Постанова
Іменем України
09 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 638/5546/20
провадження № 61-8289св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Звєрєв Андрій Миколайович, ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 09 грудня 2020 року в складі судді Семіряд І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Звєрєв А. М., ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, щоОСОБА_2 є її сином, з яким вона перебуває у нормальних родинних стосунках та з осені 2018 року до цього часу проживає з ним однією родиною в житловому приміщенні, розташованому на АДРЕСА_1 .
12 квітня 2020 року ОСОБА_2 повідомив її, що зазначене житлове приміщення було подаровано нею йому у 2013 році за відповідними договорами дарування, а в подальшому відчужено ОСОБА_3 (своїй, а на цей час колишній дружині) та їх малолітньому сину.
Відповідач ОСОБА_2 повідомив її, що на цей час він перебуває у скрутному матеріальному становищі внаслідок неприязних стосунків з колишньою дружиною ОСОБА_3 , з якою у нього тривають судові спори щодо розподілу прибутків від здачі в оренду нерухомого майна. Він визнав, що при укладенні договорів дарування він ввів її (позивачку) в оману та вона в нотаріальній конторі підписала не договори на надання йому права управління належним їй нерухомим майном, а саме договори дарування.
Зазначала, що дійсно за вказаних обставин вона підписувала оскаржувані договори, однак їх не читала, вважаючи, що укладає саме договори на надання права управління сину ОСОБА_2 належним їй майном, а не договори дарування, повністю довіряючи останньому.
Вважаючи, що відповідачем були порушені її майнові права, вона звернулась до суду із цим позовом, посилаючись на те, що позовна давність нею не пропущена, оскільки про порушення свого права вона дізналась лише в квітні 2020 року (після того як син повідомив її, що відчужив спірне майно своїй дружині).
У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просила визнати недійсними укладені між нею та ОСОБА_2 внаслідок обману з боку останнього договори дарування, а саме:
- договір дарування від 09 жовтня 2013 року квартири АДРЕСА_2 ;
- договір дарування від 09 жовтня 2013 року ѕ частин квартири АДРЕСА_3 ;
- договір дарування від 26 травня 2014 року квартири АДРЕСА_4 ;
- договір дарування від 09 жовтня 2013 року нежитлового приміщення - місця для паркування № НОМЕР_1 , розташованого в будинку АДРЕСА_5 ;
- договір дарування від 26 травня 2014 року нежитлового приміщення - місця для паркування № НОМЕР_2 , розташованого в будинку АДРЕСА_5 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 09 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:
- ОСОБА_1 була присутня під час укладення оспорюваних договорів, мала задовільний стан як психічного, так і фізичного здоров`я, власноручно підписувала оспорювані договори, будь-які заперечення та зауваження щодо вчинених нею дій не висловлювала;
- суд відхилив твердження позивачки щодо наявності на час підписання зазначених договорів вад зору, що, на її думку, унеможливлювало ознайомлення з текстом договорів, та оцінив їх критично, оскільки досліджені в судовому засіданні медичні документи не містять даних щодо неможливості нею на час укладення договорів самостійно прочитати їх текст, а рекомендації щодо необхідності проведення їй відповідного оперативного офтальмологічного втручання надана лікарняним закладом лише в 2017 році;
- зі змісту пункту 6 оспорюваних договорів дарування вбачається, що під час підписання договорів сторони у присутності нотаріуса підтвердили, що на час їх укладення вони усвідомлюють наслідки і розуміють значення своїх дій, підтверджують свої наміри та керують ними; мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; не визнані судом недієздатними або обмеженими у дієздатності; їх не примушували укласти ці договори на вкрай невигідних для них умовах під впливом тяжкої обставини; уклали ці договори не під впливом помилки, обману або насильства; уклали ці договори без наміру приховати інші угоди (дії); договори не є фіктивними або удаваними та не суперечать правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб. Сторони підтвердили, що ніяких підстав для визнання в майбутньому цих правочинів недійсним немає. Ці договори підписуються сторонами добровільно. Зміст статей законодавства, які зазначені у договорах, сторонам відомі та зрозумілі. У примітках до договорів зазначено, що «текст цього договорів прочитано нотаріусом вголос, стаття 640 ЦК України, зміст пунктів 7, 8 Правил користування приміщенням житлових будинків з прибудинковою територією, затверджених постановою КМ України від 08 жовтня 1992 № 572 сторонам роз`яснено». Текст договорів сторонами прочитано, що й було посвідчено власноруч підписами сторін;
