ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 333/2030/19
провадження № 51-2629км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Матієк Т.В., Наставного В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Шевченко О.О.,
в режимі відеоконференції
засудженої ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
Козлова О.Ю. в інтересах засудженої ОСОБА_1 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12019080040000512, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимої, останнього разу - 18 серпня 2017 року вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років; на підставі
ст. 75 КК України звільнена від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Вступ
12 лютого 2019 року приблизно о 18:30, ОСОБА_1 маючи умисел, направлений на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, під час виниклого конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин, нанесла йому не менше трьох ударів кухонним ножем в ділянку лівої кисті та живота. Своїми умисними діями
ОСОБА_1 спричинила потерпілому тілесне ушкодження, яке кваліфікується як легке та два поранення, які кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.
Дії ОСОБА_1 суд першої інстанції кваліфікував за ч. 1 ст. 121 КК України та із застосуванням ч. 1 ст. 71 КК України засудив останню до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців.
Апеляційний суд, після розгляду апеляційних скарг засудженої та її захисника, вирок районного суду залишив без зміни.
У поданій касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить оскаржувані судові рішення скасувати й закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у зв`язку з
відсутністю в діях останньої складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:
- Стосовно існування підстав для закриття кримінального провадження на підставі пунктів 2 частини 1 статті 284 КПК України;
- Щодо наявності в діях засудженої необхідної оборони;
- Про доведеність вини засудженої у вчиненні кримінального правопорушеннях, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України «поза розумним сумнівом»;
- Щодо постановлення судових рішень у даному кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від
19 листопада 2020 року засуджено ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання ОСОБА_1 частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 серпня 2017 року та остаточно призначено їй покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців.
ОСОБА_1 визнано винною у тому, що вона 12 лютого 2019 року приблизно
о 18:30, перебуваючи з потерпілим ОСОБА_2 у будинку
АДРЕСА_2 , маючи умисел, направлений на заподіяння останньому тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, під час виниклого конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин, нанесла йому не менше трьох ударів кухонним ножем в ділянку лівої кисті та живота. Своїми умисними діями ОСОБА_1 спричинила потерпілому тілесне ушкодження, яке кваліфікується як легке та два поранення, які кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 09 грудня 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставної кваліфікації дій засудженої ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України, просить оскаржувані судові рішення скасувати і закрити кримінальне провадження щодо останньої у зв`язку з відсутністю в її діях складу інкримінованого кримінального правопорушення.
В обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що потерпілий намагався зґвалтувати засуджену, відтак вона захищалась від його дій у зв`язку з чим використала ніж та нанесла потерпілому відповідні тілесні ушкодження.
Водночас захисник стверджує, що застосований засудженою засіб захисту (ніж) та заподіяння потерпілому шкоди у виді нанесення, зокрема тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для його життя в момент заподіяння є необхідною обороною.
Вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Захисник наполягає на тому, що суд першої інстанції при прийнятті свого рішення не звернув уваги на суперечливі показаннях потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 на підтвердження винуватості засудженої у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Разом з цим, судом проігноровані показання таких свідків як ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які спростовують показання потерпілого про винуватість засудженої.
Крім цього, поза увагою суду залишились показання експерта ОСОБА_7 і такі письмові докази як відеозаписи та фотознімки до протоколів огляду місця події від 12 лютого 2019 року та від 13 лютого 2019 року, висновки експертів судово-медичних експертиз № 152 від 20 лютого 2019 року, № 8-208 від
08 серпня 2019 року, які підтверджують спробу потерпілого зґвалтувати засуджену та спричинення, при цьому, останній тілесних ушкоджень.
Також стверджує, що апеляційний суд на зазначені порушення допущенні районним судом увагу не звернув та, залишаючи подані апеляційні скарги без задоволення, своїх висновків належним чином не мотивував.
При цьому зазначає, що апеляційний перегляд вироку районного суду відбувся без участі потерпілого та матеріали даного кримінального провадження не містять відомостей щодо його належного повідомлення про відповідні судові засідання.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу захисника не подавались.
У судовому засіданні засуджена підтримала подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженої та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника
не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав зазначених у ч. 1 цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірки цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Колегія суддів зазначає, що суд касаційної інстанції є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням судів попередніх інстанцій. Разом з цим, касаційний суд за наявності відповідних доводів сторони у справі здійснює перевірку того, чи додержалися суди першої та апеляційної інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Щодо наявності в діях засудженої необхідної оборони.
