ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 280/3637/20
адміністративне провадження № К/9901/14495/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Данилевич Н. В., Шевцової Н. В.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення грошової компенсації та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року (головуючий суддя Прасов О. О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року (головуючий суддя Бишевська Н. А., судді: Добродняк І. Ю., Семененко Я. В.),
І. Суть спору
У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- стягнути з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02 березня 2020 року по 30 квітня 2020 року в сумі 55 903,80 грн.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що оскільки в день звільнення позивача відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать останньому (не виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно), ОСОБА_1 має право на застосування ст. 117 Кодексу законів про працю України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
Починаючи з 28 лютого 2017 року ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_1 на посаді командира танку.
У зв`язку з закінченням строку контракту, 28 січня 2020 року позивач звернувся до відповідача з рапортом про виплату належної йому грошової компенсації вартості неотриманого речового майна за час проходження служби.
Листом від 31 січня 2020 року № 3/29/27/3-323 ВЧ НОМЕР_1 повідомила позивача, що загальна вартість речового майна, що належить до видачі, складає 9 872,08 грн, що підтверджується довідкою від 20 січня 2020 року № 5.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 25 лютого 2020 року № 6о/с ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі підп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із закінченням строку контракту.
Згідно з витягу наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 02 березня 2020 року № 45 позивача виключено із списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 02 березня 2020 року і направлено для зарахування на військовий облік до Гуляйпільського РВК Запорізької області.
У день звільнення з позивачем не проведено остаточного розрахунку, а саме: не виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно. Така компенсація була отримана позивачем лише 30 квітня 2020 року, що не заперечується сторонами.
Позивач, вважаючи наявним у нього права на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, звернувся до суду з даним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 03 березня 2020 року по 30 квітня 2020 року за затримку розрахунку при звільненні у сумі 21 899,03 грн. У решті позовних вимог - відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що грошова компенсація за неотримане речове майно є складовою грошового забезпечення, яка мала бути виплачена позивачеві у день виключення зі списків особового складу військової частини, що за приписами ст. 117 Кодексу законів про працю України, породжує у позивача право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. При цьому, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що при обчисленні суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні слід застосувати показники грошового забезпечення позивача у листопаді та жовтні 2019 року, а тому сума, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 складає 21 899,03 грн.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
10 квітня 2021 року ВЧ НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі ВЧ НОМЕР_1 просить скасувати рішення суду першої інстанцій та постанову суду апеляційної інстанції, та прийняти нове рішення, у якому визначити розмір середнього заробітку, ураховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
На обґрунтування позиції, відповідач посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо зменшення розміру відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Також скаржник зазначає на неврахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, щодо пропорційності відповідальності розміру невиплачених сум.
Позивачем поданий відзив на касаційну скаргу, в якому не погоджуючись з касаційною скаргою, стверджує, що обставини справи № 761/9584/15 та цієї справи не є тотожними. Крім того, зазначає, що відповідачем в судах першої та апеляційної інстанцій не заявлялось про зменшення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в ст. 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Відповідно до ч. 7 ст. 21 Закону України від 13 березня 2014 року № 876-VII «Про Національну гвардію України» порядок продовольчого та речового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України, а також грошової компенсації вартості за неотримані продукти харчування та речове майно визначаються відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
За приписами ст. 2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно з ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 (далі - Порядок), грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (п.4 Порядку).
У відповідності до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. (…) Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.