Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 372/2129/20
провадження № 61-17093св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 травня 2021 року у складі судді Висоцької Г. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом
до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частину будинку.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначила, що з 20 червня 1981 року
до 11 травня 1995 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 . У шлюбі у них народилось двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які після розірвання шлюбу проживали з нею.
У 1987 році ОСОБА_5 було виділено земельну ділянку для ведення садівництва у Садівничому товаристві «Підгірне» Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - СТ «Підгірне»), на якій у 1990 році під час перебування у шлюбі подружжя за спільні кошти збудувало будинок.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер.
Після смерті ОСОБА_5 вона звернулась до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частину спільного майна подружжя, а саме будинку у СТ «Підгірне», однак нотаріус листом від 03 червня 2020 року № 461/02-14 повідомив, що оскільки вона є колишньою дружиною померлого ОСОБА_5 , на момент смерті якого шлюб між ними було розірвано, видання нотаріусом свідоцтва про право власності на частку
у спільному майні подружжя законом не передбачено. Питання про статус майна в цьому разі може вирішити лише суд.
На випадок своєї смерті ОСОБА_5 склав заповіт, відповідно до якого все своє майно заповів відповідачеві у справі ОСОБА_2 , з якою перебував
у зареєстрованому шлюбі.
Позивач, вважаючи, що будинок у СТ «Підгірне» є спільною власністю подружжя, оскільки його будівництво розпочате та закінчене під час їхнього
з ОСОБА_5 шлюбу за їх спільні кошти та не є річчю індивідуального користування ОСОБА_5 , просила визнати садовий будинок у СТ «Підгірне» спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , визнати за нею право особистої приватної власності на 1/2 частину вказаного будинку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди вважали обґрунтованими позовні вимоги про визнання садового будинку у СТ «Підгірне»
спільним майном колишнього подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , але,
взявши до уваги розписку ОСОБА_1 про відсутність претензій щодо поділу майна від 03 жовтня 2000 року, тобто досягнення 03 жовтня 2000 року згоди між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 щодо поділу майна подружжя, дійшли висновку, що саме з цієї дати почався перебіг строку на звернення до суду за захистом порушених прав і відмовили у позові у зв`язку зі спливом позовної давності.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 21 вересня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Посилається на помилковість висновків суду про те, що строк позовної давності слід відраховувати від дати отримання нею компенсації за частину майна. Наголошує на тому, що вона була впевнена у тому, що оскільки будинок побудовано за спільні кошти, вона є власником 1/2 частини цього будинку.
До того ж компенсацію вона отримала за земельну ділянку, а не за будинок.
Особа, яка подає касаційну скаргу, погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій щодо визнання спірного майна спільною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
У касаційній скарзі ОСОБА_1 також вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зазначає, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), від 21 травня 2020 року у справі № 375/1429/17 (провадження № 61-34471св18), у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року (провадження № 6-258цс15).
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Обухівського районного суду Київської області.
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2022 року справу призначено
до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що з 20 червня 1981 року до 11 травня 1995 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Рішенням виконавчого комітету Обухівської районної ради народних депутатів від 17 лютого 1987 року № 34 ОСОБА_5 виділено земельну ділянку
№ НОМЕР_1 площею 0,82 га з цільовим призначенням для ведення садівництва
у СТ «Підгірне».
17 лютого 2005 року ОСОБА_5 набув право власності на земельну ділянку площею 0,82 га для ведення садівництва, кадастровий номер 3223187701:14:001:0028, яка розташована в СТ «Підгірний».
У період з 1990 року до 1991 року на цій земельній ділянці ОСОБА_1 разом із ОСОБА_5 за спільні кошти та спільною працею збудували спірний садовий будинок.
28 грудня 1999 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 і відповідачем ОСОБА_2 .
03 жовтня 2000 року ОСОБА_1 склала розписку про отримання коштів
у розмірі 847,50 грн, що еквівалентно 150,00 дол. США в якості компенсації вартості частки у спільному майні подружжя, зокрема у вигляді земельної ділянки. У розписці позивач власноручно вказала, що відмовляється від будь-яких претензій майнового та морального характеру до ОСОБА_5 .
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомо майна № 212547594 право власності на садовий будинок АДРЕСА_1 , що розташований
на земельній ділянці площею 0,82 га з кадастровим номером 3223187701:14:001:0028, зареєстроване за ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер.
Листом від 03 червня 2020 року державний нотаріус Обухівської районної державної нотаріальної контори Київської області повідомив ОСОБА_1 про неможливість в нотаріальному порядку отримати свідоцтво про право на частку
у спільному майні подружжя, оскільки вона є колишньою дружиною померлого ОСОБА_5 , а таке свідоцтво можливо видати лише за умови дійсного зареєстрованого шлюбу.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -
ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права