Постанова
Іменем України
10 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 489/5310/19
провадження № 61-13749св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Сірякова Олена Вікторівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у складі колегії суддів: Коломієць В. В., Шаманської Н. О., Ямкової О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У жовтні 2019 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»; банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Сірякова О. В., про визнання договору дарування недійсним.
Свої вимоги банк обґрунтовував тим, що 31 жовтня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № 1255-І, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 55 000,00 доларів США строком до 30 жовтня 2027 року зі сплатою 12,5 % річних.
Для забезпечення виконання вказаного кредитного договору 31 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Поліщук Л. В., зареєстрований в реєстрі за № 1747, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передано в іпотеку належне йому нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 28 лютого 2017 року у справі №489/7918/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 26 вересня 2017 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 004,65 доларів США, 56 336,47 грн пені та 8 145,45 грн відсотків. На виконання вказаного рішення суду Ленінським районним судом міста Миколаєва було видано виконавчий лист, який було пред`явлено до примусового виконання.
У зв`язку з оскарженням ОСОБА_1 рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 28 лютого 2017 року вказаний виконавчий лист 23 серпня 2017 року було повернуто державним виконавцем на підставі статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» та припинено чинність арешту, накладеного на все майно боржника.
24 червня 2019 року Ленінським районним судом м. Миколаєва повторно видано виконавчий лист.
Разом із тим після припинення 23 серпня 2017 року чинності арешту належного ОСОБА_1 рухомого та нерухомого майна, незважаючи на обізнаність щодо існування судового рішення про стягнення з нього боргу на користь банку, ОСОБА_1 відчужив належну йому 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 своїй матері ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 16 травня 2018 року.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 11 травня 2019 року у справі № 490/42/17 звернуто стягнення на іпотечне майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про іпотечний кредит від 31 жовтня 2017 року № 1255-І, проте його виконання було відстрочено на період дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
З урахуванням викладеного, банк вважає, що договір дарування був укладений відповідачами з метою уникнення відповідальності за кредитними зобов`язаннями.
У зв`язку з наведеним позивач просив визнати недійсним договір дарування від 16 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13 травня 2021 року у задоволенні позову АТ «Ощадбанк» відмовлено.
Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:
- укладений між відповідачами договір дарування є реальним, оскільки сторони вчинили необхідний обсяг дій для виконання вказаного договору, а позивачем не доведена фіктивність цього правочину та укладання його без мети настання реальних наслідків, а також, що на момент його укладення існувала заборона у вигляді арешту відносно цього відчуженого майна. Крім того, факт відчуження майна, що не було предметом іпотеки, не може беззаперечно свідчити про ухилення боржника від виконання зобов`язання та не є свідченням фіктивності оспорюваного договору дарування;
- сам по собі факт ухвалення судового рішення про стягнення з відповідача боргу та укладення між відповідачами договору дарування не є однозначним свідченням того, що такий договір є фіктивним. Підписання відповідачами договору дарування та реєстрація за ОСОБА_2 права власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі договору дарування свідчать про те, що ОСОБА_2 фактично прийняла частку квартири у дар. Також підтвердженням реальності укладеного між відповідачами договору дарування є те, що дарувальник ОСОБА_1 перед даруванням належної йому частки квартири знявся 01 грудня 2017 року з реєстрації місця проживання за адресою вказаної квартири. Договір дарування був виконаний, майно було передане дарувальником обдаровуваному та звільнене дарувальником, тому відсутні підстави вважати цей правочин фіктивним;
- не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні посилання позивача на фіктивність договору дарування через те, що ОСОБА_1 відчужив частку квартири з метою ухилення від сплати на користь банку стягнутої з нього судовим рішенням заборгованості, оскільки вказані твердження є лише припущенням. Факт відчуження в цей самий період іншого майна, що не було предметом іпотеки, яке забезпечувало кредитні зобов`язання ОСОБА_1 , не може беззаперечно свідчити про ухилення боржника від виконання зобов`язання та не є свідченням фіктивності оспорюваного договору дарування;
- посилання банку на наявність арешту від 08 квітня 2014 року на нерухоме майно ОСОБА_1 , яке перешкоджало відчуженню частки квартири за договором дарування, суд відхилив. Відповідно до наданих нотаріусом на запит суду документів, на підставі яких було посвідчено оспорюваний договір дарування, не вбачається, що на час його укладення існувала заборона на відчуження 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» задоволено.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову АТ «Ощадбанк».