Позивачка не надала доказів того, що вона не мала наміру на досягнення правових наслідків, обумовлених договорами дарування;
- відчуження за одним з договорів дарування частини житла, в якому до цього часу продовжує проживати позивачка разом з відповідачем однією родиною, не є підставою для визнання правочину недійсним згідно зі статтею 230 ЦК України;
- суд не прийняв до уваги визнання позову відповідачем, як підставу для задоволення позовних вимог, та розцінив її як спосіб досягнення сумісної з позивачем мети - позбавлення в подальшому права власності третьої особи ОСОБА_3 та її малолітнього сина на спірне майно. Суд, з урахуванням наявності на цей час неприязних стосунків та майнових спорів між колишнім подружжям - відповідачем та третьою особою, щодо наявності яких останні не заперечують, та інших досліджених обставин справи, зробив висновок, що позов є штучним та таким, що виник за ініціативою саме відповідача;
- позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорювані договори дарування вчинялися нею під впливом обману з боку відповідача, що нею неправильно сприймалися фактичні обставини правочинів, що вплинуло на її волевиявлення, тобто вона не довела обставини, на які посилалася як на підставу своїх вимог, а вказівка лише на те, що нотаріусом їй не була роз`яснена суть договорів та те, що вона з умовами договору особисто не ознайомилась у зв`язку з вадами зору, не є підставою за зазначених обставин для визнання недійсними договорів дарування, оскільки такі пояснення не підтверджені у судовому засіданні допустимими об`єктивними доказами, а тому судом розцінені критично.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 09 грудня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд зазначив, що:
посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що через поганий зір вона не могла прочитати умови договору, не можуть бути прийняті судом, оскільки з її медичної картки, оглядів лікаря офтальмолога, виписки з медичної картки хворого відомо, що ОСОБА_1 має початкове вікове захворювання очей, з 1990 року її турбує низький зір, з 2008 року до 2011 року та у 2014 році проходила курси підтримуючої терапії. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_1 не є особою із інвалідністю по зору та не потребує стороннього догляду і допомоги у зв`язку із короткозорістю;
- під час укладення оспорюваних правочинів нотаріусом були роз`яснені права та обов`язки сторін, перевірена їх дієздатність та волевиявлення, що підтверджується текстом договору й підписами сторін.
- колегія суддів не прийняла доводи позивачки про те, що судом першої інстанції не були взяті до уваги, а з матеріалів справи взагалі зникли письмові пояснення ключового свідка ОСОБА_4 , оскільки судом першої інстанції була надана оцінка показанням свідків, в тому числі і свідка ОСОБА_4 . Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_4 , в частині введення відповідачем позивачку в оману, під час укладання оскаржуваних договорів та розцінив їх критично, оскільки намір відповідача щодо укладення договорів дарування та введення в оману позивачки під час їх укладання йому відомий зі слів відповідача. Крім того, зазначений свідок під час підписання договорів з їх змістом не ознайомлювався та обізнаний не був. Суд першої інстанції також обгрунтовано наголошував на тому, що свідок ОСОБА_4 у разі обізнаності щодо неправомірних дій відповідача та наявності у нього наміру ввести в оману позивачки, яка на час укладання договорів перебувала в похилому віці, був зобов`язаний її про це повідомити та попередити, однак зазначених дій ним не вчинено, з причин які він у судовому засіданні не зміг пояснити, що також ставить під сумнів об`єктивність, правдивість та неупередженість його показань як свідка;
- до пояснень свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , які допитані в суді першої інстанції, колегія суддів віднеслася критично, оскільки вони є або заінтересованими особами, або особами, які перебувають з сторонами у справі у родинних відносинах.
