Постанова
Іменем України
10 cерпня 2022 року
м. Київ
справа № 541/312/21
провадження № 61-2731ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04 жовтня 2021 року у складі судді Куцин В. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2022 рокуу складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Абрамова П. С., Чумак О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання за нею права власності на Ѕ частку такого майна.
Позов мотивовано тим, що 16 липня 1978 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, від якого у них народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Миргородського міського суду Полтавської області від 13 липня 1993 року шлюб між ними було розірвано.
Однак, незважаючи на розірвання шлюбу, вони продовжували жити однією сім`єю.
29 квітня 1996 року за спільні сімейні заощадження було придбано та зареєстровано за ОСОБА_3 нерухоме майно -квартиру АДРЕСА_1 , про що укладено договір купівлі-продажу, посвідчений державним нотаріусом Першої Миргородської державної нотаріальної контори Наконечною Н. П.
В подальшому, 22 липня 2004 року, було проведено державну реєстрацію розірвання шлюбу між позивачкою та ОСОБА_3 , про що ДРАЦС в Книзі реєстрації розірвань шлюбу зроблено відповідний актовий запис № 91.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер.
Позивачка стверджує, що ні після укладення відповідного договору купівлі- продажу квартири, ні на момент державної реєстрації розірвання їхнього з ОСОБА_3 шлюбу, ні в подальшому ОСОБА_3 не заперечував її право у спільній сумісній власності на придбану ними квартиру. Будь-яких спорів з цього приводу між ними не виникало. З відповідними позовами до суду ніхто з них не звертався, оскільки вони не порушували, не заперечували, не оспорювали жодних майнових прав один одного.
У листопаді 2020 року їй стало відомо , що за життя ОСОБА_3 залишив заповіт на ім`я відповідачки ОСОБА_2 , за яким заповідав останній зареєстровану за ним у власності квартиру АДРЕСА_1 .
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , квартиру АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 .
У березні 2021 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про встановлення факту роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу.
Зустрічний позов мотивовано тим, що рішенням Миргородського міського суду Полтавської області від 13 липня 1993 року розірвано шлюб між колишнім подружжям ОСОБА_6 .
З квітня 1993 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживали роздільно і фактично припинили шлюбні відносини.
29 квітня 1996 року ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1 , зареєструвавши 15 травня 1996 року за собою право власності на нерухомість.
22 липня 2004 року, за заявою ОСОБА_1 , проведено державну реєстрацію розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_3 .
З 03 серпня 2005 ОСОБА_2 стала проживати однією сім`єю з ОСОБА_3 у спірній квартирі, а ІНФОРМАЦІЯ_3 останній помер, заповівши їй належне йому нерухоме майно.
Посилаючись на те, що встановлення факту роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбних відносин необхідно для вирішення питання щодо успадкування права власності на спірну квартиру згідно заповіту, ОСОБА_2 просила суд встановити факт роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в період з квітня 1993 року по 22 липня 2004 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ частку такого майна відмовлено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 мотивовано тим, що спірна квартира набута ОСОБА_3 за час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачкою, а тому є їх спільною сумісною власністю. Однак, після реєстрації розірвання шлюбу в органах ДРАЦС (22липня 2004 року) позивачка не проживала у квартирі та не була зареєстрована в ній, а отже більше 16 років не цікавилась цим майном як співвласник, до суду з позовом звернулася лише 11 лютого 2021 року, тобто з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у його задоволенні.
Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що факт роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в період з квітня 1993 року по 22 липня 2004 року не підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами та показами допитаних в судовому засіданні свідків.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04 жовтня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04 жовтня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ частку такого майна іухвалити нове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення у вказаній частині позовних вимог ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Заявниця зазначає, що про порушене право їй стало відомо лише у листопаді 2020 року із позову ОСОБА_2 , із змісту якого убачається, що остання за заповітом ОСОБА_3 успадкувала всю квартиру, включно із часткою ОСОБА_1 .
Доводи інших учасників справи
22 квітня 2022 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідачка просить суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
05 травня 2022 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій позивачка вказує на необґрунтованість викладених у відзиві доводів та просить задовольнити касаційну скаргу.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
14 квітня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 16 липня 1978 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Від даного шлюбу у них народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Миргородського міського суду Полтавської області від 13 липня 1993 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано.
22 липня 2004 року у відділі РАЦС по м. Миргороду Миргородського міськрайонного управління юстиції Полтавської області розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу Серії НОМЕР_1 , виданим 19 грудня 2006 року відділом РАЦС по м. Миргороду Миргородського міськрайонного управління юстиції Полтавської області.
Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 29 квітня 1996 року ОСОБА_3 купив у ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку 15 травня 1996 року зареєстровано за ОСОБА_3 . Лубенським міжміським бюро технічної інвентаризації в реєстрову книгу № 36 за реєстровим № 28.
Вказану квартиру ОСОБА_3 заповів ОСОБА_2 , про що 22 жовтня 2015 приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Пазинич Р. В. посвідчено заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 18841.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер.
04 жовтня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ частку такого майна.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.