Визнано недійсним договір дарування від 16 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Сіряковою О. В. за реєстровим № 284.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що:
- суд першої інстанції правильно вказав, що на момент вчинення оспорюваного правочину не існувало заборони на відчуження квартири;
- ОСОБА_1 , маючи кредитну заборгованість перед банком та будучи обізнаним про існування судового рішення про стягнення з нього боргу на користь позивача, яке ним не виконано, не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами. В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані;
- вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним спірного правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, колегія суддів враховує, що: 1) ОСОБА_1 відчужив належну йому частку у квартирі АДРЕСА_2 після ухвалення судом рішення про стягнення з нього на користь банку заборгованості, яка не була ним погашена; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича - його матері ОСОБА_2 ; 4) майно відчужене під час розгляду судом справи № 490/42/17 за позовом АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, провадження у якій було відкрито 10 січня 2017 року. Внаслідок укладання відповідачами оспорюваного правочину на час вирішення судом справи про звернення стягнення на іпотечне майно, яке було придбано на кредитні кошти, у ОСОБА_1 вже було відсутнє на праві власності інше нерухоме майно, ніж іпотечна квартира, та його місцем реєстрації проживання була вже не квартира АДРЕСА_2 , де він був зареєстрований до укладання спірного правочину, а квартира АДРЕСА_1 , яка була предметом іпотеки, в зв`язку із чим було відстрочено виконання рішення про звернення стягнення на іпотечне майно на період дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»;
- сукупність наведених обставин доводить ту обставину, що ОСОБА_1 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Той факт, що відчужена ОСОБА_1 за спірним договором частка в нерухомому майні не є предметом договору іпотеки, укладеним у забезпечення кредитного зобов`язання ОСОБА_1 перед позивачем, не свідчить про неможливість кваліфікаціїї цього договору дарування як фраудаторного правочину, оскільки він вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом;
- зазначення позивачем певної правової норми, наведеної в обґрунтування позову, не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору, оскільки підставою позову визнаються обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, у цьому випадку - укладення відповідачем ОСОБА_1 договору з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У серпні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:
- на момент укладення оспорюваного договору дарування подароване майно під арештом не перебувало, а наявність невиконаного зобов`язання ОСОБА_1 перед банком не є підставою для обмеження розпорядження належним йому нерухомим майном. Договір дарування спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, воля обох сторін договору відповідала зовнішньому її прояву. Договір дарування зареєстрований, нотаріально посвідчений, дарунок прийнято обдарованим. Вказує, що відсутні підстави вважати оспорюваний правочин фіктивним;
- кредитний договір забезпечений іпотекою, предметом якої є квартира, тобто права банку не порушені;
- у судовому засіданні не встановлені будь-які фактичні дані, які б надавали суду підстави вважати, що укладання договору дарування вчинено відповідачами з наміром завдати шкоди інтересам банку, зловживати правом чи уникнути сплати боргу. Сукупність наведених обставин спростовує той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб;
- позивач не довів, що ОСОБА_1 , відчужуючи за безвідплатним договором належну йому на праві власності частину нерухомого майно, ОСОБА_2 мігпередбачити у майбутньому негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно. ОСОБА_1 передано на виконання правочину ОСОБА_2 частку квартири, оскільки вона володіє і користується цим майном, ОСОБА_1 не проживає та не зареєстрований в ній. Квартира є майном його батьків;
- предмет дарування на момент укладення договору не перебував у заставі банку, під обтяженням, зареєстрованим на користь позивача. Відсутні судові рішення про звернення стягнення на це майно.
Короткий зміст відзиву
У жовтні 2021 року АТ «Ощадбанк» через представника Гофман О. Є. надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
У відзиві банк зазначає, що:
- ОСОБА_1 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. На момент укладення договору дарування 16 травня 2018 року ОСОБА_1 достовірно знав про існування судового рішення про стягнення з нього на користь АТ «Ощадбанк» заборгованості за кредитним договором, а також про судовий розгляд справи за позовом АТ «Ощадбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак здійснив заходи щодо безвідплатного відчуження належного йому майна. Та обставина, що правочин реально виконаний, не виключає того, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, зокрема іпотечного, і може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства;
- після продажу житлової нерухомості у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , настали наслідки у вигляді заборони на звернення стягнення на іпотечне майно, передбаченої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 761/38593/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 464/800/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 916/2918/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 667/9350/15-ц, від 16 липня 2019 року у справі № 904/4514/18, від 31 липня 2019 року у справі № 910/13042/18, від 13 серпня 2019 року у справі № 910/15721/18, від 12 червня 2018 року у справі № 925/866/17, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/23406/17, від 04 грудня 2018 року у справі № 911/82/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 910/26146/15, від 21 листопада 2018 року у справі № 921/716/17-г/17, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 31 жовтня 2007 між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Ощадбанк», та ОСОБА_1 було укладено договір № 1255-І про іпотечний кредит, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати останньому на умовах цього договору грошові кошти в розмірі 55 000,00 доларів США на придбання квартири, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит у розмірі 55 000,00 доларів США строком до 31 жовтня 2027 року, а також сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 12,5 % річних.