ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 592/6875/15-к
провадження № 51-1310км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Матієк Т.В., Наставного В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 06 жовтня
2021 року й ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України (стаття 375 КК України визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України № 3-р(ІІ)2022 від 08 червня 2002 року).
Вступ
Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалась у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України за наступних обставин.
ОСОБА_1, будучи суддею Ковпаківського районного суду м. Суми, маючи відповідну фахову підготовку та досвід роботи, з метою постановлення завідомо неправосудних ухвал, з карʼєриських мотивів та інших особистих інтересів, знехтувала вимогами законодавства і постановила низку завідомо неправосудних ухвал, якими незаконно застосувала запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту до учасників мирної акції протесту, що відбулась 26-27 січня 2014 року біля будівлі Сумської обласної ради за адресою: пл. Незалежності, 2, м. Суми.
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 невинуватою у вчинених кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України та виправдав її в зв`язку з недоведеністю вини та відсутність в діях складу кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд, після розгляду апеляційної скарги сторони обвинувачення, вирок районного суду залишив без зміни.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, прокурор подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:
- Про законність виправдання особи в даному кримінальному провадженні;
- Щодо правильності застосування судами норм кримінального процесуального закону при постановленні своїх рішень.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Гадяцького районного суду Полтавської області від
06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України та виправдано в зв`язку з недоведеністю її вини та відсутністю в діях складу кримінальних правопорушень.
Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалась у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України за наступних обставин.
ОСОБА_1 будучи суддею Ковпаківського районного суду м. Суми, діючи умисно, з метою постановлення завідомо неправосудних ухвал при фактичному здійсненні правосуддя, з кар`єристських мотивів, достовірно знаючи, що учасники мирної акції протесту повідомлені про підозру у вчиненні тяжкого злочину, всупереч вимогам ч. 1 ст. 276 КПК України, за відсутності достатніх, належних та допустимих доказів, які б вказували на обґрунтованість підозри ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 341 КК України, а також чітко усвідомлюючи, що ризики, які б давали будь-які підстави вважати, що вони можуть вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, відсутні, враховуючи, що відомості, викладені у клопотанні про обрання їм запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є недостовірними, не були доведені прокурором у ході судового засідання, усвідомлюючи завідомо неправосудний характер прийнятого рішення і бажаючи цього, всупереч вимогам ч. 3 ст. 176,
ч. 2 ст. 177, ч. 1 ст. 178, ч. 1 ст. 194 КПК України, 27 - 28 січня 2014 року, перебуваючи у нарадчій кімнаті склала, підписала та постановила, оголосивши у судовому засіданні, завідомо неправосудні ухвали про застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту до учасників мирної акції протесту, що відбулась 26-27 січня 2014 року біля будівлі Сумської обласної ради за адресою: пл. Незалежності, 2, м. Суми, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та
ОСОБА_4 .
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Суть доводів касаційної скарги прокурора зводиться до того, що він вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини, які мають значення для кримінального провадження, оскільки, на його думку, в матеріалах кримінального провадження наявна достатня сукупність доказів вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3
ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України, що за умови їх належного дослідження, повністю підтверджують вину останньої у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень.
Разом з цим, на думку прокурора, суд першої інстанції безпідставно ухвалив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1, а не закрив кримінальне провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КК України в зв`язку з тим, що стаття 375 КК України визнана неконституційною відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020.
Також стверджує, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України і, що у ньому всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора.
При цьому суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК України, оскількибезпідставно відхилив клопотання прокурора про повторне дослідження ряду доказів, внаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу прокурора не подавались.
У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення поданої касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора не підлягає задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до
ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "in dubio pro reo" ("у випадку сумніву - на користь обвинуваченого"), згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
Стандарт доведення винуватості "поза розумним сумнівом" полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу.
Повертаючись до матеріалів даного кримінального провадження, колегія суддів зазначає, що ухвалюючи виправдувальний вирок за пред`явленим обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України, суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону.
Так, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, мотивуючи своє рішення про невинуватість ОСОБА_1 і виправдання останньої, дійшов обґрунтованого висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено та судом не встановлено жодних доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень та наявності в її діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України.
З такими висновками погоджується і колегія суддів з наступних підстав.
Про законність виправдання особи в даному кримінальному провадженні.
Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 обвинувачувалась у тому, що вона, будучи суддею Ковпаківського районного суду м. Суми, маючи відповідну фахову підготовку та досвід роботи, з метою постановлення завідомо неправосудних ухвал, з кар`єриських мотивів та інших особистих інтересів, знехтувала вимогами законодавства і постановила низку завідомо неправосудних ухвал, якими незаконно застосувала запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту до учасників мирної акції протесту, що відбулась
26-27 січня 2014 року біля будівлі Сумської обласної ради за адресою:
пл. Незалежності, 2, м. Суми, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України.
Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, встановив, що усі надані докази стороною обвинувачення, окрім підтвердження того, що
ОСОБА_1, на час інкримінованих їй кримінальних правопорушень дійсно перебувала на посаді судді Ковпаківського районного суду м. Суми та нею було ухвалені рішення про застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту щодо ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, не містять підтвердження вчинення нею кримінальних правопорушень, в яких вона обвинувачувалась, як не містять і доведеності необхідних складових елементів кримінальних правопорушень, а саме об`єктивної та суб`єктивної їх сторони.
При цьому норми, сформульовані в статтях 371 і 375 КК України, конкурують за ознаками предмета і суб`єкта.
У даному кримінальному провадженні стороною обвинувачення докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 було надано без будь-якого розмежування.
Жоден із доказів сторони обвинувачення також не підтверджує того, у чому полягає незаконність дій судді ОСОБА_1 під час ухвалення нею рішень відносно потерпілих у даному кримінальному провадженні, у чому виражається неправосудність судових рішень прийнятих нею, та того, що суддя діяла з кар`єрських мотивів та інших особистих інтересів.