Доводи касаційної скарги захисника про неправильне встановлення судом першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом, спрямованості умислу
ОСОБА_1 , що призвело до неправильної кваліфікації її дій за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки засуджена лише оборонялась від нападу потерпілого з метою її зґвалтування, а тому вона діяла у стані необхідної оборони, є безпідставними, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та спростовуються ними.
Згідно з нормами ч. 1 та ч. 3 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
При цьому, до критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу Кримінального правопорушення, пов`язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Виходячи із фактичних обставин даного кримінального провадження, судом першої інстанції правильно встановлено, що в діях потерпілого ОСОБА_2 суспільно небезпечного посягання не було, оскільки за показами свідка ОСОБА_3 встановлено, що коли той прийшов до потерпілого, то побачив на мотузці розвішані речі засудженої, оскільки вони були мокрі. Засуджена ОСОБА_1 була майже непритомна від алкогольного сп`яніння. Після того як вона прокинулась, за власним бажанням випивала разом із свідком і потерпілим горілку, при цьому, добровільно спілкувалася з ними.
До того ж, твердження засудженої про те, що вона захищалась від нападу потерпілого, який намагався її зґвалтувати та застосовував до неї насильство, яке б створювало реальну або уявну загрозу її життю чи здоров`ю спростовуються висновком експерта № 152 від 20 лютого 2019 року, зокрема тим, що рана в ділянці лівого передпліччя, синець в ділянці лівого ліктьового суглобу, садно в крижовій ділянці праворуч у ОСОБА_1 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, які розташовані на ділянках тіла, що є доступними для їх спричинення власною рукою засудженої (т. 3, а. п. 172-173). При цьому експерт ОСОБА_7 , яка була допитана у суді першої інстанції, пояснила, що вищевказані тілесні ушкодження могли утворитися від падіння з висоти власного зросту. Ушкодження могли утворитися як в одязі так і без нього.
Також відповідно до висновку експертів комплексної судово-психіатричної експертизи № 152 від 25 березня 2019 року ОСОБА_1 під час скоєння інкримінованого їй кримінального правопорушення не перебувала у стані вираженої емоційної збудженості чи емоційної напруженості, які можуть розглядатися як психологічна основа виникнення сильного душевного хвилювання, а перебувала у стані алкогольного сп`яніння. Дії ОСОБА_1 в момент здійснення кримінального правопорушення не були викликані станом сильного душевного хвилювання (фізіологічним афектом або іншим емоційним станом: стресом, фрустрацією, образою, гнівом тощо). З урахуванням індивідуально-психологічного стану особистості, ОСОБА_1 могла повною мірою усвідомлювати значення своїх дій і керуватися ними (т. 3, а. п. 231-240).
При цьому, згідно матеріалів кримінального провадження, засуджена
ОСОБА_1 перебуває на диспансерному обліку в КУ «Обласний клінічний наркологічний диспансер» з 01 червня 2012 року з діагнозом: психічні та поведінкові розлади внаслідок поєднаного вживання опіоїдів, алкоголю, психостимуляторів, канабіоїдів, синдром залежності та з 13 лютого 2013 року по 20 лютого 2013 року перебувала на стаціонарному лікуванні в КУ «Обласній клінічній психіатричній лікарні» з діагнозом емоційно-нестійкий розлад особистості, ушкоджений полінаркоманією, демонстрація суіцидальної спроби, що свідчить про нестабільний психічний стан засудженої та те, що в перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, вона могла хибно сприйняти події, зокрема намагання потерпілого її зґвалтувати.
Також не впливає на обвинувачення, що пред`явлене засудженій ОСОБА_1 , подана нею заява від 10 березня 2019 року про спробу потерпілого її зґвалтувати, що і призвело до нанесення ним тілесних ушкоджень, оскільки будь-яких відомостей до ЄРДР по даному факту органами поліції внесено
не було і такі обставини не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
До того ж, суд першої інстанції обґрунтовано поставився критично до показань допитаного в судовому засіданні свідка захисту ОСОБА_6 , який зазначив, що увечері він побачив зі свого балкона, як потерпілий, перебуваючи на вулиці, сварився з дівчиною, вдарив її та вона присіла, оскільки точно стверджувати проте, що цією дівчиною була засуджена ОСОБА_1 він не міг. При цьому свідок зазначив, що на вулиці було вже сіро, у що одягнута була дівчина не пам`ятає. Стверджувати, що конфлікт відбувся саме між потерпілим та засудженою він не може у зв`язку з тим, що близько учасників конфлікту він не бачив.