Постанова
Іменем України
04 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 607/5148/20
провадження № 61-5177св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Талан Тер»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 грудня 2021 року в складі судді: Позняка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року в складі колегії суддів: Костів О. З., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання удаваним правочинів, визнання недійсними правочинів та визнання права власності.
Позов мотивований тим, що у грудні 2014 року між ОСОБА_1 та його матір`ю ОСОБА_2 досягнуто домовленість про об`єднання своїх майнових та немайнових вкладів, спільні дії і спільне ведення справ для досягнення наступної мети: приховати право власності ОСОБА_1 від третіх осіб (зокрема, активістів, цивільної дружини) шляхом його тимчасового оформлення на ім`я ОСОБА_2 , до моменту повернення назад у власність позивача.
До моменту витребування, ОСОБА_2 повинна була зберегти майно позивача і повернути його за вимогою останнього, оскільки він не мав наміру позбавлятися свого майна, а також вкладати власні кошти в чуже майно; здійснити реконструкцію об`єкта нерухомості; вести підприємницьку діяльність із використанням земельних ділянок та нерухомого майна, які були передані для спільної діяльності та виникли внаслідок цієї діяльності. Вкладом позивача було нерухоме майно, земельні ділянки, грошові кошти, праця. Вкладом ОСОБА_2 були правоздатність, дієздатність та ім`я для оформлення нерухомого майна, праця, оформлення іншого майна, отриманого внаслідок спільної діяльності.
Для цього ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оформлено ряд договорів, а саме: нотаріально посвідчений договір № 6634 від 24 грудня 2014 року дарування нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 371,0 кв. м; нотаріально посвідчений договір № 6642 від 24 грудня 2014 року дарування нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 374.2 кв. м; нотаріально посвідчений договір № 6673 від 31 грудня 2014 року дарування земельної ділянки площею 0,0318 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер - 6110100000:12:012:0024, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; нотаріально посвідчений договір № 6681 від 31 грудня 2014 року дарування земельної ділянки площею 0,0300 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер - 6110100000:12:012:0028, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; нотаріально посвідчений договір № 6689 від 31 грудня 2014 року дарування земельної ділянки площею 0,0317 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 6110100000:12:012:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, їх домовленість фактично була договором про спільну діяльність (простого товариства), згідно якого сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону.
ОСОБА_1 вніс кошти на реконструкцію, що підтверджується відповідними платіжними документами, договором № 1/15 від 10 січня 2015 року. В подальшому, після реконструкції приміщення, між ними був укладений договір оренди нерухомого майна № 12/04/17 від 12 квітня 2017 року, в т. ч. для податкових цілей. Враховуючи, що позивач уклав із ОСОБА_2 договори дарування нерухомого майна для приховання договору спільної діяльності (простого товариства), то відносини між ними регулюються правилами договору простого товариства (спільної діяльності), положення якого регулюється главою 77 ЦК України.
Надалі ОСОБА_2 відчужила нерухоме майно позивача та з 31 травня 2017 настали обставини, коли досягнення мети товариства стало неможливим. А тому, з 31 травня 2017 року договір простого товариства є припиненим, у зв`язку із чим позивач має право на вимогу повернути своє майно і виділити частину майна, яке утворилося в результаті спільної діяльності. Після проведеної реконструкції, в результаті спільної діяльності, утворилося приміщення, а саме магазин загальною площею 1515,8 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Майно, яке утворилось внаслідок спільної діяльності, перебуває у спільній частковій власності в рівних частках позивача та ОСОБА_2 . Однак, ОСОБА_2 , без його згоди, відчужила його майно, а також спільне майно, яке утворилося внаслідок спільної діяльності, після реконструкції. Вказує, що відповідачка не мала права розпоряджатися цим майном, шляхом його відчуження ОСОБА_3 31 травня 2017 року, оскільки це порушило його права та інтереси.
