ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3серпня 2022 року
м. Київ
справа № 415/299/20
провадження № 51-3444 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Булейко О. Л.,
суддів Іваненка І. В., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Мінтенка Ю. В.,
прокурора Круценко Т. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Бондаренка Ю. Ю. на вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 6 жовтня 2020 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 8 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019130000000213, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у м. Лисичанськ Луганської області, зареєстрований на АДРЕСА_1, проживає на АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 6 жовтня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 42 606,70 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 500 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, на користь ОСОБА_3 - 500 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 2 серпня 2019 року приблизно о 16:10, керуючи технічно несправним автомобілем марки "ВАЗ 2107", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по вул. Карла Маркса зі сторони вул. Михайла Глінки у напрямку вул. Соборної в м. Лисичанськ Луганської області, порушив вимоги п. п. 2.3 (б), 12.3, 31.1, 31.4.3 (ґ), 31.4.5 (а), (г) Правил дорожнього руху (далі - ПДР), експлуатував автомобіль з несправними зовнішніми світловими приладами та з шинами, знос протектору яких вище допустимої норми, а також з різним протектором на одній осі, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміни, при виникненні небезпеки для руху, а саме: пішохода ОСОБА_4, котра здійснювала перехід проїжджої частини дороги зліва направо відносно руху автомобіля, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив наїзд на неї.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла на місці події.
Ухвалою Луганського апеляційного суду від 8 квітня 2021 року вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 6 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Бондаренко Ю. Ю., посилаючись на порушення вимог процесуального права та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок суворості, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій не було належним чином враховано обставини, за яких трапилось ДТП, а також дані про особу винного. Також, захисник посилається на необґрунтованість висновків місцевого та апеляційного судів у частині вирішення цивільних позовів про відшкодування моральної шкоди, оскільки потерпілими не наведено жодного доказу спричинення їм моральної шкоди. Крім того, зазначає, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам захисника про проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 з порушенням його права на захист.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Круценко Т. В. заперечувала проти касаційної скарги захисника Бондаренка Ю. Ю., вважала її необґрунтованою та такою що не підлягає задоволенню.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
За приписами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Доводи касаційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного судом ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.
Відповідно до положень статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
У касаційній скарзі захисником Бондаренком Ю. Ю. порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.