ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 161/7088/20
провадження № 51-3815км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Бородія В. М., Чистика А. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Матолич М. Р.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Воронюк К. Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - Воронюк К. Ю. на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 жовтня 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, постановлені в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140090000840, за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Луцька, жителя цього АДРЕСА_1 ), зареєстрованого у АДРЕСА_2 ), раніше судимого за вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 12 червня 2020 року за ч. 3 ст. 408 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 цього Кодексу звільненого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку терміном на 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 жовтня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк покарання термін попереднього ув`язнення з 28 березня 2020 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за встановлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку обставин, 05 березня 2020 року, приблизно о 23:00, перебуваючи у приміщенні залізничного вокзалу на вул. Привокзальний майдан, 1 у м. Луцьку Волинської області, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, які виникли під час словесного конфлікту з ОСОБА_2, умисно наніс приблизно 9 ударів руками у груди потерпілому.
Надалі 06 березня 2020 року, приблизно о 01:40, будучи у вищевказаному місці, ОСОБА_1 продовжуючи свої злочинні дії, направлені на спричинення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, умисно наніс останньому один удар рукою в голову, один удар рукою у живіт і два удари рукою в голову, спричинивши тим самим потерпілому тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпечності для життя в момент заподіяння, а саме тупої травми живота у вигляді розриву селезінки з внутрішньо-черевною кровотечою та гострою постгеморагічною анемією.
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 20 квітня 2021 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі захисник Воронюк К. Ю., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення та закрити кримінальне провадження у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді та вичерпаності можливості їх отримати.
Обґрунтовуючи своїй вимоги захисник зазначає про те, що процесуальне керівництво у цьому кримінальному провадженні здійснювали неналежні прокурори, оскільки ОСОБА_1 на час вчинення інкримінованих йому дій був військовослужбовцем, а тому процесуальне керівництво відповідно до п. 9 наказу Генерального прокурора України № 12гн від 29 серпня 2014 року "Про особливості діяльності військових прокуратур" повинні були здійснювати прокурори відповідної військової прокуратури, а не як у даному випадку прокурори Луцької місцевої прокуратури.
З огляду на такі порушення, захисник вважає, що зібрані у справі докази є недопустимими, оскільки були отримані під процесуальним керівництвом прокурора, який не мав права брати участь у кримінальному провадженні щодо її підзахисного.
На цих же підставах захисник вважає неправомірним повідомлення ОСОБА_1 про підозру і затвердження обвинувального акта щодо нього. Крім того, здійснення повідомлення про підозру її підзахисному було без залучення захисника, що, на думку захисника, свідчить про порушення права на захист ОСОБА_1 .
Також, на переконання Воронюк К. Ю., протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками не відповідають вимогам ст. 228 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки фотографії статистів значно відрізняються за віком та зовнішністю від засудженого та є неналежної якості, що позбавило свідків та потерпілого здійснювати впізнання ОСОБА_1 .
До того ж, на думку захисника, висновок судово-медичного експерта № 216 від 26 березня 2020 року є неналежним та неправильним, оскільки ним не спростовано того, що тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, які потерпілий зазначив під час слідчого експерименту від 23 березня 2020 року, сторона обвинувачення не надала доказів, які б підтверджували повноваження експерта, який проводив вищевказану експертизу. При цьому вказує, що експертові не було надано паспорта чи іншого документа для встановлення особи обстежуваного, а також у висновку не зазначено часу проведення судово-медичної експертизи.
Також до Верховного Суду від засудженого ОСОБА_1 надійшли доповнення до касаційної скарги захисника, в яких засуджений наводить доводи щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам та допущені, на його думку, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу сторони захисту, просили її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі.
Прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у касаційній скарзі захисника доводів, заперечила проти її задоволення, просила постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення залишити без зміни.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Виходячи з наведених положень процесуального закону, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
З огляду на викладене доводи касаційної скарги захисника щодо незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів і, відповідно, встановленими фактичними обставинами справи не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги, який порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів не встановив.
Як зазначено у ст. 94 КПК, оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
При перевірці матеріалів кримінального провадження не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
Зокрема, такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, даними, що містяться в протоколах огляду місця події від 16 і 20 березня 2020 року, протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 17 і 23 березня 2020 року, за якими потерпілий і свідки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 упізнали ОСОБА_1, протоколі слідчого експерименту від 23 березня 2020 року, за яким потерпілий відтворив обставини нанесення йому засудженим ударів, протоколі огляду предмета від 24 березня 2020 року, яким оглянуто відеозаписи з камер відеоспостереження на залізничному вокзалі м. Луцька, на яких зафіксовано обставини конфлікту між потерпілим і засудженим та факт нанесення ОСОБА_1 ударів ОСОБА_2, у висновку експерта від 26 березня 2020 року № 216, яким, зокрема, визначено ступінь тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_2, їх локалізацію, давність та механізм утворення, а також іншими доказами, зміст яких детально наведено у вироку.
Зазначені у вироку докази є логічним, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності, а доводи сторони захисту про протилежне Верховний Суд вважає безпідставними.
Установивши фактичні обставини кримінального провадження, оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд, здійснивши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпечності для життя в момент заподіяння і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121 КК.
Апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і Верховний Суд.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга захисника не містить.
Сторона захисту в касаційній скарзі вказує на невідповідність протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками вимогам ст. 228 КПК, однак Верховний Суд не погоджується з такими твердженнями захисту.
Приписами ч. 6 ст. 228 КПК визначено, що за необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, з додержанням вимог, зазначених у частинах 1 і 2 цієї статті. Зокрема, перед пред`явленням особи для впізнання слідчий, прокурор повинен з`ясувати, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу.
Оцінивши зазначені протоколи, суд першої інстанції вважав, що вони є належними і допустимими доказами винуватості ОСОБА_1
Верховний Суд вважає такі висновки місцевого суду правильними.
З вказаних протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками видно, що особи зображені на фотознімках є однієї статі, не мають різких відмінностей у віці, та зовнішності з особою, яка підлягала впізнанню. Самі фотознімки є однаковими за розмірами і не мають якихось відмінностей, які б виділяли їх серед інших.