ОСОБА_1 просив:
визнати удаваними правочини, а саме, що під ними приховано договір простого товариства (спільної діяльності), положення якого регулюється главою 77 ЦК України: нотаріально посвідчений договір № 6634 від 24 грудня 2014 року дарування нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; нотаріально посвідчений договір № 6642 від 24 грудня 2014 року дарування нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; нотаріально посвідчений договір № 6673 від 31 грудня 2014 року дарування земельної ділянки площею 0,0318 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер - 6110100000:12:012:0024, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; нотаріально посвідчений договір № 6681 від 31 грудня 2014 року дарування земельної ділянки площею 0,0300 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер - 6110100000:12:012:0028, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; нотаріально посвідчений договір № 6689 від 31 грудня 2014 року дарування земельної ділянки площею 0,0317 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер - 6110100000:12:012:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
визнати недійсними наступні правочини, а також припинити речові права, які виникли на їх підставі: договір дарування магазину загальною площею 1515,8 кв. м, зареєстрований в реєстрі 31 травня 2017 року, що знаходиться в АДРЕСА_1 , засвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В. в реєстрі за № 482; договір дарування земельної ділянки від 31 травня 2017 року кадастровий номер - 6110100000:12:012:0028, розміром 0,0300 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , засвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В. в реєстрі за № 491; договір дарування від 31 травня 2017 року земельної ділянки, кадастровий номер - 6110100000:12:012:0023, розміром 0.0317 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , засвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В. в реєстрі за №485; договір дарування від 31 травня 2017 року земельної ділянки площею 0,0318 га, кадастровий номер - 6110100000:12:012:0024, що знаходиться в АДРЕСА_1 , засвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В. в реєстрі за № 488;
визнати за ОСОБА_1 право власності на наступне майно: нежитлове приміщення магазину загальною площею 1130,5 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_1 ; ѕ земельної ділянки кадастровий номер 6110100000:12:012:0028, розміром 0,0300 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 ; ѕ земельної ділянки, кадастровий номер 6110100000:12:012:0023, розміром 0,0317 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 ; ѕ земельної ділянки площею 0,0318 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0024, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 грудня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину (стаття 235 ЦК України). Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц (провадження № 14-498цс18). Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Суд першої інстанції вказав, що заявляючи вимогу про удаваність правочину позивач ОСОБА_1 посилається на те, що він уклав договори дарування магазинів та земельних ділянок на матір через тиск громадських активістів, а також за умовляннями родичів щоби уникнути поділу майна з тодішньою співмешканкою, а теперішньою дружиною. Оцінивши докази в їх сукупності, суд вважав, що вони не є достатніми для висновку, що оспорювані договори дарування нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 та договори дарування трьох земельних ділянок по АДРЕСА_1 є удаваними. ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 . У оспорюваних договорах дарування 2014 року міститься положення про те, що сторони підтвердили, що укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому. Будь-яких перешкод, щодо укладення договору про спільну діяльність на час укладення договорів дарування в позивача та відповідачки не було, однак, такого договору вони не уклали. Інші позовні вимоги є похідними від вирішення питання про удаваність договорів дарування, а тому задоволенню не підлягають.
Суд першої інстанції відхилив посилання позивача на покази ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , інформацію в засобах масової інформації про обурення активістів та громадськості відносно реконструкції нежитлового приміщення, оскільки вказані обставини можуть свідчити про мотиви передачі майна в дар, разом з тим, такі мотиви правового значення не мають. Саме на сторонах договору лежить відповідальність та всі ризики його вчинення. Можливо, позивач і розраховував на те, що матір поверне йому спірне майно, однак, укладаючи договори дарування, він не міг розуміти, що ОСОБА_2 стає його власником та буде мати можливість розпоряджатися ним на свій розсуд, в тому числі і подарувати третім особам. Щодо протоколів допиту у кримінальному провадженні № 1201710010003054, витягу з реєстру то вказані протоколи не містять інформації про предмет спору, а саме домовленість укладення договору про спільну діяльність а не договорів дарування. Будь-які інші докази про намір сторін укласти договір про спільну діяльність, окрім пояснень позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 сторонами не надано. Разом з тим, зміна думки щодо виду договору після його укладення не є підставою для визнання його недійсним, оскільки це б суперечило принципу правової визначеності. При цьому в позові стверджується, що як вклад у спільну діяльність ОСОБА_2 передає правоздатність, дієздатність та ім`я. Однак, із аналізу статей 25, 28, 30, 177, 178, 190, 1133 ЦК України правоздатність, дієздатність та ім`я не відноситься до оборотоздатних об`єктів цивільних прав та не можуть передаватися у спільну діяльність.
