Постанова
Іменем України
01 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 210/3925/19
провадження № 61-13295св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_3 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2021 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про вселення, відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 27 жовтня 1990 року він та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Разом з дружиною вони проживали у квартирі АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить дружині та в якій він був зареєстрований.
У 2017 році відповідачка отримала пропозицію по роботі в міста Києві, куди згодом і виїхала.
24 квітня 2019 року відповідачка зателефонувала йому та повідомила, що змінила замки на дверях, оскільки квартира є її особистою приватною власністю.
Своїми діями дружина позбавила його житла, яке раніше належало його батькам. На цей час він не має житла, періодично проживає то у матері, то у друзів, що завдає йому моральних страждань.
У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просив:
- вселити його у квартиру АДРЕСА_1 ;
- стягнути з відповідачки на його користь компенсацію моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 13 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Вселено ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що:
- ОСОБА_1 зберігає право користування спірним житловим приміщенням і після припинення сімейних відносин із ОСОБА_2 відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України;
- помилковими є твердження відповідача про застосування до спірних правовідносин норми статей 319, 321, 391 ЦК України. У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-709цс16 (справа № 688/63/15-ц) зроблено висновок, що за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК Української РСР вбачається, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік;
- доказів, які б свідчили, що позивачу заподіяна моральна шкода неможливістю користування житловим приміщення, останнім не надано та в судовому засіданні не встановлено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про вселення, відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що:
- вапеляційній скарзі відповідачка посилається на положення частини першої статті 406 ЦК України та вказує на те, що сервітут припиняється у разі припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту, тому при припиненні сімейних відносин та ведення спільного господарства припиняється і дія сервітуту. Разом з тим при порівнянні норм ЖК УРСР та ЦК України колегія суддів звернула увагу, що у частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника. Отже, особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин. Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням;
- відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 на праві приватної власності відповідно до договору дарування від 21 вересня 2015 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Русавською Т. В., належить квартира АДРЕСА_2 . Отже, позивач має житло, яке належить йому, а тому підстав для збереження за ним сервітутного права на проживання в квартирі колишнього подружжя немає. Суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог позивача.
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У серпні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 , зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу відповідачки без повідомлення ОСОБА_1 , у зв`язку з чим він був позбавлений права брати безпосередню участь у судовому засіданні та користуватися наданими йому процесуальними правами.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується у частині позовних вимог про вселення. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається.
Короткий зміст відзиву та клопотання про закриття касаційного провадження
У вересні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.
У відзиві ОСОБА_2 зазначає про необгрунтованість доводів касаційної скарги, оскільки позивачем не доведено факт порушення відповідачкою будь-яких його прав та не доведено наявності у позивача підстав для вселення у житлове приміщення.
У вересні 2021 року ОСОБА_2 подала клопотання про закриття касаційного провадження.
Клопотання мотивоване тим, що апеляційний суд ухвалив постанову з урахуванням останнього висновку Великої Палати Верховною Суду в подібних правовідносинах.