Постанова
Іменем України
04 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 295/12667/20
провадження № 61-17725св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Департамент реєстрації Житомирської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 12 травня 2021 року
в складі судді Зосименка О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Борисюка Р. М., Трояновської Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позовної заяви
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Департаменту реєстрації Житомирської міської ради про визнання недійсною державної реєстрації права власності на частину будинку.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він є співвласником домоволодіння АДРЕСА_1 . Звернувшись до Центру надання адміністративних послуг Житомирської міської ради, позивач дізнався про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на частину приміщень вищевказаного домоволодіння, а саме: коридора № 2-1 площею 4,9 кв. м, кухні № 2-2 площею 7,8 кв. м, кімнати
№ 2-3 площею 20,3 кв. м, кімнати № 2-4 площею 19,8 кв. м, сходової клітини № 4-1 площею 2,3 кв. м, кімнати № 4-2 площею 16,9 кв. м, літньої кухні
літ. «В» з прибудовою літ. «в», сараю літ. «Т», сараю літ. «Д», вбиральні
літ. «У», воріт № 2 та огорожі № 3, 4, 8. Підставою для спірної реєстрації зазначено рішення Богунського районного суду міста Житомира
від 30 квітня 2015 року у справі № 295/14570/13-ц.
Вказував, що суд першої інстанції не ухвалював зазначене судове рішення, оскільки 30 квітня 2015 року у справі № 295/14570/13-ц була оголошена перерва. Крім того, частина господарських приміщень розміщена на орендованій земельній ділянці, яка не увійшла в загальну зареєстровану за домоволодінням площу. Зазначав, що у рішенні суду у справі
№ 295/14570/13-ц не вказано про державну реєстрацію спірних приміщень.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати недійсною реєстрацію від 12 березня 2016 року № 13702695 за ОСОБА_2 права власності на приміщення та господарські споруди житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме: коридора № 2-1 площею 4,9 кв. м, кухні № 2-2 площею 7,8 кв. м, кімнати № 2-3 площею 20,3 кв. м, кімнати № 2-4 площею 19,8 кв. м, сходової клітини № 4-1 площею 2,3 кв. м, кімнати № 4-2 площею 16,9 кв. м, літньої кухні літ. «В» з прибудовою літ. «в», сараю літ. «Т», сараю літ. «Д», вбиральні літ. «У», воріт № 2 та огорожі
№ 3, 4, 8, яка здійснена на підставі рішення Богунського районного суду міста Житомира від 30 квітня 2015 року у справі № 295/14570/13-ц.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 12 травня
2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки він фактично не погоджується
із судовим рішенням, яке набрало законної сили і оскаржує виділення відповідачу в натурі його частки у домоволодінні, здійснене судом у справі № 295/14570/13-ц.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 12 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що частиною першою
статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено право заінтересованих осіб на оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації. Отже, висновок місцевого суду про обрання позивачем неналежного способу захисту є неправильним. Разом з тим позивач не довів відсутності підстав для проведення спірної реєстрації та порушення державним реєстратором порядку такої реєстрації, тому
в задоволенні позову необхідно відмовити за безпідставністю заявлених
у справі вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26 жовтня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 12 травня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Богунського районного суду міста Житомира від 12 травня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги до 13 грудня 2021 року, але який не міг перевищувати десяти днів з дня вручення копії ухвали.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги, встановлений ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року, до 25 лютого 2022 року, але який не міг перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Верховний Суд ухвалою від 16 червня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 12 травня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як підставу оскарження судових рішень позивач зазначає пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України
від 23 січня 2015 року у справі № 6-225цс14 та постановах Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі № 750/4445/17, від 18 квітня 2019 року
у справі № 306/2140/17. Вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, а саме: не досліджено зібрані
у справі докази та безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про виклик і допит свідків (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про віднесення заявлених у справі вимог до компетенції адміністративного судочинства, оскільки такі спори відносяться до приватноправових. Апеляційний суд не вказав
в оскаржуваній постанові щодо повідомлення відповідачів про розгляд справи. Суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив заяву позивача про відкладення розгляду справи, призначеного на 27 вересня 2021 року.
У матеріалах справи відсутні докази реєстрації за ОСОБА_2 земельної ділянки, на якій розміщено нерухоме майно - домоволодіння
АДРЕСА_1 , тому реєстратор не мав права проводити спірну реєстрацію. Крім того, рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 30 квітня 2015 року у справі № 295/14570/13-ц не зобов'язано реєстратора проводити вказану реєстрацію.
Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 30 квітня 2015 року у справі № 295/14570/13-ц, яке набрало законної сили, виділено ОСОБА_2 в натурі приміщення та господарські споруди житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме: коридор № 2-1 площею 4,9 кв. м, кухню № 2-2 площею 7,8 кв. м, кімнату № 2-3 площею 20,3 кв. м, кімнату № 2-4 площею 19,8 кв. м, сходову клітину № 4-1 площею 2,3 кв. м, кімнату № 4-2 площею 16,9 кв. м, літню кухню літ. «В» з прибудовою літ. «в», сарай літ. «Г», сарай літ. «Д», вбиральню літ. «У», ворота № 2, огорожу № 3, огорожу № 4, огорожу № 8.
До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12 березня
2016 року внесено запис за № 13702695, яким зареєстровано за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 43/100 житлового будинку АДРЕСА_1 . У розділі запису «додаткові відомості» зазначено про виділення в натурі на підставі рішення Богунського районного суду міста Житомира від 30 квітня 2015 року у справі № 295/14570/13-ц, певних приміщень та господарських споруд, а саме: коридор № 2-1 площею 4,9 кв. м, кухню № 2-2 площею 7,8 кв. м, кімнату
№ 2-3 площею 20,3 кв. м, кімнату № 2-4 площею 19,8 кв. м, сходову клітину № 4-1 площею 2,3 кв. м, кімнату № 4-2 площею 16,9 кв. м, літню кухню
літ. «В» з прибудовою літ. «в», сарай літ. «Г», сарай літ. «Д», вбиральню
літ. «У», ворота № 2, огорожу 3, огорожу № 4, огорожу № 8.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),
а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені
в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого
2022 року у справі № 299/857/19.
Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна вказати суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.