Суд першої інстанції зазначив, що позивачем також надано договір № 1/15 від 10 січня 2015 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в якому сторони визначили умови здійснення реконструкції нежитлового приміщення, де окремо зазначили що він не є договором про спільну діяльність. Також, за вказаним договором визначено права та обов`язки сторін з приводу реконструкції та подальшого відчуження об`єкта будівництва, в тому числі і обов`язок ОСОБА_2 подарувати чи іншим чином відчужити майно синові. Отже, невиконання умов договору ОСОБА_2 є підставою для її цивільної відповідальності згідно законом, зокрема, відшкодування збитків.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 грудня 2021 року залишено без змін
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників (частина друга статті 1130 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (стаття 1132 ЦК України). За положеннями статті 1133 Цивільного кодексу України, вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.
Апеляційний суд зазначив, що звертаючись до суду із даним позовом та заявляючи вимогу про удаваність правочину позивач ОСОБА_1 посилався на те, що він уклав в 2014 році з ОСОБА_2 договори дарування магазинів за адресою: АДРЕСА_1 (загальною площею 371 кв. м та 374.2 кв. м) та земельних ділянок (6110100000:12:012:0024, 6110100000:12:012:0028, 6110100000:12:012:0023) через тиск громадських активістів, а також за умовляннями родичів, щоб уникнути поділу майна з тодішньою співмешканкою, а теперішньою дружиною. Разом з тим, згідно договорів дарування від 08 листопада 2012 року та 03 грудня 2012 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 371 кв. м та земельну ділянку площею 0.0375 га кадастровий номер 6110100000:12:012:0023. Відповідно до договорів дарування нежитлового приміщення, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 29 грудня 2014 року та 31 грудня 2014 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 два нежитлових приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 371 кв. м та 374.2 кв. м, та три земельні ділянки (6110100000:12:012:0024, 6110100000:12:012:0028, 6110100000:12:012:0023. Аналіз вказаних обставин свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 неодноразово вчиняли договори дарування щодо частини спірного нерухомого майна. Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що оспорювані договори дарування нежитлових приміщень та трьох земельних ділянок по АДРЕСА_1 , не є удаваними.
Апеляційний суд вказав, що в оспорюваних договорах дарування 2014 року міститься положення про те, що сторони підтвердили, що укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому. У матеріалах справи відстуні належні та допустимі докази про намір ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у грудні 2014 року укласти договір про спільну діяльність. При цьому надано лише пояснення позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 .
Апеляційний суд стосовно протоколів допиту у кримінальному провадженні № 1201710010003054, витягу з реєстру, вказав, що зазначені протоколи не містять інформації про предмет спору, а саме домовленості про укладення договору про спільну діяльність, а не договорів дарування. Судом першої інстанції вірно враховано, що будь-яких перешкод щодо укладення договору про спільну діяльність на час укладення договорів дарування в позивача та відповідачки не було, однак, такого договору вони не уклали. Разом з тим, зміна думки щодо виду договору після його укладення не є підставою для визнання його недійсним, оскільки це б суперечило принципу правової визначеності.
Апеляційний суд звернув увагу на те, що укладення 12 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору оренди спірного нерухомого майна № 12/04/17 свідчить про те, що у ОСОБА_1 нерухоме майно вибуло із приватної власності та між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існували інші правовідносини (оренди), а не про спільну діяльність. Доводи про те, що спірне майно не вибуло із володіння ОСОБА_1 , колегія суддів відхилила, оскільки уклавши в 2014 році з ОСОБА_2 оспорювані договори дарування, позивач, як власник нерухомого майна, відчужив його, а тому право власності ОСОБА_1 припинено (пункт 1 частини першої статті 346 ЦК України).
Тому колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що укладаючи оспорювані договори дарування, сторони договору повністю усвідомлювали, що укладають саме договір дарування, а не будь-який інший договір. Позивач не обґрунтував удаваності договорів з метою приховання іншого правочину, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та що воля обох сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином. Суд зауважив, що позивачем також надано договір № 1/15 від 10 січня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в якому сторони визначили умови здійснення реконструкції нежитлового приміщення, де окремо зазначили, що він не є договором про спільну діяльність. Також, за вказаним договором визначено права та обов`язки сторін з приводу реконструкції та подальшого відчуження об`єкта будівництва, в тому числі і обов`язок ОСОБА_2 подарувати чи іншим чином відчужити майно синові ОСОБА_1 . Отже, невиконання умов договору ОСОБА_2 є підставою для її цивільної відповідальності згідно законом, зокрема, відшкодування збитків. Враховуючи наведене у цій справі відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог та визнання договорів удаваними. Інші позовні вимоги є похідними від вирішення питання про удаваність договорів дарування, а тому задоволенню не підлягають.
