та третя особа за зустрічним позовом): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 30 серпня 2021 року в складі судді Гіряк С. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 травня 2022 року в складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона та її малолітні діти зареєстровані та проживали у житловому будинку АДРЕСА_1 (далі - будинок, спірне житло), у який вона вселилася як член сім`ї власника будинку (дружина сина відповідачів) зі згоди власників. У 2020 році після розлучення з ОСОБА_4 між нею та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 виникла сварка, під час якої останні виселили її разом з малолітніми дітьми із вказаного житла. Вона з дітьми намагалась повернутись у спірне житло 15 липня 2020 року, однак, відповідачі їх не пустили, у зв`язку з чим вона зверталася із заявою до поліції. Відповідачі змінили вхідні замки у дверях та не пускають їх у будинок. У будинку залишились її речі. Вона та її діти не мають іншого житла та постійного місця проживання.
Враховуючи зазначене, позивач просила суд усунення перешкоди у користуванні будинком шляхом вселення її та її дітей до цього будинку та передати їй ключі від вказаного житла.
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернулася із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовну заяву мотивовано тим, що вона є власником спірного будинку, зареєстрована та проживає у ньому. Її син ОСОБА_4 перебував у шлюбі з ОСОБА_1 , тому остання вселилась до вказаного житлового будинку. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 змінила адресу фактичного місця проживання, однак не змінила адресу місця своєї реєстрації. ОСОБА_1 не проживає у будинку більше року, в утриманні житла участі не бере та не цікавиться ним. Вона не чинила перешкод у користуванні жилим приміщенням ОСОБА_1 , яка вивезла із спірного будинку свої особисті речі та проживає у іншому орендованому будинку. Факт реєстрації ОСОБА_1 у спірному будинку порушує її право на вільне розпорядження і користування майном, вона позбавлена можливості оформити субсидію на комунальні послуги.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 30 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 травня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано відповідачів усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 та її синами: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спірним будинком шляхом їх вселення до цього житла та передачі їй ключів від нього.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 набула право користування спірним житлом згідно із законом, вселившись у нього та зареєструвавши місце проживання в установленому законом порядку за згоди власника цього будинку, а відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні вказаним житловим приміщенням.
ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами, що ОСОБА_1 без поважних причин понад рік не проживає за зареєстрованим місцем проживання та втратила інтерес до спірного житла.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
До Верховного Суду 16 червня 2022 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а її зустрічний позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 502/922/18.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини другої статті 405 ЦК України, які не стосуються колишніх членів сімʼї власника житла.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У липні 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 є власником спірного житлового будинку, у якому зареєстровано місце проживання: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 03 липня 2020 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано (справа № 448/2020/19). При цьому суд не вирішував питання про місце проживання малолітніх дітей подружжя.
У 2020 році після розлучення з ОСОБА_4 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 виникла сварка, під час якої останні виселили позивача разом з малолітніми дітьми із спірного житла.
Згідно із довідкою Яворівського районного відділу поліції відділення № 1 № 743/65/01-2021 від 01 лютого 2021 року ОСОБА_1 15 липня 2020 року зверталася до Мостиського ВП Яворівського ВП ГУНП у Львівській області з приводу того, що ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні житлом.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
За положеннями статті 47 Конституції України та статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.