Постанова
Іменем України
08 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 711/3862/20
провадження № 61-20791св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Inter Cars Ukraine",
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Науменко Тетяна Миколаївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Inter Cars Ukraine" на постанову Черкаського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У червні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю "Inter Cars Ukraine" (далі - ТОВ "Inter Cars Ukraine") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Науменко Т. М., про визнання недійсним договору дарування.
Позовна заява мотивована тим, що 17 грудня 2018 року між ТОВ "Inter Cars Ukraine" та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір поставки № U44140, за яким останній отримав замовлені ним запасні частини до автомобілів, автохімію, масла, супутні товари для автотранспорту тощо (далі - товар) окремими партіями. Зокрема, протягом липня-серпня 2019 року ОСОБА_1 отримав від позивача товар на загальну суму 174 571,11 грн на підставі видаткових накладних, у яких було зазначено кінцевий строк розрахунку за товар.
Однак ОСОБА_1 свої зобов`язання по оплаті товару не виконав, тому позивач був змушений звернутися до суду з позовом про повернення коштів. На підставі рішення Господарського суду Черкаської області від 24 жовтня 2019 року в справі № 925/1120/19 присуджено до стягнення зазначену суму боргу на користь позивача. В подальшому було відкрито виконавче провадження із метою примусового виконання рішення суду, однак ОСОБА_1 до цього часу рішення суду не виконав.
Позивачу стало відомо, що 16 серпня 2019 року ОСОБА_1 уклав договір дарування належної йому частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . Позивач вказує, що при укладенні даного договору мала місце лише імітація правочину, договір укладався з відсутністю наміру створити ті правові наслідки, які задекларовані у ньому. Тому позивач вважає, що відповідач ОСОБА_1 умисно вчинив погіршення свого матеріального становища, відчуживши належне йому майно з метою уникнення відповідальності перед кредитором та невиконання обов`язків по договору поставки № U44140 від 17 грудня 2018 року.
Договір дарування грубо порушує майнові права та інтереси позивача на відновлення свого порушеного зі сторони відповідача ОСОБА_1 матеріального становища, у зв`язку із ухиленням останнього від сплати боргу за отриманий товар. Позивач вважає, що договір дарування є фіктивним, оскільки відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , перебуваючи у змові, та маючи спільний умисел, уклали даний договір з єдиною метою - приховати нерухоме майно ОСОБА_1 для уникнення та ухилення ним від виконання своїх обов`язків за договором поставки.
Ураховуючи зазначене, позивач просив суд визнати недійсним договір дарування частки у праві власності на квартиру від 16 серпня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Науменко Т. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1362, за яким ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подарували ОСОБА_3 належну їм 1/2 частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Позивач також просив скасувати запис про реєстрацію за відповідачем ОСОБА_3 права власності, здійснений на підставі оспорюваного договору дарування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 лютого 2021 року позовні вимоги ТОВ "Inter Cars Ukraine" задоволено.
Визнано недійсним договір дарування частки у праві власності на квартиру від 16 серпня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Науменко Т. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1362, за яким ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подарували ОСОБА_3 належну їм 1/2 частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 . у зв`язку з його фіктивністю.
Скасовано запис про право власності, здійснений на підставі оспорюваного договору дарування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із їх доведеності та обґрунтованості, прийшов до висновку, що відповідачем ОСОБА_1 було укладено спірний договір дарування належної йому частки у праві власності квартири його матері - відповідачу ОСОБА_3 з метою погіршення свого матеріального становища та уникнення можливої реалізації належного йому на праві власності нерухомого майна. Укладення цього правочину було фактично вчинене з метою ухилення ОСОБА_1 від виконання обов`язків перед позивачем за договором поставки № U44140 від 17 грудня 2018 року в порядку виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 24 жовтня 2019 року у справі № 925/1120/19 про стягнення на користь позивача коштів у сумі 174 571,11 грн.
Суд першої інстанції зробив висновок про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про визнання спірного договору дарування недійсним як фіктивного.