Аргументи учасників справи
10 червня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , в якій просив: оскаржені судові рішення скасувати; ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що відсутні висновки Верховного Суду в справах з подібними правовідносинами щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статтях 7, 11, 202, 203, 215, 218, 235, 717 ЦК України, Глава 77 ЦК України «Спільна діяльність».
Суди не врахували, що домовленість позивача та відповідача фактично була договором про спільну діяльність (простого товариства), згідно якого сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові (глава 77 ЦК України). Втім, Відповідач-1, незаконно, без згоди позивача, відчужила його майно відповідачу-2. А тому, з 31 травня 2017 року договір простого товариства припинений, у зв`язку із чим позивач має право вимагати повернути майно і виділити частину майна, яке утворилося в результаті спільної діяльності. Разом з тим, при розгляді справи судами здійснено неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, статей 7, 11, 202, 203, 215, 218, 235, 717 ЦК України, Глави 77 ЦК України «Спільна діяльність», та порушено норми процесуального права, зокрема, статті 12, 81, частина третя статті 89, стаття 263 ЦПК України. Висновок суду, що дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які підписали оспорювані правочини, виконували їх, а згодом заперечують їх дійсність, суперечать їх попередній поведінці і є недобросовісним являються припущенням, яке не ґрунтуються на доказах, які містяться у справі та наявністю у матеріальному законодавстві норми статті 235 ЦК України, не ґрунтується на приписах цивільного законодавства та зроблений без врахування зазначеної норми матеріального права. Люди, особливо ті які не мають фахових юридичних знань, досвіду, можуть укладати між собою договори (поіменовані, не поіменовані, змішані), досягати домовленостей не надаючи їм якоїсь правової кваліфікації, якоїсь юридичної форми, останні навіть можуть не давати оцінки чи підозрювати те, який же між ними правочин вчинено насправді згідно норм закону, яке його ім`я, як він кваліфікується, яка його правова природа і т.д. Однак, можуть розуміти лише свої домовленості. Кваліфікація правовідносин між сторонами надається судом. Потрібно кваліфікувати зміст домовленостей. Разом з тим, судом не надано кваліфікації (справжньої правової природи) домовленості між позивачем І відповідачем-1, яка підтверджується показами свідків та письмовими доказами.
Стверджував, що суди не врахували доказів на підтвердження того, що домовленість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично була договором про спільну діяльність (простого товариства), згідно якого сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові (глава 77 ЦК України), адже згідно частини другої статті 717 ЦК України договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Судами не надано оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів, зокрема доказів проведення позивачем реконструкції об`єкту, ведення підприємницької діяльності, вкладання власних коштів у реконструкцію тощо), які міститься у справі, та не мотивовано відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), не враховано, що спірне майно не вибуло із володіння позивача, він у ньому весь час здійснював господарську діяльність, проводив реконструкцію за власні кошти, що свідчить про виникнення дещо інших правовідносин між позивачем та відповідачем-1, ніж ті, які передбаченні договором дарування. Дані твердження підтверджуються письмовими доказами та показами свідків.
Судами не взято до уваги те, що в Україні існує звичай, згідно якого, як правило родичі, для приховування майна від інших осіб укладають між собою удавані правочини.
Відповідач-2 не подаючи жодних доказів у спростування позовних вимог позивача, будує свої заперечення виключно на концепції негативного доказу, що є неприпустимим. І стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Докази сторони позивача про існування домовленості, яка фактично є договором про спільну діяльність, є більш вірогідними ніж докази відповідача (тобто їх повна відсутність) про їх заперечення.
В липні 2022 року ОСОБА_12 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що доводи касаційної скарги виходять за межі касаційного оскарження та зводяться до переоцінки доказів. судами були досліджені всі докази по справі, що підтверджується матеріалами справи. Просить врахувати, що позивач оспорює неіснуючі договори, а частина приміщення, на яке позивач просить визнати право власності не існує як об`єкт цивільних прав.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2022 року продовжено ОСОБА_3 строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 05 липня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_2 є матір`ю позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_3
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 15 березня 1995 року. Вид діяльності - 47.52 «Роздрібна торгівля залізним виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах», 46.73 «Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням», 46.74 «Оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього», тощо.
Згідно державного акту про право власності на земельну ділянку серії РД № 046423 ОСОБА_2 на підставі рішення суду набула право власності на земельну ділянку площею 0,0375 га кадастровий номер 6110100000:12:012:0023.