ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 808/463/17
касаційне провадження № К/9901/43365/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області (далі - Інспекція) на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24.04.2017 (суддя Прасов О.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 (головуючий суддя - Олефіренко Н.А., судді - Білак С.В., Шальєва В.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У С Т А Н О В И В:
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інспекції, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 № 0038-13.
На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2015, з огляду на що місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки, лише у 2015 році, у зв`язку з чим рішення Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5, яким запроваджено, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Запоріжжі, не підлягає застосуванню у 2015 році. Вказані обставини на думку позивача є підставою для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення про визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік. Крім того, позивач вказав, що він володіє об`єктами нерухомості виробничого призначення, які не є об`єктом оподаткування відповідно до положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 24.04.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 № 0038-13.
Висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог мотивований посиланням на положення підпункту 12.3.4 статті 12 Податкового кодексу України, яким передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), в іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, тоді як рішення Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5 не було офіційно оприлюднене до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, з огляду на що норми цього рішення мають застосовуватися не раніше 01.01.2016, в той час як податок на майно згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень був нарахований позивачу за 2015 рік. Також, суд першої інстанції зазначив, що на нерухоме майно, придбане позивачем у спільну сумісну діяльність за договорами купівлі-продажу, розповсюджується дія положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 19.04.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були ухвалені з порушенням норм матеріального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що пільга, зазначена у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, розповсюджується виключно для підприємств та організацій, тоді як фізична особа зобов`язана сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальних підставах.
ОСОБА_1 не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08.08.2022 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 09.08.2022.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди встановили, що на виконання Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VІІI Запорізька міська рада прийняла рішення від 28.01.2015 № 5 «Про встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)». Зазначеним рішенням, яке набуває чинності з дня його опублікування, було встановлено, що: об`єктом оподаткування є об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його частка; базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток; ставка встановлюється у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, на 2015 рік встановлена зазначеним рішенням у розмірі 0,5 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. об`єктів нежитлової нерухомості.
Також, суди встановили, що позивач володіє на праві власності нежитловим нерухомим майном, зокрема: на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.08.2011на праві спільної сумісної власності позивач володіє об`єктом нежитлової нерухомості, а саме: будівлею допоміжного цеху інв.№16 літ. В, будівлею цеху виробництва торговельного обладнання громадського харчування та сфери послуг інв.№20 літ. З, адміністративною будівлею інв.№15 літ. Ж, будівлею по виробництву панелей «сендвіч» літ. З1, складом літ. Д, будівлею складу літ. Д1, будівлею дільниці зборки літ. Н, будівлею деревооброблюваної дільниці літ. О, вбиральнею літ. М, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.05.2012 на праві спільної сумісної власності позивач володіє об`єктом нежитлової нерухомості, а саме: приміщенням літ. А інв.№7 за адресою: АДРЕСА_1 ; на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.05.2012 на праві спільної сумісної власності позивач володіє об`єктом нежитлової нерухомості: приміщенням літ. А інв.№7 за адресою: АДРЕСА_1 ; відповідно до акту Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , прийняте в експлуатацію згідно ДК 018-2000 «Виробництво торговельного обладнання громадського харчування та сфери послуг після реконструкції нежитлових приміщень».
Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 30.06.2016 № 0038-13, яким визначила ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 3209,06 грн.
З 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, згідно з яким, зокрема, статтю 266 Податкового кодексу України викладено в іншій редакції та введено новий вид податку - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.