Задовольняючи вимоги про скасування запису про право власності суд першої інстанції виходив із того, що оскілький такий запис вчинений на підставі недійсного правочину, це має наслідком скасування такого запису.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ "Inter Cars Ukraine" в повному обсязі.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, оскільки не звернув уваги, що борг перед позивачем мав лише відповідач ОСОБА_1 , який уклав договір поставки з позивачем та не виконав його умови, в результаті чого утворився борг по оплаті прийнятого відповідачем ОСОБА_1 товару в сумі 174571,11 грн., який було стягнено за рішенням суду від 24 жовтня 2019 року. Разом з тим, у спірному договорі дарування відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подарували ОСОБА_3 належну їм 1/2 частку у праві власності на квартиру. Тобто, районний суд не звернув уваги на безпідставність вимоги позивача щодо оскарження дарування частки відповідачем ОСОБА_2 , який не мав боргових зобов`язань перед позивачем, тому мав право на власний розсуд розпорядитись своєю часткою, зокрема подарувати.
Апеляційний суд зазначив, що у позовній заяві позивач вказував як на підставу своїзх позовних вимог, що відповідач ОСОБА_1 , отримавши товар у липні-серпні 2019 року згідно договору поставки на загальну суму 174 571,11 грн, не оплитив його, а тому умисно відчужив своє майно з метою невиконання грошового обов`язку перед позивачем, та відповідно уклав спірний договір дарування 16 серпня 2019 року, який є насправді фіктивним. Однак, на думку суду, станом на дату укладення договору дарування у позивача, який лише передавав товар відповідачу у липні-серпні 2019 року, не виникало підстав вважати, що відповідач ОСОБА_1 не виконає своїх зобов`язань та не сплатить кошти позивачу за отриманий товар у визначений сторонами строк. Крім того, станом на дату укладення спірного договору у провадженні суду була відсутня справа за позовом позивача до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поставки.
Апеляційний суд дійшов висновку, що ним не встановлено факту вчинення договору дарування з метою унеможливлення задоволення вимоги позивача, як стягувача за рахунок майна відповідача ОСОБА_1 , як боржника, і таких обставин позивач належними та допустими доказами під час розгляду справи не довів. На виконання оспорюваного правочину, частина нерухомого майна, передана ОСОБА_3 у власність, зареєстрована за нею на праві власності; позивачем не доведено відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки та наявність обставин, з якими закон пов`язує визнання судом договору дарування недійсним з підстав його фіктивності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
20 грудня 2021 року ТОВ "Inter Cars Ukraine" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Черкаського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року та залишити в силі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 лютого 2021 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 21 січня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Inter Cars Ukraine" на постанову Черкаського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження постанови Черкаського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2016 року у справі № 1873цс16 та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 754/4985/16-ц, 11 вересня 2019 року у справі № 757/6306/16-ц, від 04 лютого 2021 року у справі № 450/3294/16-ц.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга подана на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки апеляційним судом було допущено порушення пункту 1 частини другої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу).
Позиції інших учасників
У лютому 2022 року відповідач ОСОБА_3 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції. У зв`язку із цим просила суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
17 грудня 2018 року між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Inter Cars Ukraine" було укладено договір поставки № U44140, умови якого ОСОБА_1 не було виконано в результаті чого утворився борг по оплаті прийнятого відповідачем товару в сумі 174571,11 грн.
У вересні 2019 року ТОВ "Inter Cars Ukraine" звернувся з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором поставки № U44140 від 17 грудня 2018 року (справа № 925/1120/19).
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 24 жовтня 2019 року року у справі № 925/1120/19 задоволено позовні вимоги ТОВ "Inter Cars Ukraine" та стягнено з ФОП ОСОБА_1 на користь ТОВ "Inter Cars Ukraine" заборгованість у сумі 174 571,11 грн та судовий збір - 2 618,56 грн.
Згідно постанови приватного виконавця Плесюк О. С. від 11 грудня 2019 року було відкрито виконавче провадження № 60864613 з виконання наказу Господарського суду Черкаської області № 925/1120/19 про примусове стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Inter Cars Ukraine" заборгованості у сумі 174 571,11 грн та судового збору - 2 618,56 грн.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 25 грудня 1997 року, виданого Придніпровським райвиконкомом м. Черкаси, квартира АДРЕСА_1 на праві власності належала у рівних частках: ОСОБА_4 , відповідачам - ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .
Із договору дарування частки у праві власност на квартиру від 16 серпня 2019 року видно, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як " Дарувальники " передали в дар " Обдарованій" ОСОБА_3 , а вона прийняла в дар 1/2 частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Науменко Т. М. та зареєстрований у реєстрі за № 1362.
Згідно із Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 травня 2020 року, за ОСОБА_3 16 серпня 2019 року було зареєстровано право власності на 1/2 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 16 серпня 2019 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.