- доводи позивачки про те, що під час підписання спірних договорів дарування ОСОБА_1 неправильно сприйняла обставини правочинів, що вплинуло на її волевиявлення, є необгрунтваними, оскільки при укладенні договорів дарування ОСОБА_1 розуміла значення своїх дій та могла керувати ними. Ця обставиниа матеріалами справи не спростована. У справі відсутні належні та допустимі доказів на підтвердження існування при укладенні оспорюваних договорів дарування помилки, а саме - неправильного сприйняття ОСОБА_1 фактичних обставин правочинів, що вплинуло на її волевиявлення;
- посилання позивачки на те, що судом не було взято до уваги те, що відповідачем було визнано позов, є також необгрунтованим. Визнання відповідачем позову не є абсолютною і безумовною підставою для ухвалення судом рішення про задоволення позову, суд має надати оцінку такій процесуальній дії як визнання позову відповідно до вимог частини четвертої статті 206 ЦПК України. Зазначений виснвоок викладено Верховним Судом у постанові від 17 березня 2020 року у справі № 753/22809/16-ц. Колегія суддів погодилася із оцінкою суду першої інстанції, який вважав, що ОСОБА_2 фактично зацікавлений у вирішення спору на користь його матері ОСОБА_1 , оскільки після укладення оспорюваних правочинів він відчужив спірне нерухоме майно на користь ОСОБА_3 , з якою на той час перебував у шлюбі. Наразі шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірваний та між колишнім подружжям триває спір щодо поділу спільного майна;
- апеляційний суд відхилив посилання на те, що позивачкою не вчинялися дії щодо проведення оцінки відчужуваного майна. Дійсно договори на проведення оцінки вартості нерухомості, яка є предметами оспорюваних договорів, укладені між ФОП ОСОБА_10 та ОСОБА_2 . Однак такі дії відповідача не свідчать про наявність підстав для визнання оскаржуваних договорів недійсними та підстав вважати, що відповідач діяв усупереч волі позивача;
- відчуження за одним з договорів дарування частини житла, в якому до цього часу продовжує проживати позивачка разом із відповідачем однією родиною, не є підставою для визнання зазначеного договору дарування недійсним. Крім того, відповідно до відомостей із відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником ј квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_1 .
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У травні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:
- вона довела перехід права власності від неї до відповідача, який мав місце 09 жовтня 2013 року. Того ж дня, 09 жовтня 2013 року, її син відчужив спірне майно третій особі ОСОБА_3 . Це було зроблено для того, щоб вона не здогадалася про справжні наміри ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_3 оформити не довіреності, а договори відчуження нерухомості. Саме внаслідок неправильного сприйняття нею юридичної природи правочинів, будучи впевненою, що вона підписує довіреності на право управління нерухомістю без права його відчуження, її волевиявлення не відповідало її внутрішній волі. Оспорювані договори дарування нерухомості були укладені внаслідок навмисного введення її в оману щодо змісту та істотних умов правочинів, їх юридичних наслідків та інших істотних обставин, які впливали на вчинення правочинів. Ці дії були вчинені відповідачем внаслідок постійних вимог з боку його колишньої дружини ОСОБА_3 , яка перехід на її користь права власності на нерухомість використовувала як умову для народження дітей і подальшого спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю. Заради збереження сім`ї і народження дітей син вимушений був піти на цей обман. Позивачка була впевнена у тому, що 09 жовтня 2013 року та 26 травня 2014 року у нотаріуса вона підписувала довіреності. У цьому перед укладенням правочинів і безпосередньо при їх нотаріальному посвідченні її запевняли ОСОБА_2 і свідок ОСОБА_4 , тому вона не здогадувалася, що насправді вона підписує договори дарування, які мають зовсім іншу юридичну природу, інший зміст прав і обов`язків сторін, а також інші юридичні наслідки - позбавлення права власності на нерухомість;
- вона надала письмові докази про її фізичну неспроможність внаслідок слабкого зору самостійно прочитати зміст правочинів, які нею були підписані 09 жовтня 2013 року і 26 травня 2014 року. У матеріалах справи містяться виписки з історії хвороби, медичні висновки і довідки, якими об`єктивно доведено, що вона з 1990 року погано бачить, з 2009 року перебуває на постійному обліку під наглядом лікаря-офтальмолога з діагнозом катаракти обох очей, судинної макулодистрофії сітчатки обох очей. Починаючи з 1990 року її зір з кожним роком став швидко погіршуватися і з 2010 року вона неспроможна нічого прочитати. Наявність у неї низького зору підтверджується копіями документів з медичної карти амбулаторного хворого, яка зберігається в КНП «Міська поліклініка № 11 Харківської міської ради»;
