Постанова
Іменем України
10 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 127/5836/21
провадження № 61-4982св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2022 року в складі судді Дернової В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 квітня 2022 року в складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., Денишенко Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання за ним права особистої власності на квартиру.
В обґрунтування позову вказав, що з 22 січня 2012 року до 24 грудня 2021 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . До укладення шлюбу (11 листопада 2011 року) він уклав попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири у будинку по АДРЕСА_1 , на виконання якого у день укладення цього договору за рахунок особистих коштів вніс платіж у розмірі 96 % вартості квартири, що складало 328 300 грн, з внесенням решти 4 % до 10 числа наступного місяця, яку він здійснив 22 листопада 2011 року.
Також за особисті кошти, отримані від продажу двох власних автомобілів, 17 вересня 2019 року він придбав автомобіль марки "Фольксваген Пасат", реєстраційний номер НОМЕР_1 , який 19 червня 2020 року відчужив за 280 000 грн.
Посилаючись на вказані обставини, а також спір між сторонами щодо поділу майна, позивач просив визнати за ним право особистої власності на придбану ним квартиру АДРЕСА_2 з передачею особистих коштів в сумі 250 000 грн на користь ОСОБА_2
23 червня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на аналогічні обставини, просила встановити факт проживання її та ОСОБА_1 однією сімʼєю без реєстрації шлюбу в період з 02 червня 2010 року по 21 січня 2012 року та визнати квартиру АДРЕСА_2 об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Ухвалою Вінницького міського суду від 12 липня 2021 року зустрічний позов було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано їх у одне провадження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано квартиру АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
У решті позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 не доведено факт її проживання у період з 02 червня 2010 року до 21 січня 2012 року з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Установивши, що частина пайових внесків на об`єкт інвестування була сплачена під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, суд виходив з того, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому, частки кожного з колишнього подружжя у праві спільної сумісної власності на квартиру суд не визначав, оскільки така позовна вимога не заявлялася. Також суд виходив з того, що перебування спірної квартири на момент ухвалення рішення у справі у власності іншої особи не є перешкодою для визначення правового статусу нерухомого майна як об`єкта права особистої власності одного з подружжя або об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 квітня 2022 року за апеляційною скаргою ОСОБА_3 скасовано рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2022 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_2 у встановленні факту спільного проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 02 червня 2010 року по 21 січня 2012 року не оскаржувалося.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира ще до пред`явлення сторонами позовів була передана за заявою боржника ОСОБА_1 у власність стягувачу ОСОБА_3 у порядку примусового виконання рішення Вінницького міського суду від 19 жовтня 2020 року про стягнення з нього 560 000 грн, позичених у неї ще до шлюбу на особисті потреби.
Грошові внески за спірну квартиру у передбаченому попереднім договором розмірі були внесені ОСОБА_5 у повному об`ємі ще до укладення шлюбу, а тому інфляційна доплата до її вартості у розмірі 3 480 грн та здійснення у період шлюбу лише оформлення права власності на квартиру за позивачем в силу статті 57 СК України не є підставами для визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
06 червня 2022 року на електронну адресу Верховного Суду ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 01 грудня 2021 року у справі № 204/3949/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 682/2493/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що вчиняючи реєстрацію права власності на спірну квартиру, стягувач ОСОБА_3 і боржник ОСОБА_1 переслідували мету уникнути у майбутньому поділу майна подружжя та діяли вочевидь недобросовісно по відношенню до ОСОБА_2 , що не було враховано судом під час апеляційного перегляду цієї справи. У матеріалах справи відсутній оригінал договору інвестування спірної квартири, а також докази сплати коштів за цим договором до укладення шлюбу сторонами. При цьому подані ОСОБА_1 докази є неналежними. Крім того, вказаний договір є нікчемним, оскільки не завірений нотаріально. Заявник позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, при розгляді справи про поділ майна подружжя (№ 127/26085/20), розгляд якої зупинено до вирішення даної справи.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 22 січня 2012 року по 26 січня 2021 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
11 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ "БМУ-2-ЛТД" було укладено попередній договір № 29 і про укладення договору купівлі-продажу квартири в 160 квартирному житловому будинку по АДРЕСА_1 , згідно із умовами якого сторони зобовʼязалися у 2012 році укласти договір купівлі-продажу вказаної квартири (продаж квартири буде вчинено за 341 284 грн, з яких 96 % (328 300 грн) сплачується в момент укладення даного договору, а 4 % вноситься рівними частинами щомісячно згідно із графіком, з можливістю збільшення ціни на неоплачену частину квартири.
Відповідно до квитанції № 1888_9 від 11 листопада 2011 року ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_1 320 000 грн (призначення платежу: поповнення коштів на поточний рахунок згідно із договором № 8830-Будівельник).
Згідно із квитанцією № 1435_26 від 22 листопада 2011 року ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_1 21 284 грн (призначення платежу: поповнення коштів на поточний рахунок згідно із договором № 8830-Будівельник).
Відповідно до квитанції № 1888_162 від 20 серпня 2020 року ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_1 3 480 грн (призначення платежу: поповнення коштів на поточний рахунок згідно із договором № 8830-Будівельник).
29 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ "БМУ-2-ЛТД" було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 за 344 752 грн, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ткачук М. В. за реєстровим № 4644.
За актом прийому-передачі від 29 жовтня 2012 року продавець ТОВ "БМУ-2-ЛТД" передав покупцю ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 29 жовтня 2012 року квартиру АДРЕСА_2 . При цьому засвідчено, що покупець перерахував на рахунок покупця вартість майна, що складає 344 752 грн.
Рішенням Вінницького міського суду від 19 жовтня 2020 року, що набрало законної сили (справа № 127/19365/20), стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 560 000 грн заборгованості за договором позики від 21 вересня 2011 року.
11 грудня 2020 року на підставі постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу і акту про передачу арештованого нерухомого майна боржника стягувачу за згодою боржника ОСОБА_1 у ВП № 63873826, спірна квартира в рахунок залишку заборгованості у сумі 300 000 грн була передана ОСОБА_3 , яка 30 грудня 2020 року зареєструвала за собою речове право власності на це майно.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.