ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Рогач Л. І., Сімоненко В. М.
на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 28 липня 2022 року № 9901/648/18 (провадження № 11-1195заі19)
в адміністративній справі за позовомОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа - Міністерство юстиції України (далі - Мін?юст), про визнання протиправним та скасування рішення
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просила суд визнати протиправним та скасувати з моменту прийняття рішення ВРП від 24 травня 2018 року № 1530/0/15-18 "Про відмову у призначенні ОСОБА_1".
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу з тих підстав, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та прийняте Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 листопада 2019 року відкрила апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 та призначила її до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
17 червня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження в цій справі до розгляду Конституційним Судом України конституційних подань Верховного Суду України та 47 народних депутатів України від 20 січня 2015 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої та шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади".
На обґрунтування клопотання позивачка зазначає, що однією з основних підстав позовної заяви у справі є безпідставність застосування до ОСОБА_1 люстраційних заборон. Позивачка зазначає, що вона та її представник постійно наголошували у своїх поясненнях у справі на тому, що люстрація носить ознаки юридичної відповідальності, а отже, не може бути колективною автоматично.
На розгляді в Конституційному Суді України перебувають конституційні подання Верховного Суду України та 47 народних депутатів України від 20 січня 2015 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої та шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади".
ОСОБА_1 вважає, що у разі визнання неконституційними відповідних положень Закону України "Про очищення влади" її позовна заява підлягатиме задоволенню, навіть не беручи до уваги інших підстав позову (грубі процедурні порушення при прийнятті оскаржуваного рішення, відсутність повноважень у ВРП на проведення люстраційної перевірки тощо).
З огляду на зазначене ОСОБА_1 вважає, що існує об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до розгляду в Конституційному Суді України конституційних подань Верховного Суду України та 47 народних депутатів України від 20 січня 2015 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої та шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади".
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 липня 2022 року клопотання ОСОБА_1 задовольнила. Зупинила провадження у справі № 9901/648/18 за позовом ОСОБА_1 до ВРП, третя особа - Мін?юст, про визнання протиправним та скасування рішення до розгляду Конституційним Судом України конституційних подань Верховного Суду України та 47 народних депутатів України від 20 січня 2015 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої та шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади".
Зупиняючи провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду вказала, що предметом розгляду цієї адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до ВРП є правомірність рішення ВРП від 24 травня 2018 року № 1530/0/15-18, яким відмовлено позивачці у призначенні на посаду першого заступника Голови Державної судової адміністрації України (далі - ДСА). Зокрема, зазначене рішення відповідача мотивоване тим, що ОСОБА_1 належить до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
ОСОБА_1 не погоджується із зазначеним рішенням відповідача та, серед іншого, пояснює це тим, що на неї не поширюється заборона, встановлена частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Велика Палата Верховного Суду встановила, що в провадженні Конституційного Суду України перебувають справи за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII, 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті З, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього закону та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього Закону
До того ж Велика Палата Верховного Суду встановила, що у справі "Полях та інші проти України" Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатовані змістові недоліки та недоліки в застосуванні Закону України "Про очищення влади", а саме: невідповідність мети цього Закону змісту запроваджених люстраційних заходів; невизначеність темпоральних меж застосування вказаного Закону до суб`єктів люстрації; відсутність законодавчих критеріїв віднесення до суб`єктів так званої автоматичної люстрації; необхідність індивідуального зв`язку суб`єкта люстрації з недемократичним режимом; необхідність оцінки пропорційності застосованих заходів люстрації.
Оскільки визначені змістові недоліки та недоліки в застосуванні Закону України "Про очищення влади"ЄСПЛ виклав у рішенні у справі "Полях та інші проти України", прийнятому 17 жовтня 2019 року, тобто після прийняття рішення судом першої інстанції в цій справі, то більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшли висновку, що такі недоліки потребують оцінки в межах зазначених конституційних проваджень.
Ураховуючи предмет розгляду зазначеної вище справи та зміст позовних вимог ОСОБА_1, викладений у її адміністративному позові, Велика Палата Верховного Суду вважає, що обставини, які підлягають установленню під час вирішення спору в цій справі, відносяться до предмета доказування у справі, яка розглядається Конституційним Судом України.
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".