- суди не прийняли до уваги те, що вона була особою похилого віку на час укладення оспорюваних договорів. На час підписання оспорюваних правочинів у жовтні 2013 року їй було повних 82 роки, а у травні 2014 року - 83 роки. Її фізичний і психоемоційний стан у момент укладення оспорюваних договорів судом першої інстанції помилково визнаний задовільним. Висновки судів не відповідають висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9562/16-ц, щодо застосування статей 203, 214, 215, 229, 717 ЦК України. У цій справі Верховний Суд вказав, що похилий вік впливає на можливість правильного сприйняття певних фактів та обставин, а неможливість особисто прочитати текст договорів свідчить і про складність у сприйнятті його змісту на слух, що вплинуло на неправильне сприйняття природи укладеного правочину та прав і обов`язків, які ним обумовлені. Верховний Суд у цій справі визнав правильним застосування частини першої статті 229 ЦК України щодо правових наслідків правочину, який вчинено під впливом помилки;
- суди всупереч висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України у справі № 6-93цс16, не врахували таку обставину, як продовження проживання її з трьома синами у відчужених квартирах і користування іншою нерухомістю (місцями для паркування авто) після їх дарування, оскільки фактична передача майна не відбулася;
- судами залишено поза увагою докази, які доводять, що вона не вчиняла будь-яких дій щодо проведення оцінки відчужуваного майна. Натомість оцінка майна була проведена на замовлення відповідача;
- показання свідка ОСОБА_4 щодо обставин, за яких укладалися оспорювані договори дарування нерухомості, викладені судами не об`єктивно. Письмові показання свідка ОСОБА_4 , які були долучені до матеріалів справи № 638/5546/20 тільки після подання нею скарги голові Дзержинського районного суду міста Харкова;
- особиста присутність ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4 , які не є сторонами оспорюваних правочинів, у приміщенні нотаріуса під час вчинення оспорюваних правочинів є порушенням нотаріальної таємниці;
- суди не врахували висновки щодо застосування статей 203, 229 і 717 ЦК України, які викладені у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 445/1011/17;
- після визнання позову відповідачем суд першої інстанції у порушення вимог частин третьої, четвертої статті 200 ЦПК України, частини четвертої статті 206 ЦПК України за результатами підготовчого провадження не ухвалив рішення по суті. Крім того, суд не постановив ухвалу відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України;
- суди неправильно застосували статті 203, 229, 230 і 717 ЦК України. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди;
- вона довела наявність обставин, які вказують на помилку при підписанні договорів дарування, тобто на неправильне сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення. Такими обставинами є: вік, неспроможність самостійно прочитати тексти договорів дарування, незадовільний загальний стан здоров`я, неспроможність самостійно пересуватися та самообслуговуватися, потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі, відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваними договорами дарування, продовження проживання в спірній квартирі після укладення правочинів, а також інші наведені в апеляційній скарзі обставини справи;
- оскільки судом першої інстанції були необґрунтовано відхилені письмові докази щодо слабкого зору, в резолютивній частині апеляційної скарги відповідно до статті 43 ЦПК України, пунктів 5, 6, 7 частини другої статті 356 ЦПК України вона зверталася до апеляційного суду з мотивованим клопотанням про витребування з КНП «Міська поліклініка № 11 Харківської міської ради» її медичної картки, яке апеляційним судом у встановленому процесуальним законом порядку не вирішено, хоча у постанові апеляційним судом зроблений висновок, що вона не потребує стороннього догляду та допомоги. Вона зверталася до апеляційного суду з клопотанням про допит свідка ОСОБА_4 , яке апеляційним судом вирішено не було.
Короткий зміст відзиву
У червні 2021 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_11 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржені рішення